У Концепції зазначається, що найбільш суттєвими викликами, на які держава має реагувати шляхом вироблення та реалізації нової державної регіональної політики, є:

• глобальні світові цивілізаційні процеси, ускладнення умов розвитку Української держави та погіршення використання нею переваг її геополітичного становища;

• зростаюче відставання України від країн-лідерів за показниками якості життя людей, рівнем інвестиційної привабливості, конкурентоздатності та розвиненості інноваційного середовища;

• збільшення асиметрії розвитку регіонів, деградація села, криза міської поселенської мережі, скорочення кількості та погіршення якості трудового

потенціалу та посилення міграції працездатного населення, особливо молоді, з багатьох регіонів України;

• намагання окремих політичних сил та зовнішніх чинників використати проблеми регіонального розвитку, економічні, соціальні, культурні, ментальні та інші відмінності між регіонами, їх сучасну політичну структуризацію для загострення політичного протистояння, що стримує досягнення національної єдності, створює загрози національній безпеці держави;

• несформованість загальнонаціональних цінностей, нестійкість та неоднорідність загальнодержавного політичного, економічного, мовного, культурного, інформаційного простору;

• неспроможність більшості територіальних громад самостійно вирішувати питання, віднесені до їх повноважень;

• неадекватність існуючої територіальної організації влади, адміністративно територіального устрою держави новим завданням її розвитку;

• формування сусідніми державами на територіях прилеглих до державного кордону України потужних центрів зростання, що призводить до відтоку трудових, інтелектуальних та інших ресурсів з прикордонних регіонів України, додаткової соціальної напруги у цих регіонах;

• недосконалість системи правового, інституційного, кадрового забезпечення формування та реалізації державної регіональної політики [1].

На думку розробників проекту, реалізація Концепції державної регіональної політики мінімізує загрози національній безпеці України та сприяє забезпеченню її національних інтересів.

У нашій статті особливу увагу звернемо на міжнародні аспекти державної регіональної політики України. Так, розробка цілісної і затвердження законодавчим шляхом концепції регіональної політики, підготовленої відповідно до рекомендацій Ради Європи та Європейської Комісії, є загальною тенденцією для більшості європейських держав. Ефективна реалізація таких концепцій сприяла інтеграції держав Центральної Європи до Європейського Союзу.

Державна регіональна політика України випливає з Конституції України і спирається на нормативно-правові документи Європейських інституцій, зокрема:

• Європейську хартію місцевого самоврядування;

• Європейську конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, а також додаткові протоколи до неї;

• Керівні принципи сталого просторового розвитку Європейського континенту;

• "Нову політику добросусідства";

• спільне рішення Європейського Парламенту та Європейської Ради № 1082/2006 від 5 липня 2006 року "Про Європейські групування з метою територіальної кооперації" та інші документи Ради Європи та Європейської Комісії [1]. Упровадження нових підходів до реалізації державної регіональної політики має забезпечити виконання Україною своїх зобов'язань перед Радою Європи в галузі розвитку регіональної та місцевої демократії, виконання Резолюції 123 (2001) та Рекомендації 102 (2001) Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи щодо України.

Нова державна регіональна політика України передбачає розвиток прикордонного, транскордонного та міжрегіонального співробітництва, активну участь України у виконанні міжнародних проектів та програм як важливих інноваційних форм міжнародного співробітництва, що сприятиме більш ефективному вирішенню питань соціально-економічного розвитку регіонів, дозволить значно розширити представництво регіонів України в Європейському економічному та політичному просторах.

Нині пріоритетами державної регіональної політики є:

• оптимізація територіальної основи публічної влади з впорядкуванням меж адміністративно-територіальних одиниць, чітким розподілом сфери повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

• створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, підвищення якості життя людей, зменшення територіальної диференціації за індексом людського розвитку, формування поліцентричної системи розвитку території держави;

• запровадження критеріїв визначення "проблемних" територій у регіонах та впровадження заходів державного реагування на ситуації що склалися у них;

• запровадження дієвих механізмів державної підтримки міжрегіональної інтеграції, виконання міжрегіональних проектів та програм ефективного використання місцевих ресурсів [1].

Саме тому гармонізація загальнодержавних та регіональних інтересів при формуванні та реалізації державної регіональної політики має здійснюватися через:

• чіткий розподіл компетенції центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

• прозорий і сталий розподіл податкових ресурсів між державним та місцевими бюджетами;

• урахування органами місцевого самоврядування загальнонаціональних інтересів при вирішенні питань місцевого значення;

• запровадження державного контролю за конституційністю та законністю рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування [1].

Вивчення досвіду європейського регіоналізму є досить актуальним і корисним для України, яка знаходиться на етапі формування принципово нової системи взаємин між центром і регіонами, що передбачено Концепцією державної регіональної політики України (2008 р.). Виходячи з того, що результати реалізації регіональної політики в країнах Європейського Союзу є відчутними і досить вагомими, Україні при формуванні та реалізації її регіональної політики слід урахувати багатий досвід країн ЄС у її реалізації.

Подальші дослідження порушеної в статті проблеми вбачаються нам у висвітленні питань територіальної організації влади в Україні як повноправної складової ефективної державної регіональної політики, оскільки вирішення завдань удосконалення територіальної організації влади в Україні має забезпечитися шляхом оптимізації адміністративно-територіального устрою нашої держави.

Список використаних джерел:

1. Бурик З. Регіональна політика України: сучасні реалії та досвід країн ЄС //Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування: Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю (Київ, 31 травня 2007 р.). - У 4 т. - Т.4. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - С.30-33.

2. Керецман Василь, Петрище Петро. Регіоналізація: досвід Словацької Республіки та перспективи України //Вісник Національної академії державного управління при