УДК 35.71

В. Ф. Мартиненко

СУЧАСНА ПАРАДИГМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СУСПІЛЬНИМ РОЗВИТКОМ

У статті на основі сучасних наукових досягнень розглядається парадигма державного управління суспільним розвитком, зумовлена відповідальністю держави перед власним народом за наслідки проведення загальнодержавної політики в умовах глобалізації економіки.

Цивілізаційний розвиток світового співтовариства, особливо на початку третього тисячоліття, набув докорінних змін, що мають системний характер та пов'язані з кардинальною зміною середовища, придатного для проживання людини. В умовах дії ліберальної парадигми загострюється конкурентна боротьба за ресурси, яка зачіпає національні інтереси держав, що не інтегровані в глобальні економічні процеси. У цих умовах значно зростає відповідальність держави перед власним народом за наслідки проведення загальнодержавної політики в умовах глобалізації економіки. Побудова власної системи державного управління має враховувати світовий позитивний і негативний досвід державного впливу на внутрішнє та зовнішнє середовищ, що й визначає актуальність даної теми.

На сучасному етапі в новій українській історії формування власної системи державного управління набуло спрощених форм: ефективно функціонуючі системи управління, що базуються на ліберальних принципах ринкової економіки, механічно копіюються та переносяться на українську систему державного управління. Державне управління за ліберальною методологією апріорі визнається неефективним, що зумовлює необхідність застосовувати ринкові механізми саморегулювання економіки. Проте й ринкові механізми саморегулювання не забезпечують оптимізації суспільного розвитку. Ця стратегія вже призвела до скорочення державної власності, що автоматично скоротило джерела надходження до державного бюджету. За такої концепції державне управління дійсно є неефективним, але функції державного управління національним суспільним розвитком у принципі не можуть бути виконані приватними суб'єктами ринку на засадах саморегулювання. Державне управління суспільним розвитком має виконувати функції, які ринкові суб'єкти виконати не в змозі за жодних обставин. Кожен із суб'єктів суспільної господарської системи має виконувати свої функції: держава, приватні суб'єкти, корпоративні суб'єкти, громадяни та інші суб'єкти.

Проблемою формування системи державного управління суспільним розвитком є гармонізація функцій управління кожним суб'єктом суспільного розвитку. Держава має забезпечити управління на макроекономічному рівні у часі й просторі з одночасним наданням господарським суб'єктам системоутворювальної свободи, яка б забезпечила реалізацію приватної ініціативи у суспільному розвитку, впровадженню інновацій у виробництво та виробництво знов утвореної вартості.

Виклад основного матеріалу. У світовій науковій літературі необхідність державного управління пов'язується з певними потребами, які може надати тільки держава, тому що ринок не може їх раціонально та ефективно забезпечити. Ринок задовольняє інші послуги, які йому вигідні. Така економіка називається змішаною, де багато функцій здійснюють приватні фірми, однак є й такі, які здійснюються державою. Типовим представником таких поглядів є Дж. Е. Стігліц [1, с. 30].

Необхідність державного втручання (виділено нами - В.М.) у регулювання соціально-економічних процесів особливо посилилася за часів Великої депресії у 1930-ті роки в США в результаті того, що ринок показав свою неспроможність забезпечити основні потреби суспільства. Як зазначається в літературі, тривале державне втручання в економіку, з одного боку, призвело до стабілізації економічного розвитку та економічного зростання, з другого, - за деяким оцінками, до розвалу сімей та паразитарних настроїв [1, с. 32]. Як результат урядові програми добробуту було визнано недосконалими, причинами яких проголосили: обмеженість інформації уряду, обмеженість урядового контролю за окремими наслідками власної діяльності, обмеженість його впливу на бюрократію, обмеження, які накладаються політичними процесами [1, с. 33]. Характерним є те, що ці чинники вважаються незмінними і в наш час.

Обмеженість інформації уряду пов'язують із тим, що наслідки багатьох з них є складними та важкопрогнозованими, проте таке обґрунтування причини невдач урядових програм не витримують більш-менш серйозної критики, тому що сучасні інформаційні мережі та методи передбачення спроможні надавати інформацію в режимі реального часу. Крім того, управління, особливо на макроекономічному рівні, не може будуватися на інформації про минулий стан об'єкта управління.

Обмежений контроль за наслідками власних дій пов'язується з тим, що уряд не може передбачити в умовах ринку поведінку господарських суб'єктів, тому він відмовляється від виконання деяких функцій, які успішно виконує ринок. Крім того, уряд має обмежений вплив на бюрократію, яка реалізує законодавчі акти на практиці. Автори констатують, що якби уряд був завчасно поінформований про всі можливі наслідки певних дій, реальна лінія поведінки формувалася б залежно від тієї чи іншої політичної ситуації [1, с. 33-34]. Тобто, окремі державні посадовці діють залежно від політичної кон'юнктури, не можуть якісно забезпечити суспільні потреби. Проте така позиція Дж. Е. Стігліца піддається сумніву [цит. за 1, с. 34]. Як видно з аналізу, підхід до встановлення чинників обмеження державного втручання в забезпечення потреб населення є спрощеним, тому що не аналізуються глибинні засади невдач держави в регулюванні суспільно-економічних процесів. Провідним напрямом цього аналізу має бути проведення порівняльної характеристики правил, які встановлює держава відповідно до загальних закономірностей суспільно-економічного розвитку, та правил, за якими діє сама.

Погляд на обмежене втручання держави у процеси суспільного виробництва зумовлений ще й тим, що деякі економічні теорії були взяті частково, тільки у тій частині, яка відповідала ліберальній парадигмі розвитку ринку. Ідеться про теорію "невидимої руки" А.Сміта [2], яка управляє ринком, але інша частина цієї теорії, що розкриває умови, за яких вільна конкуренція найкраще служить інтересам суспільства [3], його послідовниками, як зазначає А.Ріх, не взято до уваги