Найбільш важливим і відповідальним етапом у розробці проектів диверсифікаційного розвитку туристичної сфери, тобто програм упровадження нових послуг є прогнозування витрат і прибутків від їхньої реалізації. Очевидно, що для цього повинні використовуватися сучасні наукові розробки у сфері маркетингу. При цьому варто зазначити, що всі, навіть самі ретельні прогнози носитимуть імовірнісну характеристику, тобто реалізація кожного проекту має певний ступінь ризику [3, с. 28].

Для досягнення збалансованого розвитку держави необхідно враховувати весь комплекс витрат і прибутків економічного, екологічного і соціального характеру.

Проте, якщо розвиток туризму не контролювати, то можуть виникнути певні економічні проблеми. Перш за все, економічні вигоди значно зменшуватимуться, якщо у сфері туризму висока частка імпортованих товарів і послуг, а багатьма туристичними об'єктами володіють і управляють іноземні компанії. За такого стану скорочуються чисті доходи і надходження іноземної валюти від туризму, а це може призвести до виникнення почуття неприязні в населення відповідної держави. Деякі шляхи формування туристичної інфраструктури не можливі без володіння чи управління туристичними об’єктами з боку іноземних компаній. Це може бути необхідним на початкових етапах розвитку, коли національний капітал і управлінський потенціал обмежені. Прикладом цього виступають острівні держави. Ризик виникнення економічних перекосів також існує і в політиці зайнятості у випадку, якщо туризм залучає надто багато робітників із інших секторів економіки, оскільки в туристичній сфері спостерігається більш висока заробітна плата і кращі умови праці. У цьому разі може початися інфляція та зростання цін на землю, нерухомість, окремі види товарів і послуг тощо.

Вирішення всіх зазначених проблем щодо розвитку та функціонування туристичної сфери покладено на систему державного управління цією сферою, яка за допомогою застосування існуючих механізмів та інструментів повинна регулювати туристичну діяльність у державі для уникнення можливих перекосів у суспільстві.

Проаналізувавши сутність туризму, зазначимо, що він не тільки прямо або побічно охоплює більшість галузей економіки, в тому числі будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, сільське господарство, промисловість тощо, а й стимулює їх розвиток. Як свідчить практика, вартість створення одного робочого місця в туризмі у двадцять разів менша, ніж у промисловості [10, с. 17].

Доходи окремих галузей і підгалузей безпосередньо залежать від туристичної діяльності. За розрахунками Всесвітньої туристичної організації, які Україна застосовує з 1997 р., питома вага доходів від обслуговування туристів у загальному обсязі є такою (у %):

туристично-екскурсійні послуги - 100;

санаторно-курортні та оздоровчі послуги - 90;

виробництво сувенірів - 80 - 90;

готельне господарство - 60 - 70;

виробництво товарів туристичного призначення - 30 - 40;

послуги з видачі віз та інших консульських ді - 60 - 70;

послуги харчування - 30 - 40;

послуги пунктів прокату - 30 - 40;

послуги закладів культури, фізичної культури і спорту - 30 - 40.

Таким чином, від функціонування туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки України і близько 10 - 15 % населення держави, а середній показник зайнятості в туризмі складає 3 працівника на 10 туристів [7, с. 4].

Отже, проаналізований економічний, соціальний, екологічний, політичний та культурний вплив туризму на розвиток держави дозволяє зробити висновок, наскільки важливими є вплив туристичної сфери, а також наскільки складним і багатогранним явищем є туризм. Феномен туризму являє собою яскравий прояв способу життя будь-якого суспільства і залежить від економічної стабільності, можливостей у сфері зайнятості, перерозподілу доходів і інших аспектів, які необхідно враховувати при становленні національної економіки. У цілому економічний і соціальний стан держави визначається тим, наскільки населення має можливість відпочинку, освіти, підвищення кваліфікації, з релігійними та діловими цілями. І для того щоб сучасна туристична сфера виступала в ролі сильного об'єднуючого фактора, який забезпечуватиме взаєморозуміння між різними мовними, релігійними, національними групами, і укріплюватиме національну єдність і культурну інтеграцію необхідно формувати дієве правове "туристичне" поле.

Розвиток значущості туристичної сфери перетворило її на одну з актуальних проблем соціально-просторового характеру. Дослідження такого явища, як туризм повинно переплітатися з вивченням основних шляхів розвитку економічних і культурних процесів, пов'язаних з оптимізацією відносин між людиною, його діяльністю, культурними співтовариствами й природою.

Туризм як сфера соціально-економічної діяльності розглядається в декількох аспектах:

політичному, оскільки конкурентоспроможність країни як туристичного центру формує певний імідж у її відвідувачів;

економічному як важлива сфера господарювання, що створює робочі місця, забезпечує надходження до бюджету тощо;

соціальному, тому що є джерелом підвищення добробуту населення країни, у тому числі й через вирівнювання стандартів туристичних послуг;

культурному, оскільки завдяки туризму відбувається підвищення інтегрованості культур та, з іншого боку, забезпечується національна ідентифікація;

екологічному, оскільки з метою розвитку туризму розробляються національні та регіональні програми збереження довкілля.

Таким чином, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що стимульний вплив туризму на національну економіку полягає в наявності й зростанні: його частки в доході та валовому внутрішньому продукті; кількості іноземної валюти, заробленої завдяки міжнародному туризму; особистих і комерційних доходів власників; кількості додаткових робочих місць, створених завдяки туризму; ефекту мультиплікації; внеску в державний бюджет через податки, збори, мито тощо; суто економічного внеску