потреба в легітимації (визнанні) для людини виявляється в необхідності реєстрації в державних службах, отриманні свідоцтва про народження (або) смерть, паспорта, ідентифікаційного коду тощо. Усе це реалізується в реєстрації актів громадського стану, нотаріаті, ліцензуванні тощо;

потреба в допомозі незахищених верств населення охоплює соціальний захист дітей, літніх людей, людей з особистими потребами, безробітних [8]. Але відсутність єдиних державних стандартів якості соціальних послуг, які б дали змогу оптимізувати використання державних коштів, уніфікувати процедури доступу до ринку послуг та посилити захист прав їх отримувачів, не дозволяє сповна реалізувати задекларовані в Законі України "Про соціальні послуги" норми та гарантії [3]. Тому, на нашу думку, соціальна послуга потребує реформування. Необхідно розпочати формування системи надання соціальних послуг, але певного рівня якості. Однак з тим зростає потреба в збільшені кількості цих послуг та їхніх видів. Виконання законів України "Про соціальні послуги" і "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" [3; 4] сприятиме реалізації соціального захисту в повсякденному житті.

Діюча державна система соціального обслуговування інвалідів, осіб похилого віку, непрацездатних громадян вже давно застаріла. Не тільки

Міністерство праці та соціальної політики України, а також соціальні структури інших міністерств та відомств опікуються громадянами, які потребують допомоги. Потрібно людині дати можливість вибору послуги і де її отримувати.

Створення нових та вдосконалення існуючих видів соціальних послуг підведе до визначення переліку гарантованих державою безоплатних послуг і категорій населення, які потребують допомоги.

Реформування системи соціальних послуг - не тимчасовий процес. Для надавачів соціальних послуг треба створювати рівні умови для того, щоб вони ставали конкурентоспроможними, слід урегулювати діяльність комерційних організацій та державних установ, які працюють у цій сфері.

Необхідно зауважити, що повинно відбутися розроблення та впровадження механізму соціального замовлення на соціальні послуги в надавачів послуг обласними, міськими та районними органами місцевого самоврядування за рахунок місцевих бюджетів. Отже, за якість, фінансове забезпечення, обсяг та вибір соціальних послуг відповідальність повинна полягати в основному на органи місцевого самоврядування. Усі заходи мають узгоджуватися на місцевому та державному рівнях;

потреба людини (організації, громади) в підтримці повсякденної життєдіяльності, що включає в себе виробництво, постачання, забезпечення в медичній, промисловій, комунальній, побутовій, торговельній, фінансовій сферах. Реалізація цих типів послуг розкривається в охороні здоров'я, торгівлі, громадському харчуванні, податковій сфері тощо;

потреба в інформації охоплює збереження інформації, навчання, освіту та консультування. Сфери реалізації послуг такі: архівна справа, стандартизація, метрологія, сертифікація, підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації;

потреба в комунікації об'єднує зв'язок, телекомунікації, транспорт, засоби масової інформації, що відображається в пошті, телекомунікації, Інтернеті, різновидах транспорту тощо;

потреба у відпочинку, духовному та культурному визначенні, самовиявленні, а саме: культурно-масові заходи, ритуальні практики, клубний відпочинок, психологічні визначення, релігійність, самовизначення та самореалізація в культурних формах, участь у культурному житті - це відпочинок, туризм, фізична культура і спорт, видавнича справа, наука, мистецтво, релігійні аспекти [8].

На наш погляд, типи державних послуг можна класифікувати за:

· рівнем надання послуг центральними та місцевими органами влади або органами місцевого самоврядування;

· джерелами фінансування витрат на послуги, які фінансуються за рахунок Державного або місцевих бюджетів, недержавних чи спеціальних фондів;

· рівнем регламентування (загальнодержавне або місцеве, правове, адміністративне);

· за способом оплати послуг споживачем (бюджетні, платні, частково платні тощо).

Отже, потреби споживачів послуг повинні розповсюджуватись на такі сфери послуг, як підтримка повсякденної життєдіяльності; потреба в інформації; потреба в комунікації, в духовному та культурному самовиявленні, у відпочинку, безпека життєдіяльності; допомога незахищеним. Вважаємо, що ще недостатньо розроблена нормативна база надання державних послуг відчувається в негативних наслідках внутрішніх непорозумінь, що проявляється в переадресуванні представників (споживачів послуг) установ і організацій в інші органи виконавчої влади, у витрачанні зайвого часу на повторні звернення до органів виконавчої влади, що визначає низький рівень задоволеності споживачів якістю отриманих державних послуг. Тому, на нашу думку, потрібні модернізація процесів діяльності, розмежування надання послуг і вироблення політики із запровадження нових методів надання послуг.

Виходячи з цього, можна зазначити, що необхідно чіткіше розмежувати повноваження профільних міністерств, місцевих держадміністрацій та органів самоврядування. Зокрема повноваження профільних міністерств у сфері державних послуг мають зводитись до: затвердження мінімальних стандартів послуг; створення та адміністрування Державного реєстру надавачів та одержувачів послуг; стратегічного планування; надання висококваліфікованих послуг, науково-методичного забезпечення; визначення обсягів бюджетного фінансування державних послуг, планування і здійснення капітальних видатків на висококваліфіковані послуги. Основна місія місцевої виконавчої влади у цій сфері має полягати в інспектуванні, підвищенні кваліфікації кадрів у сфері державних послуг, здійсненні перевірок використання відповідних бюджетних коштів тощо. Значна частина повноважень має бути делегована безпосередньо на рівень органів місцевого самоврядування. Саме вони мають: безпосередньо реєструвати надавачів та одержувачів послуг; затверджувати порядок відбору надавачів цих послуг; проводити відповідальний відбір, визначити порядок надання і порядок фінансування державних послуг.

Головною метою державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування повинно стати надання державних послуг населенню згідно з їх потребами, тому їм потрібно організовуватись, орієнтуватись на споживача, перебудовувати взаємовідносини з клієнтами, що вимагає надання послуг по-новому, без тривалих затримок і складних процедур.

Виходячи з вищенаведеного, можна стверджувати, що успіх будь-яких заходів у сфері державних послуг насамперед залежить від турботи про професійний кадровий потенціал. Удосконаливши вітчизняну системи державних послуг,