Інші мислителі (К.Маркс, С. Сісмонді, Р.Оуен), навпаки, відстоювали провідну роль держави в контролі над засобами виробництва. Вони пояснювали всі недоліки капіталістичного суспільства існуванням приватної власності на капітал. У результаті тривалий час точаться суперечки між противниками та прихильниками втручання держави у процеси виробництва, але вже відомо, що ринок ефективний лише за умов "цілковитого обмеження". Однак, як засвідчила тривала історична практика, вже ясно, що втручання держави може пом'якшити (але не розв'язати) найскладніші з проблем: уряд має втручатися в процеси подолання бідності, але центральну роль в економіці мають відігравати приватні підприємства [1, с.35].

У публікаціях з державного управління підкреслюється, що поняття "держава" вживається як протиставлення поняттю "ринок" [5, с. 7]. Держава розглядається з позицій організаційно-функціонального виміру ( цит. за [5, с. 7]), що штучно розриває взаємопов'язані соціальні, економічні, техніко-технологічні, екологічні, духовно- моральні процеси у суспільстві. У цьому контексті державу продовжують розглядати через призму ліберального принципу "держави для ринку", обмежуючи її роль як безпосереднього учасника економічних відносин [5, с. 10].

Тривале протиставлення держави та ринку засвідчує, що теоретики не зачіпають глибинних теоретичних засад сучасного суспільного виробництва, особливо на перехідному етапі розвитку. Фактично весь час функціонування капіталістичного способу виробництва вплив держави та ринку на господарський розвиток здійснювався в умовах конкуренції між ними. Протистояння двох найважливіших та нероздільних чинників цивілізаційного розвитку нераціонально поглинає дорогоцінні ресурси та гальмує суспільно-економічний прогрес.

Рішення у сфері державного управління мають базуватися на певних закономірностях. Аналіз наукової літератури дозволяє узагальнити відомі широкому загалу науковців і практиків закономірності [6; 7; 8;]: цілеспрямованість; ієрархічність, упорядкованість, цілісність, комунікативність, стабільність тощо. Теорії управління дані закономірності відомі давно, однак у практиці державного управління вони застосовуються обмежено, що особливо виявилося в Україні під час розробки та прийняття законодавчо-нормативних документів.

Дослідження проблем впливу держави на соціально-економічний розвиток суспільства зумовлює необхідність аналізу інструментів, за допомогою яких держава структуризує діяльність господарських суб'єктів, спрямовуючи їх на задоволення суспільних та індивідуальних потреб, яким є державне управління. У цьому аспекті слід встановити його суть, розкрити особливості його трактування теорією та застосування на практиці.

У розумінні змісту державного управління серед учених немає єдності, яка виявляється в існуванні двох різних підходів щодо його визначення. У першому підході державне управління ідентифікується з галуззю, що включає законодавчу, виконавчу і судову гілки влади і має назву американського. Другий, європейський, розглядає його як підгалузь права [9; 10]. В Україні сутність і спрямованість державного управління будується відповідно з американським підходом [6; 10]. Так, Г.В. Атаманчук розглядає державне управління як практичний, організуючий та регулювальний вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її впорядкування, що спирається на силу влади (виділено нами - В.М.) [11, с. 38]. Наближеним до такого трактування державного управління є погляд В.В.Цвєткова, який визначає його як впорядкування різних соціальних процесів у суспільстві [12, с.41]. В.М.Геєць уважає, що держава має посилити регулятивний вплив на стихійні процеси шляхом трансформації її функцій. У зв'язку з цим слід не лише сформувати, але й реалізувати нову парадигму державного регулювання [13, с. 55-56]. Але справа не тільки в трансформації функцій державного регулювання. Ефективне управління інвестиційним процесом у трансформаційній економіці ні перший, ні другий підходи забезпечити не можуть, тому що регулювання є однією функцією державного управління, яка нею не закінчується і не охоплює всіх інструментів управлінського впливу на суспільний розвиток. Справа в тому, що з арсеналів державного впливу випадають інші, більш дієві важелі ніж сила влади та регулювання суспільного розвитку. Держава повним обсягом має відновити функції управління, що не обмежується лише регулюванням. Так, М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі [14] виокремлюють функції планування, організації, мотивації та контролю, що спрямовуються на встановлення і досягнення цілей держави. Отже, державне управління поповнюється новими активними інструментами впливу на об'єкт управління. Проте згадані функції, особливо планування та організація, потребують конкретизації на загальнодержавному рівні, які з переходом до побудови ринкової системи господарювання залишаються досі поза належною увагою теоретиків і практиків державного управління.

Особливий підхід у побудові ефективної системи державного управління спостерігається в працях російських учених, які вважають, що найбільш важливим інструментом пізнання і трансформації управління є філософія, що дає можливість зрозуміти управління як систему, яка є складовою механізму впорядкування процесів життєдіяльності суспільства [15, с. 15]. Російська філософія управління розглядається в контексті формування в країні самодостатньої (яка максимально спирається на власні сили) самоорганізуючої системи господарства, яка орієнтована на те, щоб остання не відхилялася від базових цінностей держави і народу, для яких вона здійснюється [15, с.18]. Це система управління, що забезпечує успішне функціонування, збереження і розвиток організації загальнонаціонального, міжнаціонального, регіонального, локального рівнів управління [15, с.20]. Вона базується на системі ціннісних орієнтирів народу, які випливають з його традицій, культури, мови, які служать фундаментальною основою при побудові і функціонуванні системи управління [15, с.26].

Важливим чинником, що зумовлює потребу застосування філософії управління, є глобалізація економіки, яка виступає як система функціонування ієрархічно підлеглих господарських суб'єктів,