УДК 351.746 + 342.9

С.О. ШАТРАВА

ВЗАЄМОДІЯ СУДОВОЇ МІЛІЦІЇ ТА ДЕРЖАВНОЇ СУДОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ: ПИТАННЯ СЬОГОДЕННЯ

Розглянуто концептуальні положення організації та проведення цілеспрямованої взаємодії судової міліції та Державної судової адміністрації України в сучасних умовах розвитку держави та суспільства.

Are considered the conception organization regulations and realization of purposeful interaction of judicial militia with the State judicial administration of Ukraine in current society and state development conditions.

Результативність діяльності судової міліції та підрозділів Державної судової адміністрації України щодо запобігання правопорушень, що посягають на громадський порядок та сприяння веденню судових засідань, забезпечення додержання особами, які є в суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого суду, багато в чому визначається тим, як налагоджена взаємодія між співробітниками даних служб.

У зв'язку з цим особливого значення набувають питання організації тактично правильної та психологічно виваженої взаємодії між ними. Відповідність дій усіх елементів системи є не тільки обов'язковою умовою нормального її функціонування, засобом підвищення її ефективності, а складає одне з найважливіших завдань у діяльності судової міліції та Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України).

На важливість дослідження взаємодії органів державного управління у сфері охорони громадського порядку наголошують у свої працях такі провідні вчені України, як В. Авер'янов, М. Ануфрієв, О. Бандурка, І. Голосніченко, В. Грохольський, Є. Додін, О. Остапенко, В. Пєтков, В. Шкарупа та ін. Праці зазначених авторів слугують науковим фундаментом для дослідження взаємодії судової міліції та ДСА України при виконанні покладених на них чинним законодавством завдань та функцій.

Узгодження дій елементів системи досягається через координацію та організацію взаємодії [5, с. 3 - 21]. Відомо, що поняття "взаємодія" і "координація", по-перше, не однозначні; по-друге, їх тлумачення дається представниками багатьох наук і сфер практичної діяльності, які роблять акценти на різні елементи цих понять [2, с. 10 - 12]. Кожне з них виражає собою специфічний засіб організаційного впливу в процесі управління.

На даний час правова наука не виробила єдиного підходу до понять "взаємодія", "координація", "форми взаємодії" тощо. Зазначені поняття не визначені і в правових актах, хоча досить часто в них зустрічаються [3; 11].

Найбільш типовий підхід до визначення взаємодії використовує К. Єрмаков: "взаємодія в органах внутрішніх справ - це заснована на законах та підзаконних актах, узгоджена за метою, місцем та часом діяльність різних ланок системи органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю" [5, с. 4]. А. Аксьонов визначає взаємодію в органах внутрішніх справ як "спільну діяльність конкретних служб і підрозділів, спрямовану на вирішення загальних завдань, які займають рівноправне положення [4, с. 13].

У науковій літературі існують також і різні погляди вчених щодо співвідношення понять "взаємодія" і "координація". Так, у літературі з управління взагалі, у т.ч. і управління в системі органів внутрішніх справ, комплексно проблема координації та взаємодії розроблена ще недостатньо, висвітлюються лише окремі аспекти цієї проблеми, в них відсутнє єдине і чітке уявлення про самі поняття взаємодії та координації. Ґрунтуючись на тлумаченні термінів "координація" та "взаємодія" в значенні узгодженості, багато авторів вживають їх як синоніми [6, с. 74]. Деякі автори, особливо західноєвропейські, користуються терміном "координація", практично не вживаючи термін "взаємодія" [7, с. 112]. Деякі автори вважають, що координація - це діяльність щодо організації взаємодії, що поняттям координації охоплюється поняття взаємодії [8, с. 142].

Беручи до уваги те, що в загальному вигляді в системі МВС існує два типи управлінських відносин: 1) відносини влади і підпорядкування; 2) відносини незалежних один від одного органів (працівників), то і відносини першого типу можна назвати координаційними, другого типу - відносинами взаємодії.

Отже, під взаємодією будемо розуміти засновану на законах і підзаконних нормативних актах, а в окремих випадках і спонтанна (ініціативна), але все ж таки погоджена за цілями, місцем і часом діяльність незалежних один від одного служб (установ) чи окремих працівників щодо виконання сумісних завдань.

У свою чергу, координування - це сукупність дій, спрямованих на забезпечення упорядкованого функціонування суб'єкта й об'єкта управління, зокрема погодженої роботи всіх ланок системи та окремих працівників. Можливість координуючого впливу обумовлена владними повноваженнями суб'єкта управління. На відміну від організації взаємодії координація здійснюється суб'єктом управління, наділеним владними повноваженнями у відношенні об'єктів координуючої взаємодії. Ще одна відмінність у тому, що якщо взаємодія організується між двома і більше елементами системи (підрозділами, працівниками), то у процесі координації повинно брати участь як мінімум три елементи системи: один суб'єкт і два об'єкти управління. При цьому координатор і об'єкти координації можуть належати до різних систем. У цьому випадку координація є позасистемною на відміну від внутрішньо-системної, коли всі її учасники - елементи однієї системи.

У процесі координації суб'єктів управління вирішуються такі основні завдання: узгодження функціонування частин і елементів системи в напрямку досягнення цілей; інтеграція зусиль різноманітних підрозділів для рішення конкретних завдань; регулювання діяльності співвиконавців; узгодження дій структурних підрозділів та додаткових сил при проведенні комплексних операцій; коригування нормативно-правових актів, що регламентують поділ функціональних обов'язків і характер взаємодії підлеглих.

Отже, координація й організація взаємодії - це два засоби організації спільної діяльності частин і елементів системи, що відрізняються між собою характерами організаційних відношень, що виникають між