Фінансування цих робіт винятково силам місцевих органів влади непосильно, тому надходить фінансова допомога з бюджетів штатів і федерального бюджету у вигляді субсидій, виділяються під ті або інші федеральні та регіональні програми.

Популярним видом федеральної фінансової допомоги є "блокові програми", спрямовані не на конкретний об'єкт, а у певну сферу, що потребує фінансової підтримки. Відрахування з бюджету йдуть залежно від чисельності населення і статистичного статусу даного місця. Конкретно, 70 % фондів направляються в органи місцевого управління великих міст і урбанізованих графств, інші 30 % - маленьким містам і поселенням.

Фінансова та організаційна участь федерального уряду (в особі різних федеральних установ) у вирішенні проблем розвитку комунального господарства та інфраструктури не заміняє досить чіткої системи поділу відповідальності між владою різних рівнів. Федеральний уряд відповідає в основному за інвестування в природні ресурси, охорону навколишнього середовища, водний транспорт, порти і вокзали, регулярно виділяє великі кошти штатам для підтримки і розвитку шосейних доріг.

Уряди штатів несуть відповідальність за будівництво шосейних доріг, частково за розвиток мережі електро-, тепло- і газопостачання. Інші питання комунальної інфраструктури - водопостачання, санітарний стан, каналізування, громадський транспорт, - перебувають у віданні місцевої влади, що використовує на ці цілі як свої бюджетні кошти, так і федеральні субсидії в різних формах, а також кошти з бюджетів штатів.

Заслуговує на увагу досвід з управління житловим господарством, шляхом створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, що було розроблено та законодавчо затверджено в США у 1964 р. такі ж об'єднання відомі в Англії та Франції.

Основна мета подібних перетворень - поліпшення утримання житлового фонду, раціональне використання платежів мешканців приватизованих та неприватизованих квартир, але найголовніше ми знаходимо начебто власника, який зовсім інакше буде відноситися до будинку, в якому він мешкає і вирішує однин з напрямків ринкових відносин в житловому господарстві щодо створення ринку помешкання, хоча б в частину покупки та продажу житлового фонду, створення конкуренції надання житлових послуг.

Отже, можна привести такі основні характеристики сфери ЖКГ у США і Західній Європі:

У сфері законодавчого і нормативного забезпечення регулювання відносин у сфері житлово-комунального господарства:

· нормативно-законодавчі системи будуються на основі врахування специфіки конкретної країни, економічних інтересів усіх суб'єктів ринку, що дозволяє сформувати ефективну систему державного регулювання їх взаємин;

· у сфері діяльності природних монополій існує чітка система контролю обґрунтованості тарифів на послуги та їх підвищення.

У сфері розвитку конкурентних умов на ринку житлово-комунальних послуг.

Розвиток конкурентних механізмів належить до компетенції муніципальної влади. На регіональних рівнях як у сфері управління, так і підряду на обслуговування, представлені комунальна власність і приватний бізнес, причому в другому випадку це фірми середнього розміру і малий бізнес.

У сфері підвищення ефективності роботи підприємств та організацій житлово-комунального господарства:

· справедливий бюджетний розподіл коштів між різними рівнями;

· державного управління, що забезпечує безперебійне поточне фінансування відтворювальних витрат регіону і муніципалітету, а також наявність у розпорядженні муніципалітетів досить пристойного бюджету розвитку територій (властиво всім країнам з розвинутою ринковою економікою);

· значне фінансування в рамках федеральних і регіональних цільових програм розвитку житлово-комунального господарства;

· конкурентний добір організацій (в основному приватних підприємств) на виконання послуг по управлінню і житлово-комунальному обслуговуванню;

· широкий розвиток методів економічного стимулювання розвитку приватного бізнесу у сферах традиційно-монопольного виконання робіт (надання послуг);

· удосконалення організаційної структури управління у житлово- комунальному господарстві.

Проаналізувавши сучасний стан житлово-комунального господарства в України, можна визначити, що постійно погіршується стан житлового фонду. Потреба у його капітальному ремонті задовольняється лише на 25 %.

На утримання передано лише 4,5 % житлового фонду, який знаходиться у комунальній власності. Тобто, знаходження ефективного власника житла, передбаченого Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", в Донецькій області не досягнуто.

На підприємствах комунальної теплоенергетики більше 50 % котлів та 40 % мереж відпрацювали нормативні строки і потребують негайної заміни, 1,5 тис. котлів мають коефіцієнт корисної дії менш 60 %.

Через недосконалі проектні рішення та аварії втрати теплової енергії у зовнішніх теплових мережах сягають більш 20 %.

У водопровідно-каналізаційному господарстві повністю відпрацювало свій термін 30 % об'єктів, 42 % водопровідних мережі знаходяться в аварійному стані. За останні 5 років кількість поривів на водопровідних мережах зросла на 40,2 %.

У більшості міст питна вода населенню подається за графіками. У міському електротранспорті понад 89,7 % наявного парку трамваїв і тролейбусів відпрацювало нормативний термін експлуатації і підлягають списанню. Понад 15 % контактної і кабельної мережі потребують заміни.

У сфері благоустрою 70 % сміттєзвалищ вичерпали свій ресурс, а майже 90 % не відповідають нормам екологічної безпеки, збільшується кількість несанкціонованих сміттєзвалищ. Зношеність парку сміттєвозів становить більше 60 %.

Проблема комплексного використання відходів вирішується вкрай повільно. У незадовільному стані знаходяться дорожні мережі населених пунктів, 70 % їх потребують капітального ремонту і реконструкції. Значна кількість зелених насаджень у містах не доглядається. Лише 37 % вулиць обладнано енергозберігаючими світильниками. У містах та селищах освітлюється лише до 40 % вуличної мережі.

Через застосування для населення цін, які не відшкодовують витрат підприємств житлово-комунального господарства, послуги з водопостачання, водовідведення, теплопостачання, обслуговування житла залишаються збитковими.

Ситуацію погіршує велика кількість пільг, передбачених законодавством для окремих верств населення, відшкодування яких проводиться державою незадовільно, або не проводиться зовсім.

Невирішеними залишаються питання фінансування оновлення, розвитку та модернізації діючих потужностей.