Друга полягає в особливостях партійної системи. Існує ілюзія, що буцімто до демократії нас виведе двопартійна система, адже більшість країн з двопартійною системою є стабільно демократичними. Згідно з класифікацією Ж. Блонделя, в Україні поступово складається особлива форма двопартійної системи ("недосконалий біпартизм" або система "двох з половиною партій") [10, c. 183]. Найважливішою ознакою та перевагою біпартизму є своєрідний "демократичний коридор" допустимої політичної поведінки, який не виключає альтернативних точок зору, проте не дозволяє ставити під питання основні стратегічні напрямки розвитку суспільства та існуючого ладу. Саме це є основою поділу опозиції на системну та позасистемну. Зазначаючи, що опір або протидія зловживанням влади являє собою серцевину опозиційної діяльності, Г. Оберройтер наголошує, що "про цивілізовану опозицію можна вести мову тільки тоді, коли суперечності між більшістю та меншістю ґрунтуються на фундаментальній єдності по цей і другий бік альтернативи й не ставлять під загрозу основи конституційної, політичної та правової систем" [11, с. 134].

Таким чином, у демократичних країнах опозиція є формою цивілізованого протистояння політичних програм, курсів, поглядів, а в результаті політичного дискурсу влади і опозиції вирішуються два істотні завдання: проводиться вільна непримусова експертиза політичного курсу і поточних проблем; конструюються шляхи і способи їх вирішення, альтернативні проекти подальшого розвитку. Тим самим, за С. Хантингтоном, створюється так званий "механізм політичних гойдалок", заснований на принципі збереження|зберігання| економічного і політичного балансу. Динаміка електорального суперництва змушує|змушувати| партії зрушуватися|зсовуватися| до центру політичного спектру, спонукаючи лідерів кожної з них стримувати радикалів у власних лавах і знаходити спільні позиції по ключовим питанням стратегії соціально-політичного розвитку з своїми головними опонентами [1, с. 92].

Урок для України полягає в тому, що за демократії системна опозиція та влада завжди розділяють загальні базові цінності суспільства. Розмежування ж основних політичних сил українського парламенту відбувається саме на ціннісному рівні, коли принципово різними є фундаментальні цінності біло-блакитного та помаранчевого таборів. Ціннісні критерії розмежування як суспільства, так і нашої політичної еліти визнаються більшістю дослідників, публікації щодо цього з'являються мало не щодня.

За таких умов політичні сили, що могли б скласти каркас двопартійної системи в Україні (БЮТ та Партія регіонів), виступають одна по відношенню до одної (позасистемною) опозицією, не схильною до дій у рамках "демократичного коридору". Така партійна система й самі партії є радше не демократичними, а за визначенням Р. Каца та П. Мейєра - "картельними", коли "демократія стає публічним підлещуванням до еліт, а не включенням населення у виробництво політичної стратегії" [2, с. 26]. "Картельні партії" з'являються перш за все там, де спостерігається зміна відносин між політичною партією з громадянським суспільством і державою, державно-партійний патронаж, тому їх можна назвати партіями влади (справді, і Партія регіонів, і "Народний Союз "Наша Україна", і БЮТ - яскраво виражені партії влади).

Як свідчить конституційний досвід інших країн, для розвитку демократичного режиму необхідно принаймні три неодмінні умови. По-перше, чітка конституційна інженерія, що створює збалансовану і ефективну систему балансу гілок влади. По-друге, вироблення в ході владної взаємодії писаних і неписаних правил політичної діяльності, що дозволяють кожній з партій захищати конкретні суспільні інтереси і в той же час забезпечувати політичну і соціально-економічну стабільність усього суспільства. І по-третє, наявність певної політичної основи толерантної міжпартійної взаємодії на базі принципового консенсусу щодо фундаментальних суспільних цінностей. Усі три умови є проблематичними для України, що ставить під загрозу перспективу нашого демократичного майбутнього.

Література:

1. Бортніков В. "Розмежування" в Україні в контексті ціннісної ідентифікації населення // Політичний менеджмент. - 2007. - № 1 (22).

2. Джефферсон Томас. Автобиография: Заметки о штате Виргиния / Сост. и общ. ред. А. А. Фурсенко. - Л.: Наука, 1990. - 316 с.

3. Добролюбов А. Государственная власть как техническая система. - М.: Едиториал УРСС, 2003 - 240 с.

4. Кац Р., Мэир П. Изменяющиеся модели партийной организации и партийной демократии: возникновение картельных партий // Партии и выборы: Хрестоматия / Отв. ред. и сост. Н.В. Анохина, Е.Ю. Мелешкина. - Ч. 1. - М.: ИНИОН, 2004.

5. Конституции разных стран // http://constitution.garant.ru

6. Проект Закону про Кабінет Міністрів України від 10.01.2008 № 1312 // http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_2?id=&pf3516=1312&skl=7

7. Розумний М. Розвиток політичної системи України: виклики і загрози // Політичний менеджмент. - 2008. - № 1 (28). - С. 9 - 13.

8. Хантингтон С. Будущее демократического процесса: от экспансии к консолидации // Международная экономика и международные отношения. - 1995. - № 6. - С. 87 - 95.

9. Шумпетер Й. Капитализм, социализм и демократия. - М.: Знание,

10. 1995.

11. Blondel J. Party Systems and Patterns of Government in Western Democracies. - Canadian Journal of Political Science. - 1968. - Vol. 1. - № 2. - P. 180 - 203.

12. Oberreuter Н. Parlamentarische Opposition. Ein intemationaler Vergleich. Hamburgh 1975. - 430 p.