УДК 332.14

М. А.Коваленко

КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ГОСПОДАРСЬКИМИ КОМПЛЕКСАМИ

У статті висвітлюються концепції управління територіальними господарськими комплексами, наголошується на необхідності формування комплексної моделі забезпечення стійкого розвитку.

Регіональна економіка - це один із важливих елементів у структурі економічної науки. Як і макроекономіка та мікроекономіка, регіональна економіка своїм майбутнім шляхом розвитку повинна забезпечити зростання якості життя та високих стандартів життя населення, скоротити відставання від розвинутих регіонів світу, дозволити уникнути відставання і пов'язаної з цим інформаційної та економічної ізоляції від світової економіки, забезпечити розвиток процесів міжнародної інтеграції, досягнення якісно нового рівня ефективності, конкурентоспроможності економіки.

Постановка завдання. Прийняття курсу на підвищення рівня самостійності регіональних адміністративних утворень потребує створення відповідних організаційно-економічних, правових та інших інститутів. У зв'язку з цим особливої актуальності набувають питання нових механізмів реалізації цього курсу, зокрема з управління розвитком промислових комплексів регіонів, які посідають особливе місце в структурі регіональних господарських комплексів, мають важливе значення для науково-технічного прогресу, є основною базою для розвитку науки і впровадження її досягнень у виробництво, визначальною для інноваційного спрямування розвитку всього господарського комплексу регіону.

На актуальність проблем регіонального розвитку вказується в працях І.Вахович, Б.Данилишина, В.Захарченка, Л.Чернюк та інших.

Разом з тим значна кількість питань управління розвитком промислових комплексів регіонів залишається не вирішеною. Складність і масштабність процесів розвитку промислових комплексів регіонів України дає можливість знаходити все нові недосліджені аспекти цієї проблеми й продовжувати наукові дослідження. Діючі механізми регіонального управління потребують нового осмислення і науково-методологічного обґрунтування у світлі загальносвітових тенденцій інноваційного розвитку. У зв'язку з цим необхідними є розробка нових концептуальних підходів до питань регулювання, прогнозування, стимулювання розвитку промислового комплексу регіону, визначення нової ролі людського чинника і механізмів безпосереднього включення людини в інноваційний процес.

Перехід до нових методів управління економікою регіону, може дати очікувані результати лише тоді, коли враховуватимуться всі інтереси суспільства, у тому числі інтереси підприємств та їх працівників, галузей, областей, міст, районів та інших територіальних одиниць. На різних регіональних рівнях тісно переплітаються економічні, політичні, екологічні та інші інтереси, причому чим вищий рівень, тим більше суб'єктів вступає у взаємовідносини, тим ширше коло інтересів. Територіальні інтереси - це відносини між індивідами і соціальними групами з огляду на забезпечення умов свого існування та розвитку на територіальній одиниці. Носіями територіальних інтересів є соціальні суб'єкти діяльності, що пов'язані умовами існування з відповідною територією.

Для того, щоб забезпечити переважання інтересів регіону над інтересами окремих підприємств і організацій, треба підкріпити соціально-економічні завдання відповідними економічними важелями управління - стимулюючими, організуючими, заборонними та запобіжними. Забезпечення економічного розвитку регіону можливе тільки тоді, коли враховуються інтереси всіх учасників процесу регіонального розвитку.

Функцію поєднання інтересів цих суб'єктів регіонального процесу відтворення, а також господарських зв'язків і залежностей виконують регіональні, галузеві соціально-економічні орієнтири. Вони забезпечують місцеві суб'єкти господарювання критеріями вибору шляхів розв'язання виробничо-технічних, соціально-економічних та екологічних завдань з урахуванням інтересів комплексного розвитку регіону конкретної територіальної громади. Соціально-економічні орієнтири як інструмент управління регіональним розвитком використовуються в процесі реалізації стратегії управління - системи концептуальних положень про найефективніші напрямки розвитку регіональних систем, розв'язання великих територіальних проблем і розміщення продуктивних сил.

Методологія управління регіональним розвитком - це сукупність загальних принципів і методів планового регулювання розвитку місцевого господарства, на основі яких розробляються регіональні завдання і забезпечується їх виконання.

Методологічною основою стратегічного управління розвитком господарського комплексу регіону має бути поєднання такого:

- концепції інноваційного напряму розвитку господарського комплексу регіону як ідеології його розвитку;

- принципів забезпечення економічної безпеки розвитку господарства регіону як спосіб забезпечення розвитку;

- кластерних форм інтеграції зусиль підприємств як організаційної форми їх розвитку;

- підтримки розвитку підприємництва як рушійної сили територіального розвитку.

Названі методологічні підходи можуть стати основним напрямом реорганізації і вдосконалення системи управління економічним розвитком господарського комплексу регіону відповідно до ринкових умов господарювання, в умовах глобалізації економічних відносин.

Кризові явища в економічному розвитку спонукали провідні міжнародні організації до розробки нових концепцій розвитку. Серед них важливе значення мають концепції, розроблені в рамках або за активної участі ООН і Світового банку:

- людського розвитку (ООН);

- стійкого розвитку (ООН);

- новий погляд на багатство (Світовий банк);

- перехід до економіки, заснованої на знаннях (ООН, Світовий банк).

Ці концепції схвалено більшістю країн на міжнародному рівні, вони стали «офіційними» для людства і відбиваються у внутрішній політиці країн. Загальним у цих концепціях стало винесення на перший план людського чинника і його ролі для майбутнього [1, с.28].

Шляхи наближення вітчизняної економіки до світових стандартів розвитку обґрунтовано національною концепцією сталого розвитку. Ідея сталого розвитку, або SD-парадигми (Sustainable Development - сталий, або стійкий розвиток) або екорозвитку, розроблена ООН і схвалена 179 країнами світу, базується на економічній парадигмі.

Проблеми сталого розвитку в регіональному вимірі частково досліджувалися М. Згуровським. На думку автора [2, c.21], характерною особливістю країн, що мають найвищий індекс сталого розвитку, є наявність у структурі доданої вартості їх економіки значної частки інтелектуальної та високотехнологічної праці. „Чудова десятка" цих країн знаходиться серед світових лідерів за індексами конкурентоспроможності, екологічного виміру, за індексом суспільства, заснованого на знаннях, за активністю в інноваційній діяльності, спрямовуючи близько 3 % ВВП на дослідження й розвиток. Вони максимально наблизилися до моделі „розумного" (smart) суспільства, що є вищою