та ефективності праці. Можливості моделі, побудованої на підставі теорії людських відносин і поведінкових наук, у пошуку резервів ефективності організації обмежуються тим, що увага концентрується тільки на одному внутрішньому чиннику - людському ресурсі і підпорядкуванні йому всієї решти чинників діяльності.
Як і в механістичній моделі, управляюча система також орієнтована на аналіз внутрішніх чинників і умов функціонування організації. Отже, обидві моделі можуть
розглядатися як "закриті", тобто такі, що не враховують вплив на ефективність чинників зовнішнього середовища. Теоретиків управління до 60-х р. XX ст. не хвилювали проблеми запровадження демократичних основ розвитку, ринкового середовища, конкуренції, що мають зовнішній для організації характер [5; 11]. Вони дотримувалися погляду на світ з погляду "замкненої системи". Саме ці обмеження призвели до необхідності розробки нових моделей організацій, для яких характерна "відкритість", тобто врахування того, що внутрішня динаміка організації формується під впливом зовнішніх подій [12; 13].
3. Модель організації, подана у вигляді складної ієрархічної системи, що тісно взаємодіє з оточенням. Її основа - загальна теорія систем, а головна ідея полягає у визнанні взаємозв'язків і взаємозалежностей елементів, підсистем і системи в цілому із зовнішнім середовищем. Відповідно до цих теоретичних положень організація розглядається в єдності її складових частин, що нерозривно пов'язані із зовнішнім світом (табл. 1).
Зовнішнє середовище характеризується як сукупність змінних, що перебувають за межами органу місцевого самоврядування як організації і не є сферою безпосередньої дії з боку її менеджменту. Це передусім усі ті організації, а також особи, пов'язані з даною організацією через виконувані нею цілі і завдання. Крім того, існує начебто інший ряд змінних зовнішнього середовища - соціальні чинники і умови, що не мають прямого впливу на оперативну діяльність організації, але зумовлюють прийняття стратегічно важливих рішень її менеджментом [14; 15]. Найважливішу роль тут відіграють економічні, політичні, правові, соціально-культурні, технологічні, екологічні, територіальні чинники та їх змінні.
Значення чинників зовнішнього середовища суттєво підвищується у зв'язку з ускладненням усієї системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних), що становлять середовище менеджменту. Саме зовнішнє оточення диктує стратегію органів місцевого самоврядування як організацій.
Внутрішнє середовище кожного органу місцевого самоврядування як організації формується під впливом змінних, що безпосередньо впливають на процес перетворень (надання управлінських та громадських послуг). Це структура організації, її культура і ресурси [16; 17; 18].
За такого підходу під структурою органу місцевого самоврядування як організації слід розуміти склад і співвідношення елементів підсистем, які формуються за критеріями управлінських процесів. Відповідно до цього розрізняють об'єкти й суб'єкт управління. У складі останнього найчастіше є функціональні підсистеми за угрупуваннями повноважень та функцій.
Культура органу місцевого самоврядування як організації - це система цінностей, переконань, традицій і норм поведінки, яких дотримується колектив, що справляє помітний вплив на поведінку як окремих особистостей, так і груп людей, котрі працюють в органі місцевого самоврядування як організації, а отже, і на процеси та результати спільної роботи [19; 20].
Ресурси орган місцевого самоврядування як організація одержує із зовнішнього середовища у вигляді так званих "входів", тобто послуг, заради надання яких його створено згідно із законодавством (рис. 1). Окрім трудових, матеріальних і фінансових, у них нерідко значне місце посідають так звані "невідчутні" ресурси, які можуть бути подані, наприклад, у вигляді особливих знань або умінь, суспільної підтримки програм і політики органу місцевого самоврядування як організації.
Незважаючи на те, що ці чинники діють у межах організацій, вони також не завжди перебувають під прямим контролем менеджменту, оскільки органи місцевого самоврядування як організації в своїй діяльності залежать від енергії, інформації та інших ресурсів, що надходять ззовні [21; 22; 23; 24].
У цій моделі головним напрямом діяльності менеджерів стає стратегічне управління, оскільки поведінка органу місцевого самоврядування як організації в умовах, коли всі взаємопов'язані організації й підприємства діють на власний розсуд, не може бути об'єктом точного прогнозування і планування [25; 26; 27; 28]. Ця модель стверджує єдність системної багатоплановості і складності зовнішнього середовища, тоді як для попередніх моделей було характерним прагнення до редукції складностей. Ефективність органу місцевого самоврядування як організації при цьому може оцінюватися як системна доцільність, що враховує її здатність до саморегулювання і самоорганізації, а також до досягнення цілей при зміні зовнішніх умов і чинників. У центрі уваги при оцінці ефективності опиняються так звані "входи" в систему, тобто ресурси, отримані з навколишнього середовища. При цьому не виключається ситуація, за якої підтримка безперервного потоку ресурсів в органі місцевого самоврядування як організації може призводити до погіршення досяжності її цілей.
Оцінюючи цю модель, необхідно враховувати, що, незважаючи на своє велике значення, навколишнє середовище лише визначає правила гри. Внутрішнє середовище будь-якого органу місцевого самоврядування як організації, що формується під впливом безперервно ухвалених керівництвом управлінських рішень, реально визначає рівень системної ефективності [29].
4. Модель представляє організації як суспільні утворення, у діяльності яких зацікавлені різні групи як всередині, так і за їх межами. Взаємозв'язок організацій полягає в тому, що вони для колективної користі, заснованої на розподілі праці в наданні послуг, використовують ресурси, що надаються в їх розпорядження. Таким чином, цілі організації визначаються з позицій не стільки організації діяльності і отримання доходів, скільки з позицій задоволення різних запитів, пов'язаних із ними територіальних громад і