Відтак, конкретний політичний лідер ("сильна особистість", "велика людина", вождь), часто президент, панує над державним апаратом і стоїть над законами. Як зазначають М. Браттон та Н. ван де Балле, "відносини лояльності і залежності пронизують формальну політико-адміністративну систему, і заняття бюрократичних позицій відбувається скоріше не для виконання суспільних функцій, як це подається зовні, а, як правило, для примноження особистого достатку і підвищення власного статусу держпосадовця. Хоча державні функціонери отримують офіційну платню, вони також володіють спроможністю витягання незаконних доходів, пребенд і елементарної корупції, котрі всі разом і утворюють справжнє призначення даної посади. Розділ держави і найближче оточення президента знижують функціональну ефективність номінально модерного держапарату через використання патронажу і клієнтелістських практик для підтримки політичного ладу. Більш того, паралельні і неофіційні структури (наприклад, Секретаріат Президента України або Рада РНБОУ - Н. Д.) можуть володіти набагато більшою владою і повноваженнями, аніж формальні органи управління. Таким чином, характерною рисою неопатрімоніалізму є інкорпорація патримоніальної логіки в роботу формальних інститутів" [8, с. 62].

Девід Хелд, ґрунтуючись на партиципаторному підході до демократії своїх попередників, розробив синтетичну модель, за якою рівного права на свободу та саморозвиток можна досягти лише в "сучасницькому суспільстві", суспільстві, що плекає виборчу культуру: виховує почуття політичної дієвості, вчить інтересу до спільних проблем та допомагає становленню обізнаного громадянства, здатного проявляти постійну зацікавленість у процесах демократичного врядування.

Ключовими рисами синтетичної моделі є пряма участь громадян у регулюванні ключових інститутів суспільства; реорганізація партійної системи в такий спосіб, що партійні посадові особи безпосередньо відповідальні перед членами; підтримка відкритої інституційної системи для забезпечення можливості експериментування з політичними формами [2, с. 173].

Підводячи підсумок проведеного дослідження та акумулюючи зазначені вище підходи до розуміння виборчої культури, запропонуємо власне визначення цього феномену: виборча культура - це здатність раціонального, усвідомленого політичного вибору, що припускає наявність щодо стійкої системи знань, оцінок, норм електоральної поведінки і електоральних відносин, традицій, колективної історичної пам'яті людей про минулі виборні процеси (їх результати і наслідки). Виборча культура обумовлює, з одного боку, відповідальність виборця (як розуміння ним значущості виборів, інтерес до них і бажання розібратися в ситуації), а з іншого - і його політичну компетентність, уміння оцінити ситуацію, співвіднести свої інтереси з програмними пропозиціями, заявами, обіцянками кандидатів, платформ партій тощо.

Виборча культура включає ті елементи і феномени суспільної свідомості, а в більш широкому розумінні - духовної культури суспільства, котрі пов'язані з суспільно-політичними інститутами та виборчим процесом і впливають на формування, функціонування і розвиток державно-політичних інститутів, визначають хід і характер виборчих перегонів, напрямок політичного процесу загалом і політичної поведінки широких мас зокрема. Подібно до того, як культура визначає і пропонує ті чи інші норми й правила поведінки в різних сферах життя, виборча культура визначає й пропонує норми поведінки у сфері реалізації народовладдя. Вона формує електоральні процеси так само, як політична культура надає цілісності й інтегрованості політичній сфері, а загальнонаціональна культура суспільному життю в цілому.

Література:

1. Ашимбаев М. Переход к демократиям [Електронний ресурс] / М. Ашимбаев. - Режим доступу : http://www.kisi.kz.lparts/books. по состоянию на 01.08.2008 г.

2. Гелд Д. Моделі демократії / Д. Гелд // Демократія : Антологія; [упоряд. О. Проценко]. - К. : Смолоскип, 2005. - С. 155-175.

3. Даль Р. О демократии / Р. Даль [пер. с англ.] - М. : Аспект Пресс, 2000. - 204 с.

4. Іванілів О. В. Політичні режими перехідних суспільств: типологічна характеристика / О. В. Іванілів // Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі : матер. міжнар. наук.-теор. конф., 8-9 лютого 2006 р.; [укл. Г. О. Нестеренко; за ред. В. П. Беха]. - К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2006. - С. 152-155.

5. Философский словарь / [авт.-сост. И. В. Андрущенко, О. А. Вусатюк, С. В. Линецкий, А. В. Шуба]. - К. : А.С.К., 2006. - 1056 с.

6. Эрмэ Г. Культура и демократия / Г. Эрмэ ; [пер. с фр.] - М. : Издательская группа "Экспорт", 1994. - 192 с.

7. Bunse V. Comparative Demokratization : Big and Bounded Generalizations / Comparative Political Studies. - 2000. - Vol. 33 (6/7). - 703734 p.

8. Bratton M. and N. van de Walle. Democratic Experiments in Africa: Regime Transitions in a Comparative Perspective. Cambridge : Cambridge University Press. - 1997.

9. Dahl R. Development and Democratic Culture in Consolidating the Third Wave Democracies / Ed. by L. Diamond, Marc F. Plattner, Yun-han Chu and Hung-mao Tien. - Baltimor ; London, 1997. - 360 р.

10. Diamond L. Developing Democracy. Toward Consolidation / L. Diamond. - Baltimore ; London, 1999. - 612 р.

11. О'Donnell G. Transition. Continuities, and Paradoxes. // Issues in Democratic Consolidation: The New South American Democracies in Comparative Perspective / Ed. by Sc. Mainwaring, G. O'Donnell and J. S. Valenzuela. - Notre Dame, 1992