УДК 351.82:658.152

О. С. БЄЛОУСОВА

ЛІЗИНГ ЯК ЗАСІБ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Розглянуто основні проблеми та перспективи лізингу як засобу державної підтримки розвитку промисловості України. Визначені елементи комплексної державної програми розвитку лізингового інвестування. Запропоновано створення лізингового фонду при Міністерстві промислової політики України.

Leasing as method of government support of development of industry of Ukraine is considered. Certain complex government program elements of development of the leasing investing. Creation of leasing fund is offered at Ministry of industrial policy.

Посилення інвестиційної спрямованості розвитку промисловості створює умови для пошуку нових нетрадиційних джерел фінансування інвестицій. Саме зважаючи на брак інвестицій у грошовій формі, для ефективної реалізації інвестиційних процесів у промисловості особливо економічно доцільним стало використання інституту лізингу, спроможного значно пожвавити процес технологічного переоснащення пріоритетних галузей та підгалузей промислового виробництва в умовах інтеграційних та глобалізаційних процесів.

Одними з найважливіших чинників, які сприятимуть поширенню лізингу як засобу активізації інвестиційного розвитку промисловості, є визначення його місця в системі економічних відносин, володіння інформацією про можливі види лізингових угод, усвідомлення переваг та недоліків застосування лізингу, державне регулювання лізингового інвестиційного розвитку промисловості. Дослідженню цих питань приділяли увагу багато вчених-економістів, проте на сьогодні й у чисельних вітчизняних публікаціях з питань лізингу, і в законодавчих актах України даються суперечливі тлумачення самого поняття "лізинг", його форм і видів. Практично відсутні наробки з проблем та перспектив лізингу в державному регулюванні інвестиційного розвитку промисловості України. Усе це зумовлю актуальність теми дослідження.

Мета статті - розглянути основні проблеми та перспективи використання лізінгу як засобу державної підтримки розвитку промисловості України.

Процес розвитку лізингових відносин в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший припадає на 1989 - 1995 рр., коли такі операції здійснювали лише комерційні банки. У другому - з 1995 й до сьогодні - у цій сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії, створені як за участі банківського капіталу, так і без нього. Оскільки більшість лізингових компаній не бере депозитів від населення, а також участі в операціях на фінансовому ринку не є їх основною діяльністю, вони цілком справедливо підлягають меншому регулюванню національним законодавством, ніж комерційні банки [4, с. 111]. Така відносна свобода від урядового контролю стала однією з передумов успіху.

Сьогодні ринок лізингових послуг в Україні знаходиться на початковій стадії свого розвитку. Однак останнім часом процес упровадження лізингу в Україні помітно пожвавився, з'явилися нові компанії як державного, так і комерційного спрямування. Непідробний інтерес до нової ринкової структури почали виявляти банки, страхові компанії. Зрозуміло, це ті фінансові інститути, які можуть стати реальними каталізаторами процесу затвердження лізингу.

Проте, незважаючи на позитивні тенденції, темпи зростання лізингового ринку в України не відповідають потребам промисловості та економіки в цілому: потреба в лізингу для оновлення основних засобів підприємств України в 70 разів перевищує реальний обсяг ринку лізингу; співвідношення річного обсягу лізингових угод та ВВП в Україні майже в 20 разів менше, ніж у країнах, що демонструють швидкі темпи зростання [5].

Процес переходу до ринкових відносин зумовив пошук нових шляхів вирішення проблем, пов'язаних із перехідними етапами розвитку економіки. У зв'язку з появою негативних явищ у національній економіці та масовим неповерненням кредитів, банками була переглянута кредитна політика, в результаті чого підвищилися вимоги до її організації та здійснення. Однак це суттєво звузило коло клієнтів, які можуть претендувати на отримання кредиту. Виявилося, що кредитувати майже нікого і для виходу з такої ситуації з кредитуванням банки почали застосовувати лізингові схеми як такі, що мають знижений ступінь ризику. Але навіть обравши такий шлях, банки наражаються на досить відчутну перепону: сума, яку вони мають право інвестувати, не повинна перевищувати 25 % від їх власного капіталу [6, с. 62]. Відтак, невеликі та низьколіквідні комерційні банки не в змозі брати участь у лізинговій діяльності.

Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з неповерненням кредитів. Вихід цей - у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому високоризикові інвестиційні кредити. Лізинг здається найпривабливішим механізмом реорганізації та переобладнання виробництва, бо має перед банківським кредитуванням дві істотні переваги:

- по-перше, зберігає право власності на активи;

- по-друге, безпосередньо пов'язує термін оплати лізингу з терміном служби активів і здатністю генерувати кошти.

Високі ставки за кредитними ресурсами комерційних банків є перешкодою на шляху впровадження лізингових схем в економіку України. Щоб лізингова операція була ефективною і приносила хоч би мінімальний прибуток, кредитна ставка, за розрахунками фахівців, не повинна перевищувати 22 % [7, с. 22; 8, с. 44].

З цією національною проблемою пов'язана ще одна: дороговизна фінансового лізингу для одержувача. Скажемо, лізингова компанія отримує в банку кредит на придбання техніки, яку здає в лізинг. У цьому випадку до вартості кредиту додаються власні витрати лізингової компанії та страхові витрати. Ситуацію погіршують великі строки лізингу. Тому потенційний лізингоодержувач віддає перевагу кредиту, тим більше, що техніка стає його власністю відразу. Загалом же, лізинг сьогодні в багатьох країнах - більш вигідний спосіб придбання обладнання порівняно з його купівлею за рахунок отримання кредиту, хоча,