а) створенню дорадчої ради сприяння розвитку громадянського суспільства при Секретаріаті Кабінету Міністрів України;

формуванню низки громадських колегій при центральних органах виконавчої влади (при Міністерстві оборони України, Міністерстві освіти та науки України, Міністерстві аграрної політики України, Міністерстві палива та енергетики України, Державному комітеті ядерного регулювання України);

в) заснуванню Громадської ради з питань дотримання прав людини при Міністерстві внутрішніх справ, Уповноваженого з прав людини;

г) залученню представників "третього сектора" до процесу вироблення державних рішень та підготовки документів у вигляді проведення громадських слухань. Поступово набуває ознак систематичності практика залучення представників "третього сектора" до обговорення законопроектів, які регламентують відносини недержавної сфери ("Про внесення змін до Закону України "Про об'єднання громадян", "Про непідприємницькі організації", "Про відкритість і прозорість діяльності органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування", "Про доступ до публічної інформації") тощо.

Проте попри наявність позитивних кроків влади щодо налагодження конструктивного діалогу із громадськими організаціями, на сьогодні можна виокремити низку негативних тенденцій, що впливають на стан та якість такої взаємодії, головними перешкодами для співпраці з владою є нерозуміння корисності такої співпраці з боку владних структур і відсутність у них інформації про діяльність НДО. Більш того, співпраця між НДО та державними структурами на регіональному або місцевому рівні є кращою, аніж на загальнодержавному [4].

Серед інших напрямів використання потужного потенціалу представників "третього сектора" є посилення співпраці державного керівництва з вітчизняними НДО щодо популяризації та роз'яснення серед широких верств населення євроатлантичних цінностей:

1. Забезпечення систематичного інформування громадськості про перебіг переговорів та підготовчу роботу, що здійснюється владою в рамках Плану дій Україна - Європейський Союз.

Проведення регулярних теле- та радіопрограм, видання щоденних додатків до газет, проведення дебатів з даної проблематики, що забезпечить широке та об' єктивне суспільне обговорення.

Передача неурядовим організаціям основних важелів у популяризації євроатлантичних цінностей. З цією метою ініціювати проведення грантових конкурсів серед зацікавлених неурядових організацій на найкращу інформаційну кампанію з висвітлення позитивів євроатлантичної інтеграції України. При цьому перевага має надаватися тим НДО, що представляють найбільш "складні" у цьому питанні регіони - Схід та Південь України.

Залучення (у вигляді проведення "круглих столів", громадських і президентських слухань) широкого кола представників громадських організацій та незалежних аналітичних центрів до процесу розробки загальнодержавної стратегії розвитку громадянського суспільства в Україні. Основою розробки документа можуть бути напрацювання активно діючих структур "третього сектора", зокрема Громадської концепції розвитку громадянського суспільства в Україні, розроблена низкою вітчизняних неурядових організацій в рамках проекту "Україна - це ми".

Ще одна проблема - це особливості сприйняття діяльності громадських організацій в самому суспільстві. На сьогодні час негатив, що склався в цьому відношенні і так підірвав не найкращу репутацію останніх: сприйняття НДО як глашатаїв інтересів "Заходу" є, напевно, яркою "фішкою" вітчизняної ментальності, що, в свою чергу, "зменшує" коло можливої активності самих НДО. Заради справедливості, необхідно відмітити, що вони не є прямими ініціаторами своєї громадської активності, але є реципієнтами інтересів великих міжнародних фондів, які фінансують їх діяльність. Звідкіля й виникає несприйняття самим суспільством громадських організацій. Останні тим самим постають обслуговуючим елементом міжнародних структур без чітко вираженої ідеології своєї місії. Для населення України, в якого відсутнє чітке зрозуміння елементарних громадських прав і свобод, діяльність НДО перетворюється на фіктивну діяльність, що орієнтована виключно на зароблення грошей чи притягнення до своєї діяльності малозабезпечених верств населення, а співробітництво з такими організаціями представляється лише одним із форм заробітку, - не більше [1]. Опосередкованість соціального буття людини неминуче призводить до появи добровільних асоціацій та громадських угруповань. З огляду на це, однією з головних перешкод, яка суттєво гальмує розвиток вітчизняного неурядового сектора на сучасному етапі, залишається дефіцит інституціоналізації громадянської активності населення: 83,7 % громадян у 2005 р. не належали до жодної з громадських або політичних організацій чи рухів. Як наслідок, замість конструктивного діалогу держави та суспільства у вирішенні соціальних проблем домінуючою формою впливу громадян на перебіг політичного процесу залишається колективна мітинговість, що не сприяє досягненню легітимації владних ініціатив.

Неурядові громадські організації не мають можливостей повною мірою реалізувати свій потенціал через суттєву недосконалість державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства. Попри цілу низку кроків, зроблених виконавчою владою в напрямі сприяння залученню організацій громадянського суспільства до державної політики, діалог сучасної влади та інститутів громадянського суспільства й надалі залишається неефективним. Створені на сьогодні громадські ради мають номінальний характер, їхній вплив на вироблення та прийняття рішень органами влади, формування та реалізацію державної політики є мінімальним або й взагалі відсутній.

Відкритість і прозорість органів державної влади залишається недостатньою. Брак інформації, який відчувають громадські організації, заважає як здійсненню громадського контролю за діями влади, так і впровадженню соціально важливих програм.

Інститути громадянського суспільства не стали основним партнером держави в наданні соціальних послуг. Основними причинами цього є законодавчі обмеження доступу ОГС до фінансування з державного бюджету, відсутність державних стандартів та нормативів, у т.ч. стандартів якості надання соціальних послуг [6].

Створення умов для громадсько-політичного діалогу всіх сил і секторів суспільства, які мають відмінні інтереси, всебічна підтримка ідеї громадянського миру повинна стати тим наріжним каменем подальшого розвитку української державності, розвитку розгалуженої системи взаємодії державної влади з громадянським