циклів надається недостатньої уваги, у результаті чого державні управлінські рішення готуються почасти поспіхом, страждають від невизначеності багатьох параметрів процесу інвестування, що виявляється вже на перших етапах їх реалізації. У результаті процес досягнення поставлених цілей натикається на опір, який часто перекреслює ухваленні рішення, а мета досягається частково, з великими витратами ресурсів та часу, а то й зовсім не досягається [35].
Досліджуючи суть державного управління, слід навести досить суттєве уточнення Г.В. Атаманчука, який визначає його як соціальний акт, спрямований на досягнення певних цілей управління [11]. Управлінські рішення, що розроблялися і ухвалювалися на державному рівні (приватизація державного майна, розпаювання землі тощо), не достатньо повно врахували це важливе положення. У результаті значна маса населення збідніла, реформування сільського господарства не призвело до якісних соціальних змін, держава втратила соціальну підтримку населення в реформуванні національного господарства, а збідніла значна кількість населення є постійним соціально-політичним чинником ризику, що дестабілізує цивілізаційний розвиток України.
Наявність ризиків та кризовий соціально-економічний стан суспільного розвитку впливає на методи державного управління. Так, деякі автори зазначають [27], що державне управління може здійснюватися в нормальному та надзвичайному режимах. Надзвичайний режим державного управління виникає тоді, коли для цього є певні передумови: наявність глибокої кризи, внутрішні та зовнішні загрози, зміна цілей, трансформація методів досягнення цілей. Ситуація, що склалася в Україні в результаті трансформації командно-адміністративної економіки, свідчить про потребу застосування спеціальних засобів державного управління [28]. Однак в економічній літературі цій проблемі надається ще недостатньо уваги.
Деякі автори вважають, що державне управління, але здійснюється надзвичайними заходами, гальмує ефективність механізмів саморегуляції [27] та суттєво обмежує права і свободи громадян [29]. Такий погляд на роль держави, яка для виходу з кризової ситуації змінює методи впливу на суспільство та обмежує їх права, може бути пов'язаний тільки з потребою запровадження надзвичайного стану в результаті зовнішньої загрози, але зовсім необов'язково обмежувати права і свободи громадян для того, щоб навести елементарний порядок у суспільстві та економіці. Ідеться про те, що слід забезпечувати потреби всіх громадян, відновивши їх право на гідне життя.
Динаміка управлінських процесів, постійна зміна параметрів суспільного розвитку, процеси глобалізації економіки, які активно впливають на процеси управління, зумовлюють потребу адекватної реакції механізму управління, що забезпечується застосуванням ситуаційного методу при розв'язанні тих чи інших проблем соціально-економічного розвитку [7].
У разі, коли кінцевий результат управління менший від суми вхідних ресурсів та не задовольняє суспільно-виробничі потреби, це свідчить про системну кризу, про те, що руйнівні процеси набули переваги над системоутворювальними [30]. Слід зазначити, що українські вчені відчувають загрозу, що насувається на Україну. Так, В.М.Геєць констатує, що пірамідальний характер формування і розвитку інноваційного потенціалу має суперечності, які не розв'язуються в рамках звичайної еволюції. Розрив між багатими і бідними в світі не скоротився, а збільшився, що може спричинити кризу не лише в глобальному вимірі, але й у вимірі однієї країни [13, с.72-74]. Усе це зумовлює потребу ухвалювати відповідні управлінські рішення на державному рівні, у яких не йдеться про обмеження прав і свобод громадян, а скоріше, навпаки, ідеться про захист прав на гідне життя значної частини населення України.
В останні десятиліття на проблему соціальної нерівності в світі звертають увагу різні міжнародні структури. Системна криза охопила не лише суспільство та економіку України. У "Доповіді про міжнародний розвиток людини 2005" [31, с. 4], підкреслюється про існування реальної небезпеки, що майбутні 10 років, як і минулі 15, принесуть розвитку людині менше того, що було обіцяно. 2003 року в 19 країнах із населенням у 460 млн. зареєстровано нижчий ніж 1990 р. ІРЛП (індекс розвитку людського потенціалу), що свідчить про безпрецедентний регрес. В умовах усе більшого процвітання світової економіки кожен рік 10,7 млн. дітей не доживають до 5 років, а більше 1-го млрд. людей живе в умовах жахливої бідності - менше 1 дол. в день, тоді як стільки ж людей, не замислюючись, витрачають щоденно на каву 2 дол. Як заявив 2005 р. Нельсон Мандела, "масова бідність та ганебна нерівність є жахливими бідами нашого часу - часу, коли весь світ пишається великими досягненнями в науці, техніці, промисловості і нагромадженні багатства, що стоять в одному ряду з такими явищами соціального зла, як апартеїд та рабство"[цит. за 31, с. 4]. Зменшення кричущої нерівності в багатстві та можливостях, що розділяють людське співтовариство, здатне збільшити колективну безпеку і забезпечити загальне процвітання [31, с. 4].
Це зумовлює потребу кардинального змінення якості державних управлінських рішень, які мають ураховувати соціальний аспект проблеми стабільного розвитку та надати йому цивілізаційних рис. Формування власної системи державного управління в Україні протягом короткої історії державотворення пережило різні часи. У перші роки становлення незалежної держави (1991-1998 рр.) погляд на роль держави у формуванні нової господарської системи був дещо спрощеним - великі надії покладалися на ринкову самоорганізацію виробництва, держава свідомо віддала ініціативу ринковим механізмам самоорганізації. У подальшому погляди на роль держави дещо змінилися, державне управління офіційно визнано одним із основних видів суспільної діяльності та виділено як галузь науки [32], тільки 2005 року підготовлено і захищено за спеціальністю 25.00.02 - "механізми державного управління" понад 50 кандидатських і докторських дисертацій.