Як один з варіантів практичної реалізації ідеї єдиного медичного простору пропонується запровадження державного замовлення на основі державного контракту для фінансування гарантованого рівня медичної допомоги, яка надається в недержавних медичних закладах різних форм власності [9, c. 79].

Тісно пов'язаною з фінансуванням галузі проблемою є її ресурсне забезпечення, і в першу чергу - забезпечення ефективними, доступними та безпечними лікарськими засобами та виробами медичного призначення. Сучасний стан функціонування вітчизняного ринку лікарських препаратів свідчить про наявність як позитивних тенденцій, так і негативних. Серед останніх: виготовлення та обіг фальсифікованих лікарських препаратів; непрозорі механізми тендерних закупівель лікарських засобів бюджетними установами охорони здоров'я; використання препаратів, зареєстрованих із застосуванням так званих експрес-методів, без проведення всього належного комплексу досліджень [6, c. 9].

Видається виправданим використання системи рецептурних формулярів, яка набула поширення на початку 80-х рр. ХХ ст. у розвинутих країнах Заходу для підвищення якості професійної діяльності лікарів. Під системою рецептурних формулярів розуміють індивідуалізований по відношенню до кожного пацієнта набір лікарських засобів відповідно до встановленого діагнозу, новітніх наукових даних клінічної фармакології, специфіки лікувально-діагностичного процесу [8, c. 75]. Рецептурний формуляр свідомо обмежується необхідними, апробованими лікарськими засобами, які мають мінімальну побічну дію, доступну ціну, нешкідливість для пацієнта, встановлену за допомогою принципів доказової медицини. Важливим є той факт, що складання такого переліку лікарських засобів - рецептурного формуляру - має відбуватися на рівні конкретного закладу охорони здоров'я за активної участі медичних працівників - надавачів медичної допомоги. Постанова Кабміну України "Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року" як одне з важливих завдань визначає затвердження методики створення формулярів лікарських засобів [2]. Хочеться сподіватися, що затвердження такої методики (або іншого нормативного документа) забезпечить правове підґрунтя запровадження формулярної системи.

Згадана постанова Кабміну України серед пріоритетів розвитку системи охорони здоров'я називає розроблення та затвердження порядку контролю та управління якістю медичної допомоги, галузевої програми її стандартизації; розроблення нових та оновлення існуючих медичних стандартів і клінічних протоколів надання медичної допомоги на основі доказової медицини [Там само].

Однією з найближчих перспективних змін у галузі має бути "обґрунтування правових підстав для досягнення балансу між обсягом державних гарантій надання населенню безоплатної медичної допомоги та обсягом фінансування галузі охорони здоров'я" [Там само]. За таким обережним формулюванням, на нашу думку, криється достатньо сміливий крок до розмежування переліку фізіологічних та патологічних станів організму, за наявності яких пацієнт може розраховувати на державну підтримку у вигляді фінансування витрат на медичну послугу з бюджету, або - інший перелік відповідних станів організму людини, коли пацієнт має самостійно нести фінансовий тягар за отриману медичну послугу. У контексті існування Ст. 49 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення ч. 3 зазначеної статті (рішення про безоплатну медичну допомогу) вказаний вище підхід є майже революційним.

На нашу думку, такий революційний крок є не тільки виправданим в умовах недостатнього бюджетного фінансування галузі, а цілком заслуговує на підтримку ще й з наступної причини. Гадаємо, що існування "подвійних стандартів" (декларування одних цінностей та реалізація інших) слугує тільки на користь явищам правового нігілізму та девальвації соціально орієнтованого державного управління в галузі охорони здоров'я. Невідповідність програм реформування медицини результатам їх здійснення та декларованим соціальним пріоритетам, яку можна було спостерігати як поточну практику останніх років, спричинила поступове розшарування двох головних зацікавлених груп лікувально-діагностичного процесу - пацієнтів та лікарів, фактично поставила їх по різні боки "барикад". Цю хибну практику, на нашу думку, можна поступово подолати, здійснюючи реформування галузі на підвалинах науково обґрунтованої зваженої стратегії державного управління, яке повинно спиратися на дієві правові механізми захисту прав пацієнтів і лікарів, інститути лікарського самоврядування та кращі досягнення світового менеджменту в охороні здоров'я.

Гадаємо, що теорія та практика державного управління медичною галуззю тісно пов'язана з якісними змінами правового регулювання охорони здоров'я. У першу чергу, на нашу думку, такі зміни мають стосуватися систематизації чинного законодавства та ліквідації прогалин, які сьогодні спричиняють невизначеність правових статусів як пацієнтів, так і лікарів. Важливу роль щодо реалізації соціально-спрямованого державного управління галуззю може і повинно відігравати медичне право, як комплексна галузь права, яка знаходиться у стадії формування. Зацікавленість держави у виокремленні та розвитку медичного права може бути додатковим вагомим аргументом на користь процесів реформування управління охороною здоров'я. Стратегія державного управління галуззю має відмовитися від принципу "політичної доцільності" та кон'юнктурних інтересів на користь щоденної реалізації в державному управлінні положень Конституції України, де зазначено, що "людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищою соціальною цінністю України" [1].

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червні 1996 р. (зі змінами, що внесено Законом України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV // CD NAU.

2. Постанова Кабміну України "Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року" № 815 від 13 червня 2007 р. // http://zakon1.rada.gov.ua.

3. Давидович І.Є. Медико-соціальні аспекти проблеми здоров'я населення України // Новости медицины и фармации.