УДК 352: 323. 325 (477.74) (1-22)

О.І. ПАВЛОВ

СІЛЬСЬКИЙ РОЗВИТОК ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО АНАЛІЗУ

Визначено ступінь наукової розробки проблеми, уточнено зміст поняття "сільський розвиток", розкрито його специфіку. З'ясовано залежність між територіальним підходом до аналізу процесів, що відбуваються в межах об'єкта, та політикою сільського розвитку.

The degree of scientific development of the problem is determined, maintenance of "rural development", concept is specified. Dependence between territorial approach to the analysis of processes which take a place within the limits of object and the policy of rural development is studied.

Останнім часом актуалізувалися проблеми простору і просторових вимірів наукових досліджень, що вимагає посилення міждисциплінарних зв'язків географії, економічної науки, історії, демографії, теорії управління, поглиблення розробки методології та інструментарію просторового розвитку.

У першу чергу це відноситься до сільської соціально-територіальної підсистеми суспільства, яка перебуває у кризовому стані. Тому опрацювання теоретико-методологічних засад сільського розвитку в Україні постає актуальною науково прикладною проблемою.

Проблематика сільського розвитку перебуває на початковому етапі її розроблення. Вагомий внесок у розробку понятійно-термінологічного апарату дослідження внесли вітчизняні фахівці І. Прокопа, П. Саблук, В. Юрчишин, російські дослідники О. Петриков, І. Ушачов та ін. Проте недостатньо науково розробленими залишаються питання, пов'язані з визначенням змісту та функціональності сільського розвитку, механізмів політико-управлінського впливу на цей процес.

З огляду на це метою роботи є аналіз ступеня наукової розробки проблематики сільського розвитку в Україні. Для її досягнення сформульовані такі завдання: визначити зміст поняття "сільський розвиток"; проаналізувати стан наукової розробки проблеми; окреслити перспективи подальших розвідок.

Термінологічний інструментарій, який застосовувався до цього часу в дослідженні сільського сегмента суспільства, не забезпечував його системного вивчення. В умовах суспільної трансформації виникла потреба в комплексному реформуванні українського села, що, у свою чергу, вимагає не галузевого, а територіального підходу до дослідження сільської соціально-територіальної підсистеми суспільства.

Значний внесок у формування нової парадигми сільського розвитку зробили представники географічної наукової школи. Так, О. Топчієв використав категорії простору та часу для характеристики відносин між географічними об'єктами (фізичними, біологічними та антропними), розташованими на певній території. Остання визначається цим автором, по-перше, як просторова протяжність, по-друге, просторовий базис і ресурс розселення населення, розміщення виробництва, господарської і духовної життєдіяльності взагалі [14, с. 174]. Інша наукова доробка географічної наукової школи, пов'язана з концепцією географічних образів Д. Замятіна, згідно з якою фіксуються відмінності між окремими сегментами простору в їх одночасності. В її основу покладено не фізикалістські уявлення і картографічні моделі, а аналіз образно-географічних інтерпретацій простору, його метагеографічні образи [6, с. 5].

Становленню концептуальних засад сільського розвитку сприяли праці економістів-аграрників. Зокрема, О. Онищенко і В. Юрчишин одними з перших у вітчизняній економічній науці дали визначення поняття "сільський розвиток". На їх думку, у науковому відношенні ця категорія "уособлює " сукупність знань про сучасне, найближче, доступне для огляду (середньострокове) і стратегічно віддалене майбутнє українського села, селянства і всього сільського соціуму, а також про напрями, шляхи і механізми виведення сільського господарства на засади сталого розвитку. У прикладному відношенні сільський розвиток виправдано розглядати як матеріалізацію (практичне втілення) системних законодержавних, регіональних і безпосередньо місцевих заходів, і практичних дій, підпорядкованих сучасним і стратегічним інтересам і потребам кожної конкретної сільської території, кожного (і у т.ч. найменшого), сільського поселення, кожної сільської виробничо- господарської структури, кожного селянина та іншого сільського жителя [8, с. 10].

Отже, за останні роки зроблено певний науковий прорив у розумінні сільського розвитку, як територіального. Проте у визначенні його сутності та змісту поки що переважає вузькоспеціалізований підхід, за яким кожна наукова галузь щодо дефініції поняття "сільський розвиток" виокремлює власне дослідницьке поле.

На сьогодні дещо досліджено парадигму сільського розвитку [10] та розроблено модель сільського розвитку в Україні [9]. Наразі, вважаємо за доцільне поглибити та конкретизувати розуміння сутності сільського розвитку.

У понятті "сільський розвиток" на першочергову увагу заслуговує слово "розвиток". Філософський енциклопедичний словник визначає його як закономірну зміну матерії та свідомості, як поступальний рух, перехід від одного стану до іншого [16, с. 82]. У великому енциклопедичному словнику розвиток визначається як спрямована, закономірна зміна об' єкта (системи), в результаті якої виникає новий його якісний стан, змінюється структура [2, с. 991]. У спеціальній науковій літературі вирізняються три основних тлумачення розвитку: як перехід можливості в дійсність; як розуміння руху взагалі; як виникнення нового [15, с. 33]. Як виникнення нового розвиток ототожнюється з прогресом, хоча він буває й регресивним. Крім того, розвиток відбувається еволюційним (реформаторським) та революційним (радикальним) шляхом, наслідком чого є докорінні зміни.

Усі наведенні визначення розвитку віддзеркалюють процесуальний складник останнього, відбивають його динаміку як об'єктивного процесу. Розвиток підпорядкований дії певних законів, які розкривають його рушійні сили та внутрішній механізм. Усе це дає підстави для висновку про здатність кожного окремого об'єкта (системи) до саморозвитку, внаслідок чого відбувається зміна його структури. За своєю формою структура виступає як певний взаємозв'язок, взаєморозташування складових частин, будова об'єкта, а за змістом - сукупність його стійких зв' язків, яка забезпечує збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах [2, с. 1157].

Проте розвиток, на переконання В. Захарченка, можна трактувати не лише як процес зміни структури об'єкта, але й як зміну способу функціонування