Виходячи з аналізу існуючих досліджень, можна зробити висновок, що на сьогодні не існує єдиного визначення поняття "конкурентоспроможний" та "зовнішньоекономічна конкурентоспроможність" через різні висхідні позиції економістів, багаторівневість, відносність і динамічність даного поняття: як правило, конкурентоспроможність об'єкта вимірюється відносно інших аналогічних об'єктів і змінюється у часі.

Тому пропонуємо визначати зовнішньоекономічну конкурентоспроможність галузі національного виробництва як такі можливості низки провідних представників даної галузі:

досягати лідерські ринкові позиції на ринках інших держав за різними кількісними і якісними показниками залежно від обраної кожним представником бізнес-стратегії;

закріпляти конкурентні переваги на зовнішніх ринках і ефективно брати участь у різних формах міжнародного співробітництва;

формувати іміджеві, "профільні" характеристики країни в міжнародному розподіленні праці і на геополітичній карті світу.

У даному визначенні зроблено спробу відбити ступінчатий підхід до процесу формування ЗЕК галузі, показано структуру зв'язків і взаємний вплив конкурентоспроможності на мікро-, мезо- і макрорівні, а також розвиток конкурентоспроможності "від рівня до рівня" у часі.

Відповідно до визначення, конкурентоспроможною на зовнішньому ринку галузь може бути тоді, коли хоча б найсильніші гравці (у галузях з ринковою конкуренцією завжди буде ешелон "аутсайдерів") можуть достойно конкурувати на ємких і значущих ринках інших країн, досягати лідерських позицій для них - у т.ч. у країнах з розвинутою аналогічною галуззю.

Розвиток і збереження ЗЕК вітчизняних виробників можливе лише за умови розширення міжнародного співробітництва її представників під час роботи на зовнішніх ринках.

Для цього національним виробникам - конкурентам на внутрішньому ринку - здебільшого приходиться об'єднуватися для укріплення позицій поза країни, лобіювання будь-яких інтересів, обмінюватися досвідом і технологіями чи, навпаки, розвивати відносини із гравцями тієї ж галузі з інших країн. Усе вищенаведене укріплює позиції вітчизняної галузі на світовій економічній арені, оскільки, за М. Портером, для розвитку міжнародного співробітництва необхідно підвищувати ефективність і продуктивність діяльності [6]. Це укріплює національну галузь і стимулює державу для створення сприятливих умов для розвитку галузей з високим рівнем ЗЕК.

З таких ситуацій починається укріплення національної галузі на зовнішньому ринку: складається ситуація, в якій виробництво певного виду продукції розміщується в обмеженій кількості місць - де найсприятливіші умови. Це наступний етап міжнародного розподілення праці і спеціалізації. Такі зони Портер називає кластерами. Конкурентоспроможність у кластерах підвищується за рахунок посилення між корпоративних форм спеціалізації і сітьової взаємодії з інститутами, які підтримують інноваційну сферу.

За суттєвого підвищення ЗЕК вітчизняних виробників і ефективної участі в міжнародному розподіленні труда і зовнішньоекономічного співробітництва та чи інша галузева специфіка починає асоціюватися і визначати імідж усієї країни на міжнародному ринку, підвищувати загальний економічний рейтинг країни. За результатами останніх двох років перші місця у GCI посідають такі країни:

з добре розвинутою інфраструктурою для наукових досліджень і тісним співробітництвом з провідними науковими центрами і бізнесом (Швейцарія, країни Скандинавії), компанії яких витрачають великі кошти на науково-дослідні та конструкторські розробки, що спричиняє високий рівень технологічних інновацій у більшості сфер і нових перспективних галузях;

які мають "спеціалізацію" (Сінгапур, Японія, Німеччина, Нідерланди, Великобританія) та ефективну конкуренцію у високотехнологічних галузях, затребуваних на даному етапі розвитку економіки світового співробітництва.

Виходячи із запропонованого визначення зовнішньоекономічної конкурентоспроможності та логіки його побудови, нами запропоновано такі критерії ЗЕК галузей національного виробництва:

Фактична продуктивність галузі - фіксоване значення розраховується відокремлено і порівняно з (показник може бути використаним у рейтинговій моделі) іншими галузями національного виробництва, з аналогічними галузями інших країн. Отримання чіткої кількісної оцінки надасть відповідь на питання: що на даному етапі розвитку "може робити" Україна; наскільки продуктивні галузі в економіці країни?

Методика розрахунку і навіть кінцеві значення показників за даним критерієм можуть братися зі щорічних розрахунків ВСІ.

Ступінь та ефективність конкуренції в певній галузі на внутрішньому ринку. Цей критерій також може бути взятий із ВСІ чи самостійно розрахований на основі стандартних показників галузевого аналізу, яким займаються всі сучасні компанії, які роблять маркетингову аналітику (індекс Херфіндала-Хіршма, аналіз конкурентних карт галузі, аналіз за моделлю Томпсона і Стрикленда, оцінка галузевих стратегічних груп). Цей неповний перелік конкретних методик, за якими можуть бути отримані кількісні показники, що характеризують даний критерій ЗЕК. Оцінка за даним критерієм дозволить отримати відповідь на питання: скільки представників даної галузі готові ефективно і самостійно конкурувати на зовнішніх ринках за мінімальної підтримки з боку держави? Навіть за системної державної підтримки на зовнішньому ринку ЗЕК галузі буде в першу чергу визначатися на мікрорівні, і ефективно починати підтримку галузей, які більше підготовлені "знизу".

Обсяг і строк окупності необхідних капітальних інвестицій у галузь і обслуговувальну інфраструктуру - цей критерій можна назвати спірним, оскільки за багатьма комплексними рейтингами він використовується як частковий показник для розробки більш узагальнених критеріїв.

На наш погляд, на даному етапі розвитку економіки України, з урахуванням практичної відсутності структурних реформ за роки незалежності, високої диференціації галузей за інвестиційною привабливістю, погано розвинутою інфраструктури і неефективності державних форм, використання цього показника як окремого критерію виправдано. Мета його використання - визначити: ЗЕК яких галузей можна підвищити за рахунок притягнення приватних інвесторів, створення сприятливого інвестиційного клімату. Хоча під час реалізації стратегії захисту національного виробництва заходи зі створення сприятливого інвестиційного клімату обійдуться державі набагато дешевше у прямому сенсі цього слова, ніж бюджетне фінансування цих галузей. Як зазначав М.