Значна кількість авторів, зокрема, Г.В.Атаманчук, М.Альберт, І.Ансофф, Д.М.Гвішіані, Г.Саймон, Д.Смітбург, В.Томпсон [7; 11; 14; 16; 17; 18], визначають цілеспрямованість принциповою ознакою державного управління, констатуючи, що суттю управлінської діяльності є досягнення поставлених цілей, засобами яких є залучення певних ресурсів, які мають бути використані раціонально. Проте системний підхід до вивчення особливостей державного управління зумовлює потребу, поряд з цільовою спрямованістю, досліджувати його результативність. Однак у теорії управління цілі та результати вважають ідентичними. Під цілями розуміють результати управлінської діяльності, але ж це різні за суттю і формою явища господарювання, що потребують подальшого дослідження.

Значна кількість авторів зазначає, що системний підхід зумовлює також потребу впливу суб'єкта на об'єкт управління [8; 10; 11; 18]. У науковій літературі ґрунтовно аналізуються принципи управління, зокрема в роботах Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка [6; 17; 19] виділяються: раціональна організація, зворотній зв'язок, соціальна відповідальність, інформативна достатність, універсальні принципи самоорганізації систем, стандартизація, мотивація, контроль тощо.

Проте суб'єкт-об'єктні відносини характерні для адміністративно-командної системи управління, коли відносини суб'єкт - держава, об'єкт - підприємства будувалися на активності суб'єкта і пасивності об'єкта управління. Держава тримала всі підприємства під постійним макроекономічним контролем і встановлювала для них умови їх функціонування за принципами демократичного централізму. Така система показала свою неефективність і зникла зі світової господарської арени. Крім того, суб'єкт-об'єктні відносини характерні для управління підприємством, корпорацією, організацією, де в умовах ринку вони мають місце та успішно трансформуються з урахуванням розвитку суб'єкта та об'єкта управління.

Ринкова економіка зумовлює потребу формування нової парадигми, яка має базуватися на суб'єкт-суб'єктних відносинах (таку парадигму відносин суб'єктів відстоює І.К.Бистряков), що потребує зміни інструментів впливу на них. Насамперед слід трансформувати принципи відносин між господарськими суб'єктами. Ідеться про те, що держава має впливати іншими інструментами на поведінку господарських суб'єктів, які відрізняються від інструментів при суб'єкт-об'єктних відносинах. Із наведених принципів управління тільки один можна віднести до суб'єкт-суб'єктних відносин - принцип соціальної відповідальності. Тому при дослідженні принципів важливо розмежувати принципи суб'єкт-суб'єктних [20] та суб'єкт-об'єктних відносин управління. Ігнорування суб'єкт-суб'єктних принципів у державному управлінні вже призвело до таких негативних явищ, як тіньова економіка, різке підвищення цін та ін., спричинені суб'єктивними чинниками.

Потреба зміни суб'єкт-об'єктних відносин на суб'єкт-суб'єктні в економіці, яка тільки формує систему управління, не означає, що перші зникають зовсім. Справа в тому, що слід трансформувати об'єкт державного управління, яким має стати інвестиційний процес як такий. На цей час інвестиційна діяльність є тільки об'єктом державного регулювання господарських суб'єктів, що значно звужує можливості макроекономічного впливу держави на оптимізацію їх поведінки на ринку.

Трансформація об'єктів управління інвестиційної складової відтворення зумовлює потребу відповідного методу дослідження. Тому системний метод має бути доповнений процесним методом [21], що передбачає врахування різноспрямованих інтересів господарських суб'єктів.

Автори різних епох значної уваги надають комплексному дослідженню державного управління, підкреслюючи, що його якість залежить від природних, географічних, соціально-економічних, інформаційно-інтелектуальних, духовно-моральних чинників [4]. У наукових працях підкреслюється, що ефективне управління має будуватися з урахуванням динамічних господарських процесів, що постійно мають тенденцію до прискорення [22], яке в деяких підсистемах сягає швидкості світла [23]. Звідси ефективне управління має будуватися на базі прогнозування майбутніх проблем та забезпечення превентивних заходів держави з їх попередження, усунення та контролю [24].

Превентивне управління, базою якого має бути науковий прогноз, будується на новітніх досягненнях науки у сфері управління, яку деякі автори [25] ідентифікують з інтелектуальною революцією та новою методологією вирішення проблем, що намагаються розв'язати застосуванням методів точних наук, моделювання, комп'ютерних технологій і т. ін. [6; 7; 10]. Проте точні методи досліджень соціально-економічних явищ характеризують їх більше в кількісному вимірі, застосування яких до трансформаційної економіки, коли господарський механізм у його якісному вимірі тільки формується, іноді є просто недоречними. Однак широке застосування моделювання при побудові системи управління та використання комп'ютерно-інформаційних технологій є необхідними інструментами формування власного способу господарювання. Системний аналіз комп'ютерно-інформаційних технологій та визначення їх ролі в управлінні суспільними процесами подав М. Кастельс [26].

У науковій літературі зазначається, що системний метод дослідження змушує розглядати державне управління як складну динамічну систему, дієздатність якої залежить від багатьох кількісних та якісних параметрів [6; 7; 10; 11]. Реалізація управління здійснюється на базі управлінських циклів через розробку управлінських рішень, погляди на суть яких у науковців відрізняються за послідовністю, змістом та ін. Слід зазначити, що увага, яка надається розробці і реалізації управлінських рішень, є значною, на цю тему проводяться ґрунтовні дослідження, захищаються кандидатські та докторські дисертації, зокрема, цій проблемі присвятив докторську дисертацію В.Д. Бакуменко [6]. Однак на різних рівнях державного управління проблемі управлінських