Процес регіоналізації не може проходити стихійно, поза контролем з боку держави, насамперед центральних органів влади. Утрата такого контролю може лише посилити дисбаланси в розвитку регіонів і призвести до формування децентралізаторських тенденцій та дезінтеграції держави. Саме тому держава за будь-якої форми державного устрою зобов'язана забезпечувати певні економічні, соціальні, екологічні стандарти життєдіяльності в усіх регіонах [3, с.336].

Саме тому на державному рівні основними економічними механізмами регулювання регіонального розвитку є: бюджетне вирівнювання, загальнодержавні субвенції та програми соціально-економічного розвитку окремого регіону чи території.

Разом з тим головною метою відповідно до європейського вибору України є внутрішньо усвідомлена адаптація нашої держави до європейських реалій, перетворення інтеграції на потужний генератор системних змін у державі. Для цього слід досягти сумісності цінностей, норм і принципів внутрішнього політичного та соціального життя з нормами й принципами євроспільноти [4, с.75]. При цьому неабиякого значення набуває використання кращого європейського досвіду здійснення регіональної політики як вагомого показника розбудови держави.

З формуванням та поширенням глобалістичних тенденцій до взаємозалежності та взаємовпливу країн набули великого значення локалізаційні процеси, що характеризуються урізноманітненням моделей співпраці, кооперації та інтеграції держав світу. Однією з визнаних форм співробітництва в Європі стали єврорегіони, які, виникнувши в країнах Західної Європи, поступово поширилися на схід, у країни постсоціалістичного простору. Нині на європейському континенті створено та функціонує близько ста таких структур. Так, зокрема, федеральні землі Німеччини беруть участь у 28 єврорегіонах, польські воєводства - у 15, повіти Румунії - у дев'яти, області Республіки Білорусь - у п'яти та ін. Принагідно зазначимо, що в роботі єврорегіонів сьогодні вже беруть участь і п'ять областей України. Головними рисами, що характеризують єврорегіони, є:

- географічна - єврорегіон - це територія з конкретним розташуванням на мапі світу;

- політична - частина цієї території перебуває в юрисдикції суверенних держав, які мають спільні кордони;

- адміністративна - єврорегіон утворює прикордонні райони держав зі спільними кордонами;

- функціональна - єврорегіон є формою транскордонного співробітництва [4, с.77]. Єврорегіони як форма прикордонного співробітництва не лише сприяють

посиленню та поглибленню добросусідських відносин між державами, але й є своєрідним інструментарієм для інтеграції тієї чи іншої країни в європейські об'єднання. Це особливо важливо для України через наближення кордонів Євросоюзу до західних кордонів нашої держави.

У сучасній регіональній політиці Європейського Союзу виділяють, зокрема, такі цілі: 1) сприяння структурній перебудові та розвитку відсталих регіонів; 2) сприяння перебудові й розвитку депресивних регіонів та прикордонних районів [2, с.32]. На першому етапі реалізації регіональної політики в країнах ЄС вона носила компенсаторний характер для пом'якшення диспропорції регіонального розвитку. Така політика мала помітно виражений благодійний характер. Поступово регіональна політика в країнах ЄС була адаптована до умов постіндустріального суспільства, оскільки було зроблено наголос на сприянні розвитку освіти й професійної підготовки, проведенні науково-дослідних робіт. У сучасній регіональній політиці країн ЄС провідне місце посідає стимулювання розвитку на місцевому рівні підприємництва та рекреаційної сфери, забезпечення охорони довкілля. При цьому основна увага звертається на спроможність конкретного регіону мобілізувати місцевий потенціал та місцеві фінансові ресурси, а також на його здатність пристосувати свій економічний розвиток до місцевих умов.

З урахуванням європейського досвіду перед Україною була постала проблема затвердження нової, сучасної Концепції регіонального розвитку, оскільки чинна до того вже не відповідала запитам сьогодення. Саме тому 03 липня 2008 року Кабінет Міністрів України затвердив нову Концепцію державної регіональної політики. При цьому зауважимо, що одразу після призначення Василя Куйбіди на посаду Міністра регіонального розвитку та будівництва України, він заявив, що державі необхідна нова державна регіональна політика. Для її формування було створено спеціальну робочу групу. Упродовж кількох місяців вона напрацювала проект Концепції з урахуванням національного досвіду, практики інших держав, документів Ради Європи, Конгресу місцевих та регіональних влад Європи, інших європейських організацій з метою визначення засад ефективної сучасної державної регіональної політики з урахуванням внутрішніх і зовнішніх чинників.

Члени робочої групи, які працювали над новим документом, проаналізували стан реалізації Концепції державної регіональної політики, затвердженої 25 травня 2001 року. За їхніми висновками, Концепція державної регіональної політики 2001 року носила досить загальний характер і не містила достатньої кількості критеріїв та показників, які б давали змогу забезпечити якісний моніторинг її виконання в просторі та часі. Тому при підготовці нової Концепції, фахівці намагалися надати чіткий перелік проблем, які потребують вирішення, засобів їх розв'язання, інструментів, ресурсів та механізм здійснення моніторингу за виконанням Концепції.

"Ми по іншому дивимося на регіональну політику і, відповідно, підбираємо інструменти для її реалізації. Та регіональна політика, яка була, не тільки не розв'язала соціально-економічні проблеми регіонів, а навпаки - загострила їх і, разом з тим, породила певну відчуженість між регіонами. Тому, розробляючи нову регіональну політику, ми виходили з тих умов, які диктує сьогоднішнє геополітичне розташування, а також із тих процесів, які відбуваються сьогодні ззовні нашої держави та всередині", - поінформував Василь Куйбіда [5].

Як зазначається в документі, Концепція державної регіональної політики розроблена для того, щоб дати відповідь на виклики, які