УДК 339.9

В. С. ТКАЧЕНКО

КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ ГАЛУЗЕЙ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Досліджено критерії зовнішньоекономічної конкурентноздатності галузей національного виробництва, на основі яких може бути розроблено методику оцінки конкурентноздатності національної економіки та стратегію захисту національного виробництва.

The article is devoted research of external economic competitiveness criteria for industries of national production, which the method of estimation of national economy competitiveness and strategy of national production defense can be developed on the basis of.

Вступ України до ВТО є достатньо спірним питанням в українських політичних колах, особливо щодо зовнішньоекономічної конкурентноздатності окремих галузей національного виробництва. Деякі дослідники стверджують, що "для більшості галузей української економіки вступ може виявитися руйнівним" [7]. У багатьох публікаціях прибічники вступу до ВТО посилалися на дослідження "Наслідки вступу до ВТО для української економіки: оцінка цінової конкурентноздатності" Аналітико-радницького центру ПРОТОН [4]. Необхідно зауважити, що питання визначення зовнішньоекономічної конкурентноспроможності (далі - ЗЕК) галузей національного виробництва, його конкретних критеріїв і параметрів не опрацьовано на рівні державного управління належним чином. У перспективі це може зробити неможливою розробку ефективних заходів галузевої економічної політики, повноцінної розробки і реалізації збалансованих стратегій національного виробництва і зовнішньоекономічних відносин України.

Цілями дослідження є такі: 1) описати можливості використання найбільш сучасних і популярних теорій, підходів і методик визначення конкурентноздатності для визначення ЗЕК галузей національного виробництва; 2) на основі аналізу сформулювати, розкрити і проілюструвати приклади з вітчизняної економічної практики визначення ЗЕК галузі національного виробництва; 3) запропонувати кінцевий перелік виміру ЗЕК галузей національного виробництва.

Теоретичні і методологічні основи поняття і виміру конкурентоспроможності закладені ще в роботах класиків А. Сміта, Ф. Найта, Дж. Робінсона, Й. Шумпетера. Початок створення теорії конкурентних переваг було покладено Д. Рікардо, продовжили його вчення Е. Хекшер та Б. Олін у теорії факторних переваг.

Реалізація конкурентних переваг в умовах глобалізації викладена в працях М. Портера [5; 6; 11], Ж.-Ж. Ламбена, А. Томпсона, А. Стрикленда. Проблеми "гіперконкуренції" досліджував М. Брун, який виділив ознаки цього явища і принципи створення конкурентних переваг [1].

На поч. ХХІ ст. з'явилися теоретичні концепції, що базуються на принципово новому визначенні конкурентоспроможності. Це було викликано тим, що конкуренція як економічне явище змінила свою сутність. У ХХІ ст. основою успіху низки організацій в розвинутих економіках стали кооперація і співробітництво. Теорію підприємницької екосистем досліджував Дж. Мура [12], теорію "соціоконкуренції" - А. Бранденбургер і Б. Нейлбафф [10]. Окремі аспекти проблем теорії і практики конкуренціїдосліджували російські та українські вчені - Г. Азоєв, О. Арістова, Н. Герчикова, А. Градов, В. Єфремов, М. Книш, Р. Фатхутдінов, А. Юданов [9], М. Гельвановський, В. Жуковська, М. Трофімова [2] та ін.

Найбільш репрезентативний показник конкурентоспоможності вперше було розроблено в 1986 р. відомою міжнародною організацією - Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ). У 2007 р. ВЕФ якісно змінив методологію визначення глобальної конкурентноздатності. Країни оцінювалися на базі двох основних рейтингів.

Перший - Індекс глобальної конкурентоздатності (GCI), який замінив попередній Індекс конкурентоздатності економічного зростання. Ним вимірюється здоров'я економіки і перспективи зростання у середньостроковій перспективі. Це синтетичний показник: на одну третину він складається зі статистичних показників: на одну третину він складається зі статистичних даних, на дві третини - з експертних оцінок. Для розрахунку GCI застосовують 90 показників, згрупованих у 8 агрегованих факторів: внутрішній економічний потенціал; зовнішньоекономічні зв'язки ; державне регулювання; кредитно-фінансова система; інфраструктура; система управління; науково-технічний потенціал; трудові ресурси. Додатково оцінюються: ускладненість бізнесу; ефективність ринку праці; рівень охорони здоров'я, якість освіти. Високе місце в рейтингу GCI свідчить не лише про розвиток виробничих сил, а й про гнучкість економічної системи, її відповідність змінам на світовому ринку.

Другий - Індекс конкурентоспроможності бізнесу (BCI) - визначає рівень виробництва і ефективність компаній та галузей. ВСІ складено М. Портером.

За 2007 р. Україна у рейтингу конкурентноздатності GCI перемістилася з 68 на 78 місце. У повідомленні ВЕФ відмічається, що "невзирая на прогресс в росте экономики, украинской власти нужно перейти к более жесткой политике в сфере государственных финансов, замедления инфляции и усовершенствования инфраструктуры страны. Украина страдает от неэффективных прав собственности, коррупции на всех уровнях власти" [3].

Ще один рейтинг складається Центром з вивчення конкурентоспроможності Міжнародного інституту розвитку менеджменту (ІМБ) у Лондоні. Він базується на зворотному співвідношенні: дві третини офіційної статистики, третина - оцінки експертів; кількість показників для ранжування значно вища - 314, а кількість країн менше - лише 55 у 2007 р. Це робить рейтинг ІМБ більш об'єктивним, але й консервативним. "М'яка" методологія ВЕФ дозволяє оцінювати і аналізувати більше країн, включаючи навіть ті, за якими статистики або немає, або вона ненадійна. У 2007 р. Міжнародний інститут розвитку управління включив Україну до переліку ранжованих країн, і серед 55 країн вона посіла 46-у позицію [8].

Складанням остаточних рейтингів конкурентоспроможності кожної країни та галузі займаються найбільш впливові рейтингові агентства, наприклад "Standart & Poor's". Вони використовують моделі багаторівневих комплексних рейтингів, основний акцент робиться на інвестиційну привабливість галузі чи країни, оскільки його користувачем апріорі вважається інвестор. На жаль, подібні рейтинги мало прийнятні для цілей державного управління і розробки стратегій національного виробництва. Сутність використовуваних критеріїв і показників оцінки конкурентоспроможності країн і галузей є комерційною