Вони віддають перевагу ринковим механізмам перед бюрократичними. І вони прагнуть не просто керувати, а каталізувати роботу всіх секторів - державного, приватного та громадського - щоб розв'язати проблеми, які стоять перед ними» [10, с. 130].

Д.Осборн і Т.Геблер, проаналізувавши недоліки бюрократичної моделі управління, детально сформулювали бажані і необхідні перетворення, що повинні статися для досягнення модернізації влади на центральному і місцевому рівнях. Загалом перетворення всіх рівнів і ланок державного управління базується на десяти головних принципах:

1. Стимулювальне управління: регулювати, а не керувати.

2. Управління, зосереджене на інтересах суспільства: уповноважувати, а не служити.

3. Конкуруюче управління: використання конкуренції в системі організації адміністративних послуг.

4. Управління, кероване власною місією: перебудова організацій, що керуються правилами і нормами.

5. Управління, орієнтоване на результат: пріоритетність забезпечення результату, а не адміністративного процесу і самоцільного дотримання встановлених правил.

6. Управління, орієнтоване на споживача: первинними є потреби споживача, а не бюрократії.

7. Добропорядне і дбайливе управління: збереження і примноження благ, замість їх марнотратства.

8. Передбачливе управління: профілактика замість терапії.

9. Децентралізоване управління: командна праця замість ієрархічного підпорядкування.

10. Проринкове управління: послідовні зміни на ринкових засадах [10, с. 138 ]. Експерти ООН з питань адміністративно-державної діяльності стверджують, що в

цій сфері в сучасних умовах слід застосовувати новий підхід. При цьому винятково важливим стає впровадження принципу демократизації і розвитку транспарентності управління - розширення участі громадськості в процесах визначення цілей і програм суспільного розвитку, розробки планів і ухвалення рішень у рамках державних програм і проектів, а також їх здійснення.

Німецькі політологи Г. Шмідт і Х. Трайбер розробили ідеальний тип сучасної «політичної бюрократії». Зіставивши головні характеристики адміністративно- державної діяльності наприкінці XX сторіччя з діяльністю бюрократії «класичного типу», вони запропонували таку схему:

A. Орієнтація на різні політичні групи, інтереси та цілі;

Б. Переконаність у тому, що проблеми повинні розв'язуватися в процесі політичних переговорів та шляхом досягнення компромісів;

B. Плюралістична політична система забезпечення визнається як потреба для ефективної розробки і реалізації політичних і державних рішень;

Г. У принципі схвалюється політична активність громадськості; Ґ. У принципі схвалюється рівність як політична мета; Д. Відносно інтенсивна взаємодія між бюрократією та політиками; Е. Незначна елітна солідарність;

І. Орієнтація на програмні та проблемні методи діяльності (участь у розробці та оцінці державних програм, ухвалення рішень і т.ін.) [ 4,с. 87 ].

Деякі фахівці вбачають певні загрози в дедалі більшому зростанні політизації процесів адміністративного управління. Так, англійський політолог Б. Хідей уважає, що сучасна бюрократія намагається керувати політиками. Він зазначає: « Щонайменше те, що чиновники справляють значний вплив на політику міністра. Вони ухвалюють рішення, які міністр лише візує або про які йому навіть не доповідають. На вищому рівні влади впливові чиновники, діючи індивідуально, планують автономну політичну стратегію і намагаються нав'язати її міністру. Вони можуть навіть влаштовувати обструкцію політиці міністра, використовуючи маневри, що призводять до відстрочення ухвалення рішень, або висуваючи технічні аргументи, або покладаючись на союзників в інших міністерствах чи серед груп тиску. Зрештою, найбільш песимістична інтерпретація зводиться до того, що не лише окремі чиновники, але й увесь вищий рівень держадміністрації виступає згуртовано за певну політику і намагається її диктувати урядові» [7, с. 201 ].

Проте твердження Б. Хідея про єдину політику, що здійснюється вищим рівнем держадміністрації, піддають сумніву деякі сучасні вчені. Наприклад, американський політолог Н. Глік стверджує, що значна структурна подрібленість держапарату заважає виробленню загальної політичної стратегії бюрократії. Він уважає, що сукупність цілей і цінностей високопоставлених посадовців не сприяє формуванню єдиної політичної доктрини. Проте залишається очевидною сучасна тенденція перетворення державної бюрократії на окрему, реальну політичну силу сучасної держави [8, с. 57].

З огляду на це під час розробки програми реструктуризації та модернізації системи державного управління в Україні слід ураховувати сучасні тенденції дедалі більшої політизації адміністративного управління та перетворення бюрократії на окрему і впливову політичну силу, що в багатьох випадках безпосередньо впливає на формування і впровадження політики. У зв'язку з цим видається необхідним застосовувати ефективні прийоми і технології подолання бюрократичної інертності та її опору нововведенням, переорієнтації управління зі здійснення процесів (дотримання процедур і правил) на досягнення якісних кінцевих результатів і, з рештою, формувати окрему професію політичного й адміністративного менеджера (розробляти і впроваджувати спеціальні навчальні курси й програми, вивчати і запозичувати кращу міжнародну практику, активізувати науково-теоретичні та прикладні дослідження у цій сфері).

Відмінності між бюрократичною системою управління, яка продовжує панувати в Україні, та сучасною моделлю державно-адміністративного менеджменту, побудова якої вважається головною метою будь-якої адміністративної реформи, добре продемонстровано в порівняльних критеріях, визначених відомим дослідником адміністративних реформ М.Берзелей.

А.Система бюрократичного управління.

Б.Модель державного менеджменту.

1.Зосередження уваги, зусиль і ресурсів: 1а. На власних потребах і перспективах. 1 б. На потребах і перспективах споживача;

2. Тип внутрішніх структури і відносин: 2а. Ієрархічна структура з чітким розподілом обов'язків та відповідальності. 2б. Жорстка «пірамідальна» структура;

3. Мережева організація: 3а. В ній домінують довіра, взаємодопомога і взаємозамінність. 3б. Організація діє як одна команда;

4. Спосіб