УДК 342.951: 351.77 (477)

О.Г. РОГОВА

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Викладено основні напрями реформування системи охорони здоров'я України, що потребує змін. Критичне оцінювання цієї системи дозволяє дійти висновку, що всі реформи повинні базуватися на науково обґрунтованій стратегії державного управління галуззю.

The health care system reform is the main topic of this article. The Ukrainian health care system is supposed to be changed. The critical evaluation of the health care system allows to make a conclusion that all reforms of this system should be based on scientifically enhanced strategy of Public administration.

Необхідність реформування системи охорони здоров'я визнається як на рівні побутового розмірковування над проблемами вітчизняної медицини, так і на рівні наукового аналізу стану галузі охорони здоров'я. Чимало теоретиків та практиків охорони здоров'я замислюються над реаліями та перспективами функціонування галузі, пропонують шляхи вирішення нагальних завдань сучасної медицини в Україні. Серед таких дослідників З. Гладун, Р. Гревцова, Д. Карамишев, О. Мусій, В. Пашков, Я. Радиш та ін. Важко виокремити аспекти реформування охорони здоров'я, які в той чи інший період існування незалежної України не здобули б висвітлення в наукових публікаціях. Зокрема, серед пріоритетних напрямків системних перетворень у медицині розглядалися: реформування первинного рівня надання медичної допомоги на засадах сімейної медицини, поширення профілактичної роботи та пропаганди здорового способу життя, збільшення бюджетного фінансування охорони здоров'я, упровадження багатоканального фінансування галузі (у т.ч. за допомогою медичного страхування), розробка вітчизняних протоколів і стандартів для різних видів медичної допомоги, використання формулярів лікарських засобів, роздержавлення та приватизація медичних закладів, розвиток лікарського самоврядування та залучення медичної громадськості до процесів прийняття управлінських рішень, підвищення ефективності державного управління галузі, вдосконалення та систематизація чинного законодавства про охорону здоров'я.

Ще за радянських часів виникло розуміння необхідності змін у державному управлінні медициною, реформування охорони здоров'я: у 1988 р. у Львові вперше в колишньому СРСР було розпочато експеримент з упровадження сімейної медицини в систему охорони здоров'я [7, с. 116]. З того часу ідеї щодо необхідності реформування первинного рівня надання медичної допомоги на засадах сімейної медицини поступово поширилися та були втілені в низці нормативно-правових актів. Основу запровадження сімейної медицини було закладено прийняттям постанови Кабінету Міністрів України "Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров'я" від 20 червня 2000 р. № 989. Стратегічні напрямки її впровадження визначені в Концепції розвитку охорони здоров'я населення України, затвердженій Указом Президента України від 7 грудня 2000 р. № 1313/2000, як шлях перспективних системних змін у галузі [4]. З метою створення відповідних умов для впровадження засад сімейної медицини в діяльність закладів первинної медико-санітарної допомоги МОЗ України було розроблено і затверджено пакет нормативних документів, які регламентують технології впровадження сімейної медицини, зокрема дві постанови Кабінету Міністрів України та 29 наказів МОЗ України [Там само]. Про необхідність подальшої розбудови цього напрямку реформування галузі свідчать успіхи сільської сімейної медицини.

З поширенням сімейної медицини тісно пов'язаний інший перспективний шлях реформування всієї галузі: пропаганда здорового способу життя та зміна ціннісних орієнтирів в охороні здоров'я. Адже саме на первинному рівні є доречною та своєчасною профілактика захворювань. Саме сімейний лікар як лікар усієї родини володіє унікальною інформацією про стан здоров'я декількох поколінь однієї сім'ї (у т.ч. про спадкові та набуті захворювання) і може скласти оптимальну програму профілактики для конкретного пацієнта. Погодимося з тими дослідниками, які все голосніше закликають наше суспільство прислухатися до внутрішніх потреб - потреб активного ставлення до власного здоров'я. Навіть висококваліфікований лікар не в змозі вилікувати хворого, якщо він сам байдужий до якості власного життя. Тому не є перебільшенням вимога активної співпраці, координації зусиль двох головних суб'єктів лікувально-профілактичного процесу - лікаря і пацієнта. Вважаємо за необхідне для України запозичити кращий досвід санітарно-просвітницької діяльності на зразок економічно розвинутих країн: пропаганда здорового способу життя в соціальних популяціях людей, об'єднаних спільним укладом життя або специфікою праці; підтримка (у т.ч. і матеріальна) зацікавленості людини в збереженні власного здоров'я; створення індивідуальної програми профілактики захворювань для кожного тощо [3, с. 30].

Але не тільки первинний рівень надання медичної допомоги розглядається як привабливий з точки зору подальшого реформування. Нарешті і вторинна ланка медичної допомоги може отримати нові імпульси змін. Нещодавно у Харкові відбулась громадська презентація пілотного проекту ЄС "Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні". Проект, зокрема, має такі завдання: поширити здатність місцевих органів влади керувати реформою вторинного рівня; покращити моделі фінансового управління вторинною медичною допомогою; розробити та започаткувати на обласному рівні нову інфраструктуру лікарень; розробити та апробувати в Харківській області Національну стратегію підготовки керівних кадрів охорони здоров'я України [10, с. 2].

Уже загальновизнаним напрямком якісного реформування медицини є запровадження багатоканального фінансування, яке дозволить вирішити багато економічних, організаційних, кадрових та технологічних проблем охорони здоров'я. Як варіанти залучення додаткових коштів розглядаються: перспективи введення загальнообов'язкового соціального медичного страхування, поширення практики діяльності "лікарняних кас", створення суспільно-солідарного сектора. Останній є об'єднанням муніципальних медичних закладів, медичних підприємств і лікувальних установ інших організаційно-правових форм, а також приватно-практикуючих лікарів, пов'язаних між собою єдиним замкнутим лікувально-діагностичним технологічним процесом надання медичних послуг