Державна економічна політика реалізується через застосування державою окремих відносно усталених комплексів засобів приватноправового та публічно-правового регулювання. Серед таких комплексів можна виділити:

· сфери переважно приватноправового регулювання, де роль держави проявляється через його законодавче забезпечення. Публічно-правове регулювання зведено до мінімуму;

· сфери переважно приватноправового регулювання, де держава, однак, стимулює створення суб'єктами господарювання саморегульованих організацій з делегуванням їм окремих регулятивних повноважень, що зазвичай притаманні компетенції відповідних органів державної виконавчої влади;

· сфери, де існує необхідність створення спеціальних інститутів, за допомогою яких утворюється складна інфраструктура ринку окремих послуг, завдяки якій такі ринки можуть функціонувати.

Так, реалізація державою інвестиційної політики як напряму державної економічної політики поставила питання про створення певної низки видів інвестиційних посередників - інституціональних інвесторів - у достатньо складних, специфічних організаційно-правових недержавних пенсійних фондах тощо державна економічна політика реалізується в окремих сферах через створення спеціальних органів державної виконавчої влади з широким спектром функціонально-владного забезпечення залежно від особливостей економічного процесу та бажаних показників і якісного зростання у відповідній сфері.

Однак виникає питання; чи готова держава з її арсеналом напрацьованих політичних і правових засобів впливу на соціальні процеси до виконання цих, очікуваних суспільством економічних функцій? Це питання передбачає кілька варіантів відповідей. Ми ж, звичайно, беремо до уваги юридичний бік, а тому необхідно визначитись із тим, якою мірою арсенал засобів правової політики та чинне законодавство України відповідають завданням сучасного державного регулювання ринкових відносин.

Чинне законодавство України не містить цілісного механізму державного регулювання ринкових економічних відносин. Дійсно, деякі засоби такого регулювання та відповідні механізми їх застосування врегульовано в окремих законах України, але системного органічного механізму, що був би ефективним, мінімізував можливості зловживати правом та корупційних дій, сьогодні не існує.

Конституція України лише в ст. 42 про право на підприємницьку діяльність фіксує обов'язок держави щодо забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та захисту прав споживачів.

Звичайно, законодавство України містить сукупність окремих нормативно-правових механізмів застосування державою таких регулятивних засобів, як ліцензування, порядок регулювання цін та тарифів, установлення спеціальних режимів господарювання тощо. Але ці засоби, взяті за своїм сукупним ефектом, будучи виправданими кожний окремо, враховуючи певні автономні цілі державного регулювання, часто-густо фактично призводять до скасування підприємницької свободи як принципу господарювання й однієї із загальних засад цивільного законодавства. Дійсно, враховуючи сумарний ефект застосування таких регуляторів зовнішньоекономічної діяльності, як облік окремих зовнішньоекономічних контрактів, індикативні ціни, терміни повернення валютної виручки з-за кордону тощо, можна стверджувати, що підприємницька мотивація за цих умов є суттєво зменшеною. Ситуація, що склалась з механізмами державного регулювання економічних відносин, потребує постійного наукового й адміністративного моніторингу на предмет сумарного впливу цих засобів регулювання на обсяг можливостей реалізації принципу свободи договору та свободи підприємництва з метою необхідної законодавчої корекції їх кінцевої результативності.

Об'єктивно застосування кожного з таких засобів пов'язане з обмеженням дії названих принципів, тому не дивно, що безсистемне сукупне застосування призводить до переходу межі, за якою ці відносини набувають іншої природи. Важливо звернути увагу на проблему неможливості досягнення функціонального призначення цим засобом регулювання в разі, якщо різні засоби регулювання повинні працювати одночасно. Так, існують досить подібні регулятивні засоби ліцензування та сертифікації товарів і послуг, але проблема їх відношень фактично не визначена.

З погляду системності законодавчого забезпечення державне регулювання економічних відносин слід констатувати гостру необхідність створення щонайменше п'ятьох напрямів у законодавчому регулюванні економічних відносин, що передбачають створення:

· окремого розділу в Конституції України під назвою "Економічна система";

· Закону України "Про систему державного регулювання ринкових економічних відносин";

· Закону України "Про Кабінет Міністрів України";

· істотно вдосконаленого законодавства про державні програми економічного розвитку.

Так, доцільно створити конституційно-правовий компонент у вигляді окремого розділу "Економічна система" шляхом чіткого визначення соціальних пріоритетів економічного розвитку, принципів та напрямів державного регулювання економічних відносин, прав та обов'язків держави стосовно суб'єктів господарювання з метою додержання певних параметрів стану економічного організму, соціально-економічних індикаторів виправданості такого регулювання через обмеження підприємницької свободи тощо. Отже, була б підвищена роль конституційно-правового регулювання функцій держави у сфері економічних відносин, головним чином для надання поточному законодавству ознак системності, прогнозованості, правової змістовності й ефективності.

Запропонована конституційно-правова новела мала б різноплановий вплив на зміст поточного законодавства, забезпечуючи йому, з одного боку, стабільність через необхідність законодавця додержуватись конституційно-правових вимог і орієнтирів, а з іншого - через діяльність Конституційного Суду, здійснюючи тонку "настройку" поточного законодавства на хвилю геоекономічної ситуації, на внутрішні соціально-економічні імперативи, вимоги розвитку тощо. Необхідність прийняття законів України "Про Кабінет Міністрів України" та "Про систему державного регулювання ринкових економічних відносин" є прямою відповіддю на тезу в Програмі Уряду "Назустріч людям", де зафіксовано мету правової політики: чітке визначення повноважень і функцій державної влади та органів місцевого самоврядування. Адже тільки через повну нормативно-правову визначеність функцій держави в економічній сфері, компетенції органів держави, що створені задля виконання цих функцій, та вичерпний перелік правових засобів, що застосовує держава через чіткі прозорі, бізнесом і державою. У цьому сенсі побудова такої досконалої системи державного регулювання має бути відносно стабільною державно-правовою конструкцією, на відміну від державних економічних програм, що мають бути відносно змінною складовою, яка змінюється час від часу залежно від результатів їх виконання.

Безперечно, нову і