Постановка для службовців нових, більш складних завдань, моделювання ситуацій, які вимагають від нього прийняття самостійних, у тому числі інноваційних рішень, матеріальне стимулювання його праці будуть збагачувати його професійні якості та здібності, сприяти зміні його психіки, формуванню потреб у службовому зростанні.

Знанням, навичкам та вмінням, набутим та збагаченим у процесі практичної діяльності, властива глибока міць, що стає важливою передумовою службової кар'єри.

Тому в професійному розвитку державних службовців центральних органів виконавчої влади доцільно було б чітко виділити дві змістовні сторони.

Професійно-кваліфікаційний розвиток в основному пов'язаний із освітою і самоосвітою державних службовців, набуттям нових знань і нового професійного досвіду. Цей розвиток характерний для службовців, що займають досить довгий час одну посаду. Службовець може в її рамках підвищувати свою кваліфікацію, оволодівати новими технологіями та уміннями, що робить більш сучасною і ефективною його працю.

Професійно-посадовий розвиток в основному пов'язаний із пошуком можливостей найбільш раціональної розстановки кадрів, службового висування на основі використання здібностей і можливостей кожного державного службовця, оптимальної реалізації в колективі позитивних якостей службовців, досвіду, віку, розуму. Все це може знайти відображення у плануванні кар'єри службовця.

Важливо створити умови, при яких і держава, і кожний службовець будуть взаємно зацікавлені у зростанні професіоналізму та підвищенні ефективності управлінської праці.

Тому кар'єра будь-якого державного службовця центральних органів виконавчої влади має бути державною справою.

Доцільно бачити умови та фактори формування професіоналізму як на особистісному рівні, так і на рівні державної системи, і перш за все центрального органу виконавчої влади.

У системі розвитку державних службовців мають реалізовуватися багато практичних завдань:

оцінка здібностей і можливостей державних службовців;

їхня атестація;

просування по службі;

розвиток здібностей службовців до освіти, праці та готовність на практиці до розкриття свого потенціалу;

використання державних службовців на посадах, що відповідають рівню їхньої кваліфікації;

створення системи стимулювання праці;

планування службової кар'єри та інше.

Отже, необхідно змінити підхід до оцінки якостей державного службовця центральних органів виконавчої влади в нових умовах. У ньому мають поєднуватися законослухняність, дисциплінованість, відповідальність з активністю та ініціативою. Він має діяти самостійно, творчо, проявляти наполегливість та виправданий ризик.

У державному службовцеві особливо важливо цінувати цілеспрямованість мислення і дій, наявність професійних знань і навиків, уміння приймати рішення.

Перспектива подальшого вивчення цього питання полягає в тому, що професійний розвиток державних службовців центральних органів виконавчої влади є одним із пріоритетних напрямів становлення вітчизняної державної служби. При цьому головна увага має бути звернена на пошук, збагачення та раціональне використання здібностей державних службовців, на збереження та якісне зміцнення кадрів, на оптимальне узгодження потреб центральних органів виконавчої влади та особистісних інтересів державних службовців.

Література:

1. Аристотель : собрание сочинений. - М., 1975. - Т. 1. (Метафізика). - Кн. 8. - С. 223.

2. Большой энциклопедический словарь. - М., 1991. - Т. 2. - С. 188.

3. Словарь иностранных слов. - М., 1954. - С. 557.

4. Теория управления : энциклопедический словарь. М., 2004. - С. 357-359.

5. Управление персоналом государственной службы. - М., 1997. - С.

6. 176.

7. Філософський енциклопедичний словник. К., 2005. - С. 533