УДК 340.114

П.М. ПЕТРОВСЬКИЙ

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Розглянуто процес здійснення державної гуманітарної політики як системної діяльності, спрямованої на розвиток суспільства та окремої особи, розкрито роль права в ньому. Підкреслено, що основою такої політики є дотримання принципу верховенства прав людини. Аргументовано, що приватні права людини для політики гуманізму виконують роль засад, тобто таких вихідних концептів, що спонукають суб 'єктів до їх обов 'язкового ствердження.

The process of realization of public policy of humanism is considered as system activity of directed on development of society and individual, the role of right is exposed in him. Underlined, that basis of such policy is an observance ofprinciple of supremacy of rights for a man. The argued idea is conducted, hat private for a man for the policy of humanism carry out the role of reasons, that such initial concept which induce subjects to the obligatory assertion.

У ст. 3 Конституції України зазначено: "Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" [1]. Дійсно, цей європейський стандарт демократії і гуманізму повинен бути змістом усієї державної політики. Проте достатньо уважного погляду на повідомлення ЗМІ, щоб пересвідчитися в умовності виконання інституційного призначення держави. Візьмемо для прикладу газету "Дзеркало тижня" від 17 листопада 2007 р. [6], де наочним підтвердженням сказаного можуть бути три публікації на, здавалося б, різні теми - І. Ведернікової "Держава - убивця", Д. Петровського "Злочинне непорозуміння" та Ю. Федоренка "Законодавчий вакуум, який призвів до афери "Еліта-центр", - це проблема держави, а не приватного інвестора.". Коротко їх зміст можна сформулювати як порушення прав людини в різних, але життєво важливих напрямках - у справі забезпечення безпечного для життя дорожнього руху, обмеження права "вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію" [1, ст. 34], про незабезпечення права громадянина на житло [1, ст. 47] і бездіяльність державних органів при його порушенні. Підтвердженням того, що мова йде не про поодинокі випадки, а про типові для нашого суспільства явища, може бути стаття, що аналізує доповідь правозахисних організацій, присвячену стану захисту

прав людини й основних свобод в Україні за період із 2006 р. по травень 2007 р. і зроблений висновок про те, що негативні тенденції в цій сфері поглиблюються, а також те, що "з безлічі продуманих і здійснених рекомендацій щодо поліпшення ситуації держава не реалізувала практично нічого" [12].

Можна констатувати, що проблема забезпечення основних прав і свобод людини є досить гострою для українського суспільства, а її вирішення вимагає більш глибокого теоретичного осмислення зв'язку політики й права, зокрема ролі права у здійсненні державою гуманітарної політики.

Демократичний вектор розвитку української держави стверджується суперечливо, рух вперед стримується значним тягарем минулого, стереотипами сьогодення та слабкістю теоретичної думки. Завдання "концептуалізації підвалин, на яких має стояти держава" [10, с. 26] стосується зокрема взаємозв'язку прав людини і державної політики. Ця проблема була предметом дослідження з давніх часів і отримала своє історично конкретне вирішення у працях Арістотеля, Локка, Монтеск'є, Руссо, Канта, Гегеля. Із вітчизняних мислителів до її розкриття близько підійшов Б. Кістяківський. Сучасний етап усвідомлення гуманістичного змісту державної політики характеризується глибоким проникненням у природу права, що здійснюється в рамках декількох конкуруючих концепцій - позитивістська (Бентам, Ед. Берк), динамічна (Ганс Кельзен), ліберальна (Ф. А. Гаєк), лібертаріанська (Девід Боуз) та комунікативна (Поль Рікер, Ю. Габермас). Думку про те, що базисом парадигми державного управління має бути право висловлюється багатьма сучасними дослідниками [2; 16]. Проблема поєднання права й змісту політичної діяльності через принципи справедливості та відповідальності ґрунтовно й гостро досліджується у працях П. Рікера [13] та Г. Йонаса [7]. Водночас, можна стверджувати, що висвітлення співвідношення права і гуманітарного змісту демократії як форми здійснення державної влади, визначення їх категоріального зв'язку, а відповідно і функції права щодо політичної практики знаходиться на початковому етапі та потребує свого подальшого дослідження. Зокрема, В. Цвєтков зауважує, що "співвідношення демократії і права є кардинальною, але малодослідженою проблемою державного будівництва" [15, c. 332].

Мета цієї роботи - розкрити необхідність дотримання прав особи як умови і мети здійснення державної гуманітарної політики. Досягнення її можливе через виконання таких завдань: дослідити проблемність розуміння прав особи в контексті державно-політичних процесів; визначити первинність приватних прав особи щодо інших можливих видів прав; класифікувати категоріальне значення прав особи як детермінанти реальної політики.

Наповнення демократичних форм правління гуманітарним змістом є найважливішим завданням сучасності України. Гуманітарна політика в широкому розумінні принципово відрізняється від гуманітарної політики як політики підтримки знедолених, швидше є її антиподом - політикою створення умов для розвитку творчих особистостей. Проте таке розуміння політики гуманізму не може бути зведенням до забезпечення кожного громадянина вудкою, швидше - це формування правил риболовлі (де ловити, чим ловити, коли й скільки можна ловити). Варто акцентувати увагу на телеологічному аспекті дослідження державної політики, за яким держава зберігає за собою функції соціального інституту цілепокладання - формування і здійснення (досягнення) цілей. Це важливо в силу