УДК 321.01

В.О. Плющ

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Статтю присвячено питанням державної політики в сфері управління державними послугами громадян України з боку державних органів та державних службовців, питанням удосконалення механізмів державного регулювання цієї сфери, створення умов щодо розвитку системи органів.

Незаперечним є факт значного впливу теорії публічної адміністрації (теорії державного управління) на адміністративне право. Ця наука має міждисциплінарний характер, і науковці з різних сфер розглядають публічну адміністрацію під своїм кутом зору. Економісти вивчають публічну адміністрацію з погляду співвідношення сукупних витрат на її утримання для суспільства та результатами, які досягаються внаслідок її діяльності. Вони намагаються пропонувати способи підвищення продуктивності та ефективності, соціального ефекту адміністративної діяльності. Соціологи розглядають публічну адміністрацію в контексті її впливу на впорядкування суспільних інтересів. Саме соціологічною є концепція «ідеальної» бюрократії Макса Вебера як окремого соціального стану. Політологи досліджують публічну адміністрацію як об'єкт впливу політичної влади, а з іншого боку можуть окреслювати і форми зворотного впливу адміністративних структур на органи, що формують політику в державі. Психологи аналізують публічну адміністрацію як складний механізм психологічної взаємодії людей. Зокрема, вони відзначають істотний вплив характеру взаємин між публічними службовцями на ефективність адміністративної діяльності, обґрунтовують способи погодження інтересів у конфліктних ситуаціях. Разом з тим можна стверджувати, що теорія публічної адміністрації розкриває об'єктивно існуючі закономірності в сфері адміністративної діяльності та на підставі цього формулює відповідні рекомендації, а адміністративне право перетворює ці рекомендації в чинні юридичні нормативи. Отже, попри важкість визнання цього юристами, адміністративне право виконує стосовно науки публічної адміністрації обслуговуючу функцію. Завдання адміністративного права - виразити положення науки публічної адміністрації специфічною юридичною мовою у вигляді правових норм. Тобто можна розглядати співвідношення цих дисциплін як питання змісту та форми [1].

Постановка проблеми у загальному вигляді. Згідно з «Проектом концепції реформи адміністративного права України» (далі - Концепція) не існує чіткого розмежування понять державні і управлінські послуги, але незаперечним є факт життєвої необхідності цих послуг, адже «сьогодні вирішального значення для виконавчої влади набувають завдання з виконання таких функцій: а) створення належних умов для повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод; б) надання населенню різноманітних державних (управлінських) послуг тощо». Відповідно до цього в справі захисту прав і свобод громадян, охорони громадського порядку та в деяких напрямах адміністративно-політичної діяльності державно-управлінський вплив посилюється. Державно-управлінська діяльність має перетворюватися з адміністративно-владної на діяльність, що забезпечує пріоритет прав особи в її відносинах з державою і зорієнтована на надання громадянам державних (управлінських) послуг.

Мета та цілі статті. Метою даної роботи є характеристика послуг, що надаються органами державного управління, та аналіз стану запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади.

Виклад основного матеріалу. У Концепції реформи адміністративного права України звертається особлива увага на те, що потрібне чітке правове закріплення санкцій, що можуть застосовуватися до посадових осіб органів виконавчої влади в разі порушення ними в процесі взаємовідносин з громадянами їх прав і свобод, а також врегулювання процедури застосування цих санкцій. Так, якщо раніше громадянин виступав головним чином об'єктом державно-управлінського впливу, то тепер він стає рівноправним учасником відносин з державою, яка покликана через свої органи забезпечувати реалізацію і захист прав і свобод громадян і надавати необхідні послуги, що стає можливим через законодавче врегулювання прав громадян України на отримання державних (управлінських) послуг, що надаються органами виконавчої влади (видача дозволів (ліцензій), реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Згідно з цим документом надання державних (управлінських) послуг є компетенцією міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють свої повноваження на всій території України як безпосередньо, так і через органи, які належать до сфери їх управління, у тому числі територіальні (регіональні). І посилення переорієнтація діяльності зазначених органів з суто адміністративно-розпорядчих функцій на функції надання державних (управлінських) послуг громадянам за умов належного забезпечення дії принципу верховенства права. За визначенням цього документа випливає, що «під державними (управлінськими) послугами слід розуміти діяльність органів виконавчої влади (а також місцевого самоврядування), їх посадових осіб з виконання обов'язків держави перед громадянами щодо створення умов для повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод». Поняття «державні (управлінські) послуги має бути легалізовано в адміністративному законодавстві. Поряд з цим зазначається, що державні (управлінські) послуги як вид державних послуг закріплюють відмінну від традиційної ієрархію цінностей у стосунках між громадянами і виконавчою владою, згідно з якою права і свободи громадян користуються пріоритетом. Але чіткої межі між державними і управлінськими послугами не проведено. Правове регулювання надання державних (управлінських) послуг громадянам здійснюється адміністративним законодавством, яке і повинно передбачити певні організаційно-правові форми їх реалізації, відповідальність органів і посадових осіб за неякісні або неналежно надані державні (управлінські) послуги. Автори законопроекту намагаються навести класифікацію послуг за видами з урахуванням науково обґрунтованих підходів і забезпечити їх правове закріплення. Але така класифікація, за їх словами, має ґрунтуватися на загальному розподілі державних (управлінських) послуг залежно від форми їх реалізації на такі групи: а) послуги, пов'язані з реальним здійсненням концептуальних прав і свобод громадян (медичні послуги, у сфері культури, соціального захисту, освіти та інші); б) власне державні (управлінські) послуги, пов'язані з