УДК 321.01

В. П. ЄЛАГІН

СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА ТА ПРИНЦИП СУБСИДІАРНОСТІ В СИСТЕМІ ВЛАДНИХ ВІДНОСИН ПРОВІДНИХ ДЕРЖАВ СВІТУ

Проаналізовано шляхи запровадження принципу субсидіарної відповідальності в процесі розбудови соціальної держави в Україні. Визначено обсяг поняття "субсидіарність " у системі суспільних відносин, опрацьовано досвід Франції та Німеччини у сфері політики та економіки, окреслено напрямки реформування соціального забезпечення в Україні.

The analysis of ways of sudsidiary responsibility principle introduction in the process of social state development in Ukraine has been hold. The conceptual area of "subsidiary" in public relation system has been determined. The author of the article has worked up French and German experience in the fields of economy and policy. The directions of social security reformation in Ukraine have been outlined.

На пострадянському просторі держави мають спільні проблеми в соціальній сфері. Серед них одна з головних - величезні державні зобов'язання, які не забезпечені необхідними ресурсами. Ці зобов'язання породжують велике податкове навантаження, що є причиною низьких доходів населення і стримують запровадження альтернативних соціальних послуг. З іншого боку, високе податкове навантаження перешкоджає економічному зростанню й підвищенню рівня життя населення, а невиконання державою своїх зобов'язань породжує нерівність і соціальну напруги в суспільстві. Тому перспективи соціально-економічного розвитку постсоціалістичних країн нерозривно пов'язані з реформуванням системи соціальних відносин у суспільстві.

При цьому потрібно чітко розмежовувати два завдання:

захистити від жорсткого впливу ринку соціально уразливі верстви населення, яким не обійтися без соціальної підтримки держави;

засобами соціальної політики розвивати економічну активність різних верств населення, що лежить в основі принципу субсидіарної відповідальності, їхня здатність адаптуватися до ринку, більше того - реалізувати ті переваги, які формуються новими соціально-економічними умовами і тим самим одержувати можливість збільшити свій трудовий внесок й, відповідно, і дохід.

Метою даної роботи є вивчення шляхів запровадження принципу субсидіарної відповідальності в процесі розбудови соціальної держави в Україні. Для цього необхідно вирішити такі завдання: визначити обсяг поняття "субсидіарність" у системі суспільних відносин, вивчити досвід Франції та Німеччини щодо реалізації принципу субсидіарності у сфері політики та економіки, окреслити напрямки його реалізації в Україні.

Проблемами дослідження теорії та практики становлення соціальної держави займалися вітчизняні та зарубіжні вчені В. Шаповал, О. Скрипюк, А. Сіленко, О. Кіндратець, Д. Гордієнко, Н. Барр та ін.

Обґрунтуванням розподілу компетенції і владних повноважень між органами державної влади і структурами громадянського суспільства служить соціально-філософська доктрина субсидіарности.

Субсидіарність - у світовій практиці - законодавче регулювання взаємодії державних і недержавних структур, що передбачає надання переваги при фінансуванні соціальної сфери суспільним (громадським) інститутам у порівняно з державними. Держава шукає в громадському секторі виконавців соціальних програм і лише за їх відсутності створює державні установи. За наявності кількох громадських пропозицій державні інституції, що забезпечують соціальну сферу, проводять конкурс і фінансують найперспективніші з них [2].

За успішної реалізації принципу субсидіарної відповідальності пов'язані політичні, економічні, соціальні та інші можливості держави. Принцип базується на двох рівнях. Основний - усвідомлюється відповідальність перед собою й своєю родиною. Додаткова, суспільна відповідальність, яку людина і його родина приймають на себе, вона кожного разу повинна перевірятися з погляду її доцільності й неможливості нести її одному. І лише тоді ресурси у вигляді податків, зборів і добровільних трансфертів передаються на той рівень організації суспільства, що найбільш пристосований до здійснення тих або інших суспільних завдань. Це визначає найважливіші політичні риси держави: розвиток місцевого самоврядування і місцевих співтовариств; перерозподіл відповідальності за формування добробуту родини від держави до самої родини; толерантне відношення до інших людей, родин, співтовариств; консерватизм у сенсі переконання в необхідності суспільної стабільності, заперечення будь-якого радикалізму.

Ідеї субсидіарности були розвинені в тріаді "індивідуум - суспільство - держава", де вищою цінністю і самодостатністю володіє індивідуум. Суспільство і держава існують тільки завдяки людині і для людини. Права і свободи громадянина при цьому є джерелом усіх прав і обов'язків держави і громадянського суспільства. Виходячи з даного постулату в рамках доктрини субсидіарности, ставиться і вирішується низка взаємозв'язаних питань щодо організації оптимальної підтримки членів суспільства.

Організаційні, правові і економічні механізми побудови субсидіарних відносин базуються на таких принципах.

1. Особиста відповідальність індивідуумів за організацію демократичного устрою життя суспільства і держави, що знаходить вираз в участі громадян у діяльності і управлінні в усіх сферах суспільного життя.

Застосування такого механізму спричинить обмеження елементів централізованого державного управління. Залучення основних соціальних суб'єктів (працівників і працедавців) до управління соціальними програмами сприяє значному послабленню суспільних конфліктів у цій вельми крихкій сфері соціальних відносин.

2. Децентралізація владних повноважень і розподіл компетенцій, функцій і відповідальності між окремими суб'єктами. Держава відмовляється від своїх повноважень на користь нижчих ланок співтовариства (територіальних, професійних). Втручання вищої влади, а тим більше держави, можливо тільки тією мірою і в тих сферах, в яких професійні групи або інші суспільні структури не можуть повноцінно виконувати ті або інші обов'язки і функції. З даних позицій головна цільова функція державної влади полягає в координації діяльності інститутів громадянського суспільства, а його наглядова функція виступає як допоміжна [1].

Характерним прикладом реалізації принципу субсідіарності є Франція - країна з демократичним, парламентсько-президентським правлінням, де існує розподіл влади:

Виконавча влада поділена між Президентом Республіки і Прем'єр-міністром з