"Призначення - відставка" Уряду та контроль над виконавчою владою. Президент США є єдиним керівником виконавчої влади в країні. Однак "послів, консулів, суддів Верховного Суду, а також всіх інших посадових осіб Сполучених Штатів, посади яких встановлено законом" він призначає за поради та згоди Сенату (ст. 2. р. 2 Конституції США). Крім того, виконавча влада президента не розповсюджуються на самоуправління штатів та територіальних громад, піклуючись виключно загальнодержавними справами.

Президент Польщі згідно зі ст. 10 Конституції Польщі здійснює виконавчу владу. Відповідно, він призначає голову Уряду та міністрів. Однак у двотижневий строк новопризначений Уряд (Рада Міністрів Польщі) зобов'язаний винести на розгляд Сейму програму діяльності з проханням надати уряду вотум довіри на виконання даної програми. Якщо Сейм таку довіру не висловлює, це автоматично тягне відставку уряду, і новий склад Ради міністрів разом з головою уряду обирається вже Сеймом, а не призначається президентом (ст. 154 КП). До того ж у Сейму є право (ст. 159 КП) відправити у відставку окремого міністра. Цікава паралель простежується між польською конституцією і Законом України про Кабмін. У разі, якщо польський президент не призначить уряд протягом 14 днів, право на таке призначення автоматично переходить до Сейму (саме в такому праві парламенту, зафіксованому в Законі України про Кабмін, Президент України у своїх першочергових законопроектах (зокрема законопроект № 1312) категорично відмовляє парламентарям).

Голову уряду Італії та за його пропозицією членів Ради міністрів призначає президент. Однак уряд по цьому має заручитися підтримкою обох палат парламенту, отже, парламент має можливість реалізувати свою незгоду з кандидатурами президента. До того ж існує Державна Рада та Рахункова палата, які контролюють уряд і є (як і всі державні службовці) "виключно на службі нації", через що незалежні від волі уряду та президента (ст. 100 КІ).

Президент Франції призначає та звільняє прем'єра і весь уряд. Однак Національні збори обов'язково мають схвалити програму уряду, декларацію загальної політики та ключових проектів, і у випадку несхвалення прем'єр зобов'язаний подати президенту прошення про відставку уряду (ст. 49-50 КФ). До того ж представники Президента Франції в департаментах не здійснюють господарчо-розпорядчих функцій, а лише відповідають за національні інтереси й адміністративний контроль (ст. 72 КФ).

Очевидно, що й тут позиції Президента України, який до того ж призначає всіх голів виконавчої влади в областях та районах та має суттєві важелі при призначенні прем'єр-міністра і членів уряду є значно сильнішими, а права парламенту України значно слабшими відносно всіх чотирьох проаналізованих держав.

Особливо слід зупинитися на загальнодемократичній практиці контрасигнації актів президента прем'єрами чи профільними міністрами. Така процедура передбачена Конституцією Франції (ст. 19.), Польщі (ст. 144), Італії (ст. 89), Порівняймо формулювання, наприклад італійського народу з президентським законопроектом № 1312, поданим як першочерговий на розгляд Верховної Ради України. Ст. 89 італійського основного закону наголошує, що "жоден акт Президента республіки не дійсний, якщо він не контрасигнований міністрами, що відповідальні за цей акт". Натомість ст. 26 президентського проекту закону про Кабінет Міністрів України № 1312 недвозначно наказує: "Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених п. 5, 18, 21, 23 ч. 1 ст. 106 Конституції України, невідкладно (виділено Р.О.) скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання" [6].

При цьому в Польщі офіційні акти Президента не тільки "вимагають для своєї дійсності підпису Голови Ради Міністрів (ст. 144 КП), але й "мають внутрішній характер та зобов'язують лише організаційні одиниці, підпорядковані органу, що видав ці акти" (ст. 93 КП).

Нарешті, розглянемо вплив державної влади на організацію місцевого самоврядування. В усіх без винятку розвинених демократіях місцеве самоврядування є абсолютно незалежним і жодним чином не підконтрольне органам державної влади, парламенту чи президенту. Так, ст. 15 польської конституції прямо проголошує "Територіальний устрій Республіки Польща забезпечує децентралізацію публічної влади". У демократичних країнах передбачено хіба що оскарження в суді тих рішень місцевої влади, які, на думку Гаранта Конституції, порушують основні права і свободи людини.

У той же час в Україні відбувається спроба поставити місцеве самоврядування під повний контроль президентської гілки влади через запропоновані серед першочергових президентських законопроектів зміни до законів України про місцеві державні адміністрації та місцеве самоврядування, в яких передбачається вимога обов'язкової контрасигнації (скріплення підписом) голови місцевої державної адміністрації всіх рішень відповідної ради! Як зазначив на "Свободі слова" заступник голови Секретаріату Президента України І. Пукшин, це пропонується з метою запобігання "самодурства" місцевих рад, що нібито можуть приймати антиконституційні акти. Однак І. Пукшину складно пояснити, чому замість зрозумілого всім (й загальноприйнятого в демократичному світі) механізму судового оскарження таких рішень Президентом України пропонується альтернатива "самодурства" тепер вже з боку голів держадміністрацій? З огляду на такі президентські пропозиції багато з посадовців місцевого самоврядування небезпідставно говорять про фактичне скасування місцевого самоврядування в умовах, коли кожне рішення місцевих влад залежатиме від волі і настрою однієї призначеної президентом і непідзвітною територіальним громадам посадової особи.

Як бачимо, і в цьому відношенню позиції Президента України є значно