Досить цікавими є поєднання поняття «державні управлінські послуги» і «законні інтереси» Костянтина Афанасьєва. [2], згідно з яким більшість конституційних прав громадян потребують адміністративно-правового забезпечення (право на освіту, на господарську діяльність, на забезпечення житлом, на об'єднання, на страйки, на безоплатну медичну допомогу тощо) [3]. Тому заслуговує на увагу класифікація видів адміністративно-правових статусів громадян за критеріями характеру їх гарантованої діяльності, яку запропонував Ю.О. Тихомиров. Перший - загальнодержавний статус щодо управління державними справами. Другий - функціонально-клієнтський, коли громадяни задовольняють власні інтереси та потреби завдяки кореспондуючим обов'язкам органів, служб, посадових осіб. Третій - партнерсько-сприяючий, коли громадяни беруть участь у діяльності виконавчих органів і виконують різні соціально-правові ролі. Четвертий - охоронний, коли громадянам забезпечується захист їх прав і законних інтересів як в адміністративному та судовому порядку, так і засобами суспільно-політичного впливу [4]. Можна дійти висновку, що важливим завданням законодавця є надання особі такої кількості суб'єктивних прав, яка забезпечуватиме реалізацію нею прав, гарантованих Конституцією. І не меншого значення для реалізації фізичними та юридичними особами наданих їм конституційних прав набувають проблеми правового регулювання державних управлінських послуг. Але серед учених нема єдності поглядів на зміст поняття «адміністративна послуга». У словниках «послуга» визначається як дія, вчинок, що дає користь, допомогу іншому, а в широкому значенні - як діяльність, виконувана для задоволення чиїх-небудь потреб [5]. Таким чином, головне призначення послуги-дії, яка має на меті задоволення чиїхось потреб, дозволяє стверджувати, що вона може задовольняти й законні інтереси.

Слід зазначити, що стосовно поняття, ролі й місця державних управлінських послуг в механізмі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин та серед та серед форм та методів управлінської діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування ведуться дискусії. Узагальнюючи різні погляди вчених, можна дійти висновку, що державні управлінські послуги треба визначати як: функції державного управління [6], розпорядчу діяльність [7], організаційну діяльність [8] або результат діяльності адміністративного органу [9]. Також окремі дослідники акцентують, що в парадигмі адміністративної послуги з'являється принципово нова вимога - послуга повинна надаватися в максимально зручних для клієнта умовах з мінімальними витратами його сил, енергії та часу. Останній завжди є правим, якщо вимагає поважати його як особистість, піклуватися про економію часу тощо, а органи управління в нових умовах зобов'язані кардинально переглянути організацію свої роботи, скоротивши до мінімуму необхідність контактів із клієнтом [10]. Таким чином, доцільним вказати на ознаки послуг. Так, В.Б. Авер'янов уважає, що говорити про надання державних управлінських послуг з боку уповноважених органів, посадових осіб можна за наявності таких обов'язкових ознак: а) ці послуги надаються конкретним приватним особам за їх ініціативою (тобто за їх зверненнями); б) шляхом надання цих послуг задовольняється правомірні вимоги, потреби й інтереси приватних осіб; в) надання цих послуг спрямоване на створення належних умов для повноцінної реалізації приватними особами прав, що їм належать, і виконання покладених на них обов'язків; г) приватні особи мають право на свій розсуд (окрім неправомірних дій) користуватися результатами наданих їм послуг [11]. Результатом послуг є отримання особою індивідуального адміністративного акта, що надає їй право та покладає на неї обов'язки або підтверджує раніше встановлений правовий статус. З урахуванням наведеного пропонуємо визначити державні управлінські послуги як діяльність органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (їх посадових осіб), пов'язану з створенням організаційних умов або забезпеченням реалізації суб'єктивних обов'язків фізичними або юридичними особами, що здійснюється за зверненнями цих осіб і офіційним результатом є адміністративний (індивідуальний) акт. Таким чином, надання державних управлінських послуг здійснюється компетентними державними послугами (посадовими особами) у разі звернення до них фізичних чи юридичних осіб з проханням забезпечити реалізацію суб'єктивних прав або здійснити захист їх законних інтересів.

Досить цікавими є розробки з цього питання наших російських колег. Так, Е.В. Талапіна звертає увагу на інститут державних послуг у зв'язку з адміністративною реформою, що також відбувається в Російській Федерації. Головну передумову виникнення цього інституту автор убачає в становленні громадянського суспільства, за якого члени суспільства стають більш активними, беруть участь у процесах державного управління, ініціює рішення багатьох публічних завдань. Разом з тим автор звертає увагу, що за радянських часів також надавалися державні послуги, хоча рідко мали саме таку назву, наприклад, медичне забезпечення, користування державними бібліотеками, музеями, освітні послуги. Окрема категорія - послуги громадсько-правового характеру (послуги зв'язку, аудиторські, медичні, ветеринарні, консультаційні, інформаційні, з туристичного обслуговування) [13]. Категорія державні послуги витікає з державних функцій. Ми виходимо з того, що всі основні напрями діяльності держави - це її функції. Державні функції належать до публічних функцій, продиктовані публічними інтересами. У той самий час публічні функції виконує не лише держава, недержавні суб'єкти також можуть бути пов'язані публічним інтересом. У цьому розумінні важливо провести різницю між державною функцією і державною послугою як різновидом цієї функції. Згідно з адміністративною реформою функції з вироблення державної політики і нормативно-правового регулювання покладено на міністерства, функції контролю і нагляду на місцеві адміністрації, функції з надання державних послуг органами виконавчої влади (видача дозволів (ліцензій)), реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Згідно з цим документом надання державних