Таким чином, з погляду організації - творця новини або інновації можливі дві форми її участі в життєвому циклі інновацій:

коли зовнішній трансфер знань і/або технології (комерціалізація або дифузія) є останнім етапом інноваційної діяльності даного колективу (передачею прав в тій або іншій формі сторонньої організації роль розробників в "долі інновації" закінчується);

коли цей же колектив супроводжує інновацію на другій фазі її життєвого циклу, тобто використовує її у власному виробництві або налагоджує масштабне виробництво для подальшого продажу.

З погляду компанії-користувача, новини або інновації можуть бути одержані трьома основними способами:

у результаті проведення власних внутрішніх НДР і ДКР (internal development);

шляхом співпраці зі сторонніми організаціями при проведенні НДР і ДКР (collaboration).

Інновації по суті формуються під тиском ринкових можливостей і загроз, сприйманих підприємством і тому повинні розцінюватися як продумана реакція підприємства на ці можливості і загрози. Тому діяльність будь-якого сучасного підприємства зв'язана з необхідністю здійснення інновацій. Інакше воно не зможе утримати своїх конкурентних позицій. Це ще раз підтверджує, що сучасні тенденції економічного розвитку вимагають від виробників не тільки збільшення інвестицій, але і додання їм інноваційної спрямованості, а інноваційна активність повинна стати природною характеристикою будь-якого підприємства.

У цілому, основні мотиви інноваційної діяльності в промисловості можна умовно виділити в декілька груп: ринкові, виробничі, наукові і вимушені.

Прикладами ринкових мотивів можуть бути:

підвищення конкурентоспроможності;

підвищення якості продукції, що випускається;

розширення діапазону використання продукції;

освоєння нових ринків збуту;

збільшення частки на вже освоєному ринку.

Виробничі мотиви обумовлені прагненням до підвищення ефективності виробництва (виробничого процесу), ними можуть бути:

скорочення матеріаломісткості;

скорочення трудовитрат;

скорочення енерговитрат;

зниження навантаження на основні засоби;

зниження виробничих ризиків.

Найтиповішим прикладом "наукових" мотивів є прагнення до реалізації на практиці власних наукових розробок.

Вимушеним мотивом може бути, наприклад, необхідність досягнення відповідності вимогам стандартів.

Освоєння інновацій у контексті діяльності окремого підприємства - це перехід на новий, досконаліший спосіб діяльності, забезпечуючи зростання його можливостей. У даному випадку не дуже важливо, який цей рівень. Він може відповідати кращим зразкам у рамках даної галузі, передовому рівню в країні, останнім досягненням наукових досліджень, передовим світовим зразкам. Зрештою, рівень інновації задаватиме потенціал розвитку підприємства. Сам факт освоєння інновацій на підприємстві визначається переходом до вищого рівня виробничих можливостей і свідчить про його розвиток.

Інноваційні підприємства можуть представляти сектор крупного, середнього і малого бізнесу, будучи як незалежними бізнес-одиницями, так і що входять в структуру крупної батьківської компанії у формі окремих підрозділів або дочірніх підприємств. Відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність", ".інноваційними можуть бути визнані підприємства (або їх об'єднання), які розробляють, виробляють і реалізують інноваційні продукти, продукцію і послуги, об'єм яких у грошовому виразі перевищує 70 % загального об'єму виробництва продукції і (або) послуг" [6, с. 69]. Інноваційні підприємства можуть функціонувати у вигляді інноваційного центру, інноваційного бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку і інших інноваційних структур. Усі вищенаведені форми інноваційних підприємств формують сферу інноваційного підприємництва, основною соціально-економічною метою якого є додаток наукових знань і навиків для вирішення актуальних завдань суспільства і просування науково-технічного прогресу. Хоча з підприємницьких позицій - основним стимулом до реалізації трансформації новини у продукт є очікування надвисоких прибутків на вкладений капітал [7, с. 39].

Інноваційні підприємці, крім звичних підприємницьких якостей (таланту, кругозору, розташованої до ділового ризику) повинні володіти своєрідною формою передбачення життєздатності конкретного науково-прикладного продукту, що представляється до освоєння, як правило, ще сирим - у вигляді ідеї або концептуальної моделі. Це передбачення в умовах підвищеної невизначеності і ризику. Саме тому інноваційні підприємства, що звичайно належать до сектора малого і середнього бізнесу, у світовій практиці одержали назву венчурних (від англ. to venture - ризикувати). Рівень ризику значно варіюється і знаходиться в прямій залежності від ступеня новизни продукту або технології: чим вище новизна, тим вище невизначеність того, як продукт буде сприйнята ринком.

Попри те, що інноваційна діяльність вимагає значних інвестицій і пов'язана з підвищеним ризиком і невизначеністю, інвестиції в інновації - це актуальна необхідність, оскільки вони є вкладеннями в майбутнє підприємства, галузі, держави. Направлені на забезпечення конкурентоспроможності і, тим самим, підвищення ефективності реальних інвестицій у функціонування підприємства, інновації на сучасному етапі економічного розвитку є одним з найвагоміших чинників підвищення інвестиційної активності як на мікро-, так на мезо- і макрорівні.

Проведений аналіз існуючих поглядів на категорію "інновації" дозволив зробити висновок, що загальноприйняте визначення цього поняття як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі, відсутнє. Враховуючи особливості сучасного етапу економічного розвитку, в контексті діяльності суб'єкта промисловості інновації запропоновано розглядати як технічні, організаційні, економічні і управлінські зміни, відмінні від існуючої практики і направлені на удосконалення виробничого процесу з метою забезпечення конкурентоспроможності. Направлені на підвищення ефективності реальних інвестицій, інновації