невизначеність процесу є моментом переходу від однієї сторони до другої. Відмінність між системою та процесом полягає в тому, що система не може одночасно діяти в двох протилежних напрямках, на відміну від процесу та перехід однієї сторони в другу, характеризується невизначеністю, яку можна усунути, якщо зрозуміти її характер та особливості виникнення, тоді як взаємодія елементів підсистеми жорстко регламентована і зміни її елементів призводять до її зупинки та ліквідації [16, с. 81].
На наш погляд, розкриваючи родові ознаки процесу, В. Мартиненко застосовує лише два закони діалектики - закон єдності та боротьби суперечностей і кількісно-якісних змін, не враховуючи третій закон діалектики - закон заперечення заперечення. Останній закон визначає саме спрямованість передусім якісних змін та їх наступність як на рівні окремих підсистем, так і на рівні цілісної системи; закон переходу кількості в якість - механізм появи нових якостей у межах сутності та певних змін останньої (її модифікацій) без руйнування глибинної внутрішньої сутності; закон єдності та боротьби суперечностей розкриває джерело розвитку та його глибинну сутність.
Системний підхід до інвестиційного процесу дозволяє визначити його суть, розглянути його особливості і специфіку на різних рівнях реалізації. При цьому його необхідно розглядати в динаміці між суб'єктами інвестування, які одночасно зацікавлені в досягненні певної мети. Динамічні системи - це системи, які часто змінюються. "Будь-які зміни, що відбуваються в системі, називаються процесом. Процес інколи визначають як перетворення вхід у вихід системи: зміна на вході системи приводить до зміни стану її на виході у результаті процесу, що відбувається в ній ... Участь у процесі є тим критерієм, за яким відбирається елементи, які входять або не входять в систему" [23, с. 34].
За специфікою методології системного підходу встановлено, що інвестиційна сфера може бути охарактеризована як велика, складна, динамічна та імовірнісна система з вираженою ознакою цілеспрямованості, яка має властивості керованості (кібернетична).
Сучасний період розвитку економіки України характеризується нарощуванням факторів невизначеності, в яких відбувається інвестиційний процес. Збільшення ступеня невизначеності даного процесу пов'язане зі швидкою зміною економічної ситуації і кон'юнктурою на інвестиційних ринках, появою нових технологій і інструментів та іншими чинниками, зростає ступінь невизначеності у прийнятті управлінських рішень та управлінських дій.
У зв'язку з цим на увагу заслуговує таке визначення В. Мартиненка: "...вкладання капіталу в економіку необхідно розглядати як нескінчений у часі та просторі процес, в якому одна його сторона переходить в другу і прихована сферою невизначеності" [16, с. 81]. Автор розглядає інвестиційний процес, не що інше, як "управлінську дію, що визначається характером і змістом рішень та конкретною управлінською ситуацією" [7, с. 8]. Рішення, що приймаються в умовах невизначеності, множина випадкових результатів, але ймовірність цих результатів не відома.
У математиці такі моменти розвитку системи, коли вона змінює свою структуру і виникають неєдині траєкторії подальшого руху, називаються точками біфуркації. Їх характерною особливістю є невизначеність вибору між альтернативними напрямами подальшої еволюції. Цей вибір у моменти відбуваються в результаті випадкового поєднання багатьох факторів, набір і комбінацію яких важко передбачити.
Немає сумніву, що на даний час вітчизняна економіка переживає саме цей момент історії. Завдання ускладнюється тим, що глобалізаційні метаморфози, а також виклики, що постали перед країнами, які знаходяться в процесі розбудови власної політико-економічної та техніко-промислової ідентичності, надали принципового значення питанням про стратегію, зміст і ресурси системних реформ.
Траєкторія подальшого розвитку України залежить від інвестиційної політики і здатності Уряду її ефективної реалізації, що має забезпечити масштабне технічне і технологічне оновлення виробничих фондів, результатом чого стане конкурентоспроможність національних підприємств і досягнення соціального ефекту в суспільстві.
Таким чином, з вище викладеного можна зробити такі висновки:
категорія "інвестиційний процес" у сучасній науковій літературі досить чітко і докладно визначена, проте, на наш погляд, слід відмітити особливий стан такого учасника інвестиційного процесу, як держава;
особливість такого становища витікає з того, що держава, з одного боку, задає "правила гри" і контролює їх виконання, з іншого - виступає суб'єктом інвестиційного процесу, тобто інвестором;
цілі держави ширше від економічних інтересів інших учасників інвестиційних процесів, вона зобов'язана брати до уваги параметри еколого-соціальної ефективності, оскільки наслідки інвестиційної політики безпосередньо відображаються на добробуті суспільства;
держава повинна забезпечувати відновлення інвестиційного процесу через розподіл суспільних ресурсів потрібної кількості і якості, їх оптимальної структури, що має стати базою соціально-економічного розвитку держави;
активізація інвестиційних процесів у національній економіці безпосередньо пов'язана зі станом інституціонального середовища, яке створює держава, що сприяє динамічному протіканню інвестиційних процесів.
При виборі оптимальної стратегії інвестиційної політики в країні необхідно використовувати системний підхід, що дозволить домогтися цілісності у вивченні інвестиційного процесу, розглянути його особливості і специфіку на різних рівнях реалізації (в основі якого лежать узгодження інтересів різних груп інвесторів) з орієнтацією на загальнонаціональні цілі.
Література:
1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" // ВВР України. - 1991. - № 47. - С. 646 - 661.
2. Бикова А.Л., Івашина О.Ф. Нагромадження капіталу в процесі економічного розвитку (історія, форми, інститути): Монографія. - Дніпропетровськ: Наука та освіта, 2007 - 167 с.
3. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. - К.: Эльга, Ника-центр, 2004. - 440 с.
4. Гитман Л. Дж., ДжонкМ.Д. Основы инвестирования: Пер. с англ. - М.: Дело, 1997. - 1008 с.
5. Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического