Звертаючись до світового досвіду лізингових відносин, не слід забувати, що він набувався не одне десятиріччя і застосовувався за різних умов. Для прикладу візьмемо ліз-бек, або, як його ще називають, зворотний лізинг. Підприємство не має необхідних оборотних коштів. Питання вирішується через продаж наявного устаткування та зворотного взяття цього ж устаткування в лізинг за частину виручених коштів. А покупець, скажімо, банк, примножує свої кошти за рахунок лізингових платежів та високої лізингової винагороди. Було б добре скористатися таким видом лізингу нашим приватизованим підприємствам із наявним виробничим устаткуванням. Адже це один із варіантів санації. За сьогоднішнім законом такий зворотний лізинг також можна здійснити, але під час продажу техніки доведеться заплатити ПДВ та інші податки, що на практиці унеможливлює таку операцію, робить її невигідною.

Проблеми надання гарантій, страхування та нотаріальної реєстрації договорів лізингу мають і фінансовий підтекст. Сьогодні за надання гарантій українськими банками лізингоодержувачу необхідно платити не менш як 5 % від вартості лізингової угоди. Якщо ж такі послуги надаються західними банками, то це коштує від 2 до 5 % [3, с. 112]. Відомо, що величина ставки страхового збору залежить від стану і тенденцій ринку страхових послуг. На сьогодні ставки страхових компаній в Україні сягають до 8 % від вартості об'єкта страхування. Вартість нотаріальної послуги (державне мито) на сьогодні дорівнює 5 % від вартості договору, що б'є і по лізингоодержувачу, і по лізингодавцю. Натомість рекомендацій ввести пільгову ставку державного мита при реєстрації договорів лізингу уряд так і не підтримав.

Важко сказати, чи на користь і Постанова Кабінету Міністрів про обмеження критичного імпорту, що є перепоною для ввезення за лізингом техніки з-за кордону через високе мито. З одного боку, урядові службовці усвідомлюють, що без імпорту західного устаткування неможливо кардинально оновити технологічний парк відсталої національної індустрії. З іншого боку - перед ними стоїть вимога Президента України "забезпечити захист національного виробника". Поки що результат один: споживач обмежений у виборі нової техніки, попит на неї не задоволений, міжнародні кредитні лінії, які могли б супроводжувати лізингові операції (а це не просто гроші, це - дешеві гроші), в Україну так і не йдуть. В основі лізингу має бути дешеве джерело грошей. А здійснювати лізинг на українських грошах - абсурд.

Сьогодні розвиток лізингових економічних взаємовідносин в інвестиційній сфері промисловості у нас блокується ще й відсутністю чіткої узгодженості в діях різних відомств і служб у плані регулювання цього процесу: різні законодавчі акти передбачають різні аспекти лізингу, митна служба має при цьому свої інтереси, податкова - свої і т. д. Без досягнення такої узгодженості перспективи широкого розвитку лізингово- інвестиційних відносин у промисловості України досить сумнівні.

Так, гальмом на шляху розвитку лізингу є вимога податкової інспекції списувати на собівартість орендну плату тільки в межах норми амортизації на цей вид обладнання, тобто орендарю треба сплачувати прибуток орендодавцю із свого прибутку, що є нонсенс в економічній політиці (в усіх країнах прибуток одного господаря входить до собівартості іншого). Для того щоб запобігти цьому явищу, підприємці змушені завищувати вартість обладнання та ставку орендної плати. Цю проблему можуть обійти тільки малі підприємства (вони мають право списувати у перший рік експлуатації до 30 % вартості) [8, с. 41]. Але мале підприємство ніяк не може бути великим лізингодавцем. А Закон України "Про податок на додану вартість" (пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3) передбачає виведення з-під оподатковування операції лізингу для компаній резидентів, які виступають в ролі лізингодавців. Отже, податкове законодавство, яке постійно змінюється, також не дозволяє спрогнозувати результат будь-якої лізингово-інвестиційної операції.

Першою подією переходу України до цивілізованого регулювання лізингових відносин можна відзначити щорічні збори членів Європейської федерації національних лізингових асоціацій "Євролізинг". Рішенням загальних зборів "Євролізингу" Україна була прийнята повноправним членом цієї європейської економічної структури. Членство в "Євролізингу" створює додаткові можливості більш тісного співробітництва України з європейськими країнами у сфері лізингу і залучення іноземного капіталу в інвестиційно спроможні галузі: машинобудування, приладобудування, ракетно-космічний комплекс.

Залучення міжнародних фінансових організацій для кредитування вітчизняних фінансових установ, у тому числі і лізингових компаній, на умовах довгострокового кредитування повинно стати одним з основних елементів стратегії стимулювання інвестиційного розвитку промисловості на засадах лізингу в Україні. Вступивши до "Євролізингу", Україна також отримала нагоду використовувати інформаційну систему руху орендованих машин та устаткування в межах єдиного загальноєвропейського ринку. Відомо, що розвитку інституту лізингу значно сприяє високоякісне програмне забезпечення, яке мають сьогодні практично всі великі лізингові фірми промислово розвинутих країн.

Крім того, з точки зору лізингових відносин у промисловості, важливого значення набуває використання вторинного, але ще високопродуктивного і якісного устаткування. Висока вартість нового обладнання (у 5 - 8 разів вища за ціну не нового) часто не імпонує споживачу, оскільки відповідно збільшує і лізингові платежі.

На нашу думку, доцільним було б створити базу даних ринку вторинного устаткування, а також базу даних лізингодавців і потенційних лізингоотримувачів для швидшого їх партнерського пошуку та укладання угод.

Інвестиційний розвиток промисловості України на засадах лізингу стримується з багатьох причин загального характеру. Насамперед це і відсутність державної програми