УДК 342.33

О.В. РАДЧЕНКО

СИСТЕМА СТРИМУВАНЬ ТА ПРОТИВАГ ГІЛОК ВЛАДИ ЯК ЦІННІСНИЙ ІМПЕРАТИВ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИКУМУ

Узагальнено недоліки конституційної інженерії в Україні крізь призму розбудови ефективної системи стримання та противаг гілок влади.

The article summarizes the lacks of the constitutional engineering in Ukraine through the prism of alteration of the effective system of inhibition and counterbalances of branches ofpower.

Політичні процеси 2007-2008 рр. свідчать, що дочасні парламентські вибори так і не вирішили проблеми політичної кризи в Україні й лише загострили ситуацію хиткої рівноваги двох політичних таборів, неспроможних самостійно сформувати ефективну парламентську та урядову більшість. У ситуації, коли політичні лідери країни фактично розпочали президентські перегони, зайняті відвертою політичною демагогією й популізмом, надзвичайно актуалізують пошуки ефективної системи стримання та противаг гілок влади, незадоволеність якою в Україні артикулюють усі провідні політичні актори.

Інформаційно-політичний простір України заповнений мало не щоденними дослідженнями і публікаціями природи, складових та перебігу системної політичної кризи, що дає підстави стверджувати про надзвичайну актуальність проблеми та зацікавленість суспільства в її якнайскорішому вирішенню. Політики й політологи, чиновники й науковці державного управління, журналісти й громадські діячі висловлюють різноманітні точки зору та рецепти лікування цієї "хвороби влади" в Україні. Зокрема, широко відомі роботи таких дослідників, як Е. Афонін, В. Базів, В. Горбатенко, О. Куценко, М. Михальченко, М. Розумний, Ф. Рудич, С. Телешун, Ю. Шайгородський та ін.

Щоправда, не тільки серед політиків, але й серед науковців немає одностайності щодо причин, чинників і факторів недосконалості українського державно-владного режиму. У суспільно-політичному дискурсі недосконалості Конституції хтось наголошує на "боротьбі демократичних сил проти спроб узурпації влади Партією регіонів", хтось - на спробах перетягування чинним Президентом собі кучмівських (і навіть більших) повноважень, хтось - на половинчастості конституційної реформи та її недовершеності, хтось - на особистісному суб'єктивному протистоянні найбільш ймовірних кандидатів майбутніх президентських перегонів. Утім, незаангажованих спроб узагальнити всі підходи як недоліки конституційної інженерії в Україні бракує. Спробуємо в межах даної розвідки розглянути ці актуальні політичні процеси крізь призму розбудови ефективної системи стримання та противаг гілок влади.

Оскільки владна діяльність нерозривно пов'язана із суспільними умовами і потребами в координації і вольовому контролі над виробництвом, розподілом і споживанням соціальних благ і цінностей, можна припустити, що ієрархічний принцип соціальної впорядкованості є первісним (таким, що базується на первинних потребах людини). Адже ієрархічна співпідпорядкованість є основною моделлю поведінки людей в їх діяльності в економічній, воєнній, державотворчій та інших матеріальних сферах. На першому етапі державотворення в соцієтальному сприйнятті переважали притаманні ієрархічними багаторівневим централізованим соціальним системам з сильним одноосібним центром позитивні якості - висока мобілізаційна та оборонна могутність, стратегічне планування соціального розвитку та можливість концентрації суспільних зусиль на вирішальних напрямках розвитку, висока виконавча дисципліна та відповідальність тощо.

Однак за кілька тисяч років розвитку людської цивілізації з укріпленням держав та стабілізацією політичних режимів в Європі поступово на перший план суспільних відносин людина-держава починають виходити й ті недоліки, що об' єктивно притаманні ієрархічним структурам.

Насамперед, це неминучість концентрації влади в одних руках з відповідною тоталітаризацією політичного режиму, суб'єктивно вмотивований рівень обмеження індивідуальної свободи, відсутність рівності, перетворення людини на "раба Левіафана", "гвинтик" державного механізму з примітивними виконавчими функціями та жорсткою відповідальністю за невиконання примхливої волі суверена. Як зазначає А. Добролюбов, "жорстка беззмінна ієрархічна державна система може бути або тоталітарною, або ніякою" [2, с. 19]. А ще він додає, що "як це не важко та принизливо для народу, для інтелігенції, для суспільствознавчих наук, сходство гітлерівського та сталінського політичних режимів у тому, що ці "топорні" режими, збудовані недоуками, виявилися практично сильнішими попередніх правових учень та побудованих на їх засадах державних, суспільних інститутів, захисних органів" [Там само, с. 146].

Указані недоліки ієрархічної побудови політичних режимів зумовили пошук нових механізмів і моделей розбудови держави. Особливо яскраво це проявилося в епоху Просвітництва, коли в соціетальній структурі західних суспільств почали домінувати гуманістичні ідеї рівності, свободи та прав людини. Головним спрямуванням просвітницької критики тодішніх політичних режимів став інститут одноосібного правління - на думку більшості філософів-демократів - головного джерела зла в соцієтальній структурі розбудови суспільства. Відповідно до цього месседжу й варіант подолання "зла" пропонувався в дусі Арістотелевої "політейї" - колективного правління, що отримало узагальнену назву "республіканського правління". Республіканський устрій, зберігаючи в цілому ієрархічну централізовану структуру побудови політичного режиму (а відтак, і зберігаючи переваги ієрархічності влади), призваний усунути недоліки абсолютизації ієрархічності.

Раціоналізований соціум західноєвропейської цивілізації (суспільства, в якому почали домінувати індивіди з раціональним психологічним типом мислення та дій) запропонував рішення цієї проблеми в часово-правовій площині: повнота вертикальноієрархічної державної влади розподілялася між трьома горизонтальними незалежними інститутами, водночас уся керуюча вершина піраміди влади, починаючи з найвищої особи відповідно до прийнятих соціумом правил (Конституції) незалежно від ефективності правління суворо періодично мала змінюватися шляхом виборів на заздалегідь обумовлених процедурних умовах. За такої моделі обмеження влади найвищої в державі особи досягається не волею іншого претендента на трон (завжди суб'єктивною), а конституцією, певним суспільним договором.

Трансформація вертикальної ієрархії влади на горизонтальну призвела до революційної зміни цінностей раціонального суспільства, що перетворилося з абсолютистського на демократичне. Місце знехтуваних трансцендентних джерел влади ("Божественного монарха")