УДК 303.725. 2:351/354

Ю.О. Ватуля

СУЧАСНІ ТЕОРІЇ ТА МОДЕЛІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У ЗАХІДНІЙ НАУЦІ І ПРАКТИЦІ ТА УКРАЇНА

Запропоновану статтю присвячено аналізу деяких теорій державного управління провідних американських та західноєвропейських науковців, а також окремих ефективних моделей державного управління, що були реалізовані в процесі реформ. Матеріал статті подано як в контексті ознайомлення з теоретичним і практичним досвідом західних вчених і політиків, так і в контексті можливого використання його у викладацькій і практичній діяльності. Особливу цінність матеріали статті набувають у зв'язку з потребою реформування системи державного управління в Україні.

Актуальність теми детермінується передусім потребою ознайомлення і вивчення теоретичного і практичного надбання західноєвропейських та американських учених, політиків у галузі державного управління, що надасть необхідну базу для порівняння з існуючою системою державного управління в Україні та головними напрямками і засадами її майбутнього реформування.

У 1980-х роках ХХ століття розпочалося глобальне реформування у сфері державного управління, яке зачепило багато країн - від Монголії до США. Ці реформи було націлено на переосмислення ролі держави і урядових організацій та їх взаємовідносин з громадянами. У першій половині 90-х рр. до цього процесу долучилися східноєвропейські і пострадянські країни, які також почали активний пошук більш ефективних моделей державного управління.

Названа проблема розробляється в західних країнах досить інтенсивно. Варто назвати роботи Д.Кеттла, Д. Осборна і Т. Геблера, Г. Шмідта і Х. Трайбера, Б. Хідея, Н. Гліка, М. Берзелея та ін. [1; 4; 8; 13; 14]. Останнім часом активно працюють у цій галузі польські вчені. Серед них такі, як С. Альтман, Б. Амер-Шуровський, Д. Артися О. Посельскі [1; 2; 3; 11]. Ці дослідження максимально всебічно досліджують проблеми адміністративних реформ, державного менеджменту, проблеми підвищення ефективності бюрократії, іноваційних методик державного управління. Невисокий ступінь розробки проблеми державного управління в Україні зумовлюється передовсім тим, що державне управління як наука ще тільки утверджується. Незначною є і кількість науковців, які безпосередньо займаються дослідженнями державного менеджменту. Серед дослідників цієї проблеми варто виокремити праці І. Василенка, А. Гапоненка [5; 6].

Окремо слід згадати роботи науковця В.Авер'янова, у яких аналізується та узагальнюється досвід європейських країн з реформування системи державного управління, передовсім правова база цих процесів [7].

Автор уважає, що ціллю цієї статті є аналіз окремих маловідомих для українських громадян сучасних західних теорій і реалізованих моделей державного управління.

Головні ідеї сучасних теорій і практики державного управління можна звести до таких принципів: делегувати владу громадянам; вимірювати ефективність роботи результатами; керуватися цілями, а не правилами; працювати для інтересів і потреб замовників та споживачів адміністративних послуг; заробляти кошти, а не витрачати їх; децентралізувати владу; застосовувати ринкові, а не бюрократичні механізми; активізувати та консолідувати діяльність усіх секторів - державного, приватного і громадського.

Дослідник адміністративного управління Дональд Кеттл (у книзі «Всесвітня революція в державному управлінні», 2000 р.) зазначає, що Всесвітня революція в державному управлінні, яка розпочалася на початку 90-х років ХХ століття, має шість головних ознак та пріоритетних напрямів:

1. Ефективність. У багатьох країнах люди вимагають зменшення рівня оподаткування та підвищення якості адміністративних послуг. У зв'язку з цим уряди різних країн опинилися перед однаковою проблемою потребі пошуку способів підвищення якості і збільшення кількості адміністративних (державних) послуг при незбільшенні або навіть зменшенні видатків на утримання держави.

2. Маркетизація. Перехід до ринкових принципів. Уряди багатьох країн намагалися запровадити ринкові стимули з метою викорінення недоліків і патрологій, характерних для бюрократії. Одні держави проводили інтенсивну приватизацію державних підприємств, інші - опиралися на роботу недержавних секторів і партнерів, які здатні були надавати відповідні послуги на альтернативних засадах. Проте всі ці кроки було спрямовано на реформування і модернізацію внутрішніх рушійних чинників державної політики та заміну традиційних бюрократично-контрольних механізмів ринковими методами впливу.

3. Орієнтація на надання послуг. За даними опитувань громадської думки в різних країнах зменшується довіра громадян до інститутів адміністративного управління, а державні програми сприймаються ними як неефективні. У зв'язку з цим уряди постали перед проблемою перегляду системи надання адміністративних послуг і загалом цілих механізмів регулювання суспільних відносин.

Замість програм надання послуг бюрократичними структурами на основі програм, розроблених держслубовцями, поширилася практика створення і стимулювання альтернативних систем надання послуг, орієнтованих, насамперед, на задоволення потреб споживача (ставилося за ціль також надання громадянам можливості вибору послуги на зразок того, як це відбувається на ринку). З метою реалізації таких завдань запроваджувалися спеціальні програми підготовки адміністративних менеджерів, орієнтованих на задоволення попиту споживача.

4. Децентралізація. У багатьох країнах стратегія реформування державного управління передбачала зміщення центру реалізації різноманітних програм та адміністративних дій на нижчі рівні управління. У такому разі урядові програми показали себе більш гнучкими.

5. Розробка та здійснення політики. Відокремлення практичного управління (реалізації і адміністрування політики) від політики (розробки політики). Як збільшити здатність уряду розробляти і здійснювати політику? Показовим прикладом стала Нова Зеландія, у якій поділили функції управління на два напрями - функції закупівлі адміністративних послуг (політичні функції) та функції безпосереднього виробництва і надання таких послуг.

6. Відповідальність за результати роботи. Як підвищити здатність уряду досягати обіцяних результатів? Уряди різних країн намагалися замінити традиційні вертикально-ієрархічні системи адміністративної звітності на основі правил і норм, що розробляються органами вищого рівня