Економічна природа інвестицій зумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення. Оскільки джерелом виступає валовий національний дохід, з якого формується фонд нагромадження і забезпечується просте і розширене відтворення. Інвестиційні заощадження (тобто нагромадження держави, нагромадження підприємств і населення, які були вкладені у виробництво), не призначені на споживчі потреби на відміну від нагромадження, що використовується на інші цілі, наприклад формування резервних фондів. Розмір таких заощаджень залежить від рівня життя суспільства, рівня доходу громадян. Більшість таких заощаджень вкладається в різні види цінних паперів, акцій. Державі гроші необхідні для фінансування всіх інвестиційних програм, бюджетного дефіциту, витрат на обслуговування зовнішнього боргу та інше. Підприємцям гроші потрібні для відтворення основних фондів, розширення діючих підприємств.

Тому заслуговує на увагу визначення М. Маренкова: "інвестиційний процес - багатостороння діяльність учасників відтворювального процесу задля нарощування капіталу нації" [15, с. 12]. Але, для розширеного відтворення в кожному наступному інвестиційному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва. Слід зауважити, що перерозподіл інвестиційних ресурсів на рівні індивідуальних капіталів усе більше доповнюється і посилюється міжгалузевими та міждержавними переливами капіталу, які здійснюються фірмами, фінансовими інститутами, установами державного регулювання економіки. Цей перетік відбувається за рахунок корпоративних, загальнонаціональних і іноземних інвестицій. Такий рух капіталу - найважливіша умова функціонування та розвитку макроекономічного відтворення.

Даючи оцінку галузевої і технологічної структури економіки, вітчизняні вчені В. Онікієнко, Л. Ємельяненко, І. Терон вважають, що "найважливішим завданням економічної політики держави є вирівнювання технологічної структури економіки, тобто піднесення відсталих секторів на більш високий технологічний рівень. Множинність одночасно існуючих різних за якістю технологічних укладів перешкоджає їхньому інституціональному оформленню. Інститути нижніх технологічних укладів, які зберігаються як рудименти, поєднуються і переплітаються з інститутами верхніх укладів, що спричиняє неоднорідність інституціонального середовища" [17, с. 185].

Великої уваги значенню інституціонального впливу на активізацію інвестиційного процесу і враховуючи, що фінансовий бік інвестиційного процесу є лише частиною економічної проблеми, А. Бикова та О. Івашина пропонують "інвестиційний процес розглядати, як "єдність функціонування фінансових, трудових, матеріально-технічних та інноваційних ресурсів, який можливий лише за умови створення відповідного інституціонального середовища" [2, с. 92]. Дане визначення, по-перше, вказує на значущість забезпечення інвестиційного процесу ресурсами. По-друге, як справедливо зауважує Т. Косова, "залишається тільки сподіватися, що інтеграційні процеси в Україні як об'єктивна закономірність формування сучасного інституціонального середовища отримають "друге дихання", що сприятиме майбутньому горизонтальному і вертикальному злиттю, організації ефективного стимулювання руху інвестиційних ресурсів" [12, с. 17]. Формування сприятливого правового й інституціонального середовища для ведення бізнесу усіх форм власності забезпечує відповідний інвестиційний клімат, який створює держава задля реалізації своїх інтересів та потреб.

Пошук ресурсів потрібної кількості та якості, їх оптимальної структури займає чільне місце у відновленні інвестиційного процесу, наповнює економіку "енергією" зростання, і стане основою соціально-економічного розвитку держави. Тому доречним і актуальним є визначення М. Колісника, який зазначає, що "інвестиційний процес - це взаємодія організаційно-правових, фінансових, природних, техніко-технологічних, інформаційно-інтелектуальних, інноваційних та інших суспільних ресурсів, раціональне поєднання яких забезпечує розширене відтворення на інноваційній основі комплексу явищ і процесів, які забезпечують життєдіяльність суспільства" [11, с. 13-14]. Саме від того, на яких видах економічної діяльності й галузях економіки (традиційних чи постіндустріальних; експортоорієнтованих чи імпортозаміщуючих тощо) відбувається поточна концентрація ресурсів, залежить: варіант включення нашої країни в систему світогосподарських зв'язків (технологічне лідерство чи сировинна периферія тощо); масштаби економічного зростання тощо.

У визначеннях науковців Н. Маренкова [15], А. Бикової, О. Івашиної [3], М. Колісника [11] мова йде про процес формування неринкових форм, що знаходить своє вираження у становленні планомірних, організованих та свідомо регульованих відносин, які еволюціонують у процесі технологічного способу виробництва паралельно зі становленням адекватних їм форм організаційно-економічних відносин і відносин економічної власності. Відтак, інвестиційний процес здійснюється не стихійно, а планомірно, що визначається роллю державного регулювання приватних інтересів, спрямування їх у кінцевому підсумку на шлях загального блага.

Інвестиційна діяльність сприяє змінам певної системи (у даному випадку - еколого-соціо-економічної системи країни), також повинна мати системні риси щодо власної структури та функціональних напрямків, тобто також бути системною.

В. Федоренко [22, с. 30] пропонує розглядати інвестиційний процес як єдину економічну систему із властивою їй сукупністю ознак складових елементів. Н. Маренков [15] вважає, що інвестиційний процес має всі ознаки системи із властивою їй сукупністю елементів: суб'єкт (інвестор), об'єкт (об'єкт інвестицій), зв'язок між ними (інвестування з метою інвестиційного доходу), який виступає системоутворюючим чинником, оскільки об'єднує всі елементи в одне ціле, та інвестиційне середовище (що представлене політичною та правовою, демографічною та екологічною, техніко-економічною і соціально-культурною складовими), в якому вони існують.

В. Мартиненко дотримується точки зору, що інвестиційний процес має не лише родові ознаки системи, а й розкриває родові ознаки процесу: усі процеси є двосторонніми, тобто являють собою сукупність не менш ніж двох полярно чи вузько різноспрямованих сторін (дія і протидія, притягання і відштовхування, зростання і зменшення, збудження і гальмування, монтаж і демонтаж тощо); будь-якому процесу притаманний кількісно-якісний перехід, що, як правило, прихований сферою невизначеності;