все більш питома вага громадськості усвідомлює роль мови як значного чинника в довгостроковому процесі формування політичної нації, державності, національної культури, менталітету тощо. Мова виконує роль культурної та гуманітарної основи державності. З 1991 р. почався процес розбудови Української державності, і в історичній долі української мови почався якісно новий етап, вона набула статусу державної. Процес українізації, особливо з 2005 р., поширюється та поглиблюється. Користування державною мовою є одним із вагомих аргументів для працевлаштування та службового зростання не тільки в держустановах, а і в приватних закладах. Кордони вжитку української мови розширюється і починають охоплювати сфери розваг, реклами и побут не тільки в традиційно україномовних Західних областях, а і в Східних регіонах. Цей процес іноді охоплює і ті верстви населення та громадян, які бажали навчати своїх дітей не тільки державної, а й іншим мовам, причому не тільки англійської. Низка європейських хартій і міжнародних угод прямо зобов'язує Україну здійснювати допомогу національним меншинам у розвитку їх мов. Також важливе і те, що на практиці допомогою іншим народам у збереженні їх мов та традицій тільки підвищать авторитет Українській держави, продемонструють її демократичність, політкоректність, повагу до своїх найближчих країн-сусідів.
У деяких політичних сил, які відбивають інтереси не україномовної частини наших громадян, є досить конструктивні пропозиції щодо збереження статусу української мови і забезпечення прав національних меншин, що живуть компактно. Таким мовам можна було б, при наявності бажання, надати статус регіональної, чи другої державної, чи відповідно іншим пропозиціям. Дискусії з цього питання досі тривають.
Підсумовуючи, можна повністю погодитись з такими вченими, як Ф. Кирилюк, М. Обушний та М. Хилько, які стверджують, що "Україна за роки свого існування довела, що вона попри всі труднощі, має майбутнє" [3, c. 691].
Конституційна реформа є складовою частиною політичної і призначена відрегулювати оптимальний варіант взаємодії і взаємозв'язку всіх гілок влади країни, сприяти зміцненню територіальної цілісності держави на засадах найвищих правових норм, здійснювати допомогу національним меншинам у збереженні і розвитку їх національної самобутності. У подальшому поглибленні реформи є величезна потреба, і вона детермінована вищими суспільно-політичними і громадськими інтересами Української держави. Продовження та поглиблення Конституційної реформи буде свідчити про продовження та поглиблення процесу переходу України до складу правових держав з реально існуючим і дієвим громадянським суспільством.
Здійснення Конституційної реформи демонструє, що Україна за останні роки суттєво наблизилась до демократичних держав, де є верховенство Закону, який захищає та забезпечує права суспільства взагалі та кожної людини окремо. У цілому, після впровадження змін до Конституції України, буття її громадян суттєво наблизиться до найвищих світових стандартів.
Література:
1. Конституция Украины: Пряйнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - Х.: Консум, 1996. - 47 с.
2. Москальов Б.Г., Москальова Н.П. Політична наука. - Х.: Парус, 2007. - 239 с.
3. Політологія / Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І. Хилько та ін. - К.: Либідь, 2004. - С. 682 - 691.
4. Порошенко П. Мы ни о чем не договаривались // Бизнес. - 2006. - № 43. - С. 44 - 47.
5. Чигрінов В.І., Поліщук І.О. Державотворча традиція України: Політико-культурний вимір. - Х.: ХІБМ, 2006. - 379 с.
6. Рахманин С. Запрет на право ходить налево // Зеркало недели. - 2007. - № 2.
7. Фукуяма Ф. Общественный капитал // Эксперт. - 2006. - (16 - 22 октяб.).
