Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці та визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також різного роду доплатами в розмірах, установлених чинним законодавством. У досліджуваній сфері основна оплата праці чітко регламентується постановою уряду, а відтак - регулюється тільки державою [5].

Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства і встановлюється у вигляді премій, винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а також надбавок і доплат, які не передбачені законодавством або понад розміри, встановлені чинним законодавством. На рахунок органів держтехнагляду надходять спецкошти за надані послуги. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України частина з них спрямовується на зміцнення матеріально-технічної бази органів держтехнагляду, а частина може використовуватись для додаткової оплати спеціалістів держтехнагляду за виконання функцій водіїв спеціальних автомобілів та за виконання функцій оператора ПК (штатні посади водіїв і операторів ПК відсутні).

Хоча в умовах ринкової економіки роль держави в регулюванні заробітної плати досить обмежена, але у країнах, що лише здійснюють перехід до ринкових відносин, ця роль повинна бути значнішою. Реалізація державної політики щодо оплати праці в Україні забезпечує Міністерство праці, управління праці та соціальних питань місцевих державних адміністрацій. Так, Міністерство праці готує і подає до Кабінету Міністрів України пропозиції про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, затверджує умови оплати, розміри тарифних ставок і посадових окладів для працівників бюджетних установ і організацій, здійснює нагляд за дотриманням чинного законодавства з питань оплати праці, подає підприємствам незалежно від форм власності організаційно методичну допомогу з питань оплати праці.

Вступивши в третє тисячоліття, необхідно усвідомлювати, що навколишнє середовище міняється з наростаючою інтенсивністю. Розвиток ринкової економіки на сучасному етапі свідчить про життєздатність тих структур, які зможуть налагодити ефективний механізм адаптації до постійно змінюваних економічних та соціально-правових умов. Ключовою ланкою цього механізму є система мотивації персоналу. Продуктивність роботи підприємства визначається саме рівнем розвитку цієї системи. Для цього необхідно створити такі важелі керування, які б максимально задовольнили потреби працівників, сприяли розкриттю потенціалу кожного співробітника. Основним мотивуючим чинником працівників є бажання мати гарантовану заробітну плату. При цьому ні інтенсивність, ні якість праці в розрахунок не беруться, переважає бажання мати спокійну роботу з невеликим, але гарантованим заробітком, ніж інтенсивну роботу з високою оплатою. Для вирішення цих завдань практично всі зразкові компанії Заходу пішли шляхом розробки і впровадження довгострокових і багатопланових програм розвитку мотивації працівників.

Ефективне керування неможливе без розуміння мотивів і потреб людини та правильного використання стимулів до праці. Такими стимулами у сфері, що аналізується, може бути пенсійне забезпечення (робота в органах держтехнагляду - це державна служба), просування по службі, кар'єра. Для одержання високого результату одну людину потрібно похвалити, а іншій більше заплатити. Це пояснюється диференціацією фізіологічних потреб і мотивів поведінки кожної людини.

Таким чином, праця в держтехнагляді зумовлює дотримання норм виконання технологій у виробництві, є більш продуктивною і ефективною тоді, коли зумовлює зменшення суспільно необхідного робочого часу, як на виробництво одиниці, так і на виробництво всієї маси послуг, у першу чергу, за рахунок якості навчання фахівців та їхньої технічної озброєності.

Правовий розвиток держтехнагляду полягає здебільшого в тому, що спочатку треба усунути суперечності, які випливають з безпосереднього переведення економічних відносин в юридичні принципи і встановити доцільну правову систему, а потім вплив і примус як на виробництві таких послуг, так і на споживачів.

Отже, право, з одного боку, бере участь у реалізації соціальних реформ, а з іншого - право саме зазнає реформи, оскільки мусить бути приведене у відповідність з назрілими інтересами і потребами розвитку суспільства.

По-перше, в кожній державі право має адекватно відбивати загальне реальне економічне становище. Тому розвиток законодавства має засновуватись на реальній соціально-економічній ситуації в Україні, з урахуванням моральних засад суспільства. По-друге, правова система має "бути внутрішньо узгодженим виразом, який не спростовував би себе в силу внутрішніх суперечностей", бути цілісним і послідовним. Досвід України доводить, що трансформація соціалістичної економіки в ринкову вимагає синхронного руху в обох напрямах: більш адекватного відображення системи ринкових (грошово-вартісних) відносин в юридичних принципах і зняття внутрішніх суперечностей правової системи. Головною метою законодавчої та виконавчої влади України має бути Державна стратегія соціально-економічного розвитку і відповідна їй Концепція національної правової системи, яка відбивала б реальний стан соціально-економічного розвитку та перспективи розвитку країни. Для цього необхідно за допомогою правових та економічних важелів подолати розбіжність між короткостроковою зацікавленістю та довгостроковою доцільністю. У сфері держтехнагляду це, в першу чергу, узгодження нормативно-правової бази, що регламентує його діяльність з нормативно-правовими актами інших міністерств і відомств.

Недосконалість існуючої правової бази виявляється в тому, що закони і постанови уряду не мають прямої дії. Тому ті, кому належить їх виконувати, замість того, щоб відповідно до закону діяти, спочатку перетворюють закони на різного роду інструкції, які в решті-решт приймаються до виконання. Тільки протягом останніх п'яти