Аналіз філософсько-теоретичних поглядів на проблему забезпечення справедливості регуляторних рішень

Теоретико-філософський аналіз правотворення. Вважаємо, що питання справедливості, моральності права, а отже і справедливості правових рішень, мають досліджуватися в межах філософії права, яка є самостійною (спеціальною) галуззю юридичної науки. Без цього створити теоретично достатні засади для побудови ефективної регуляторної політики неможливо. Пропонуємо разом з філософією права розглядати філософію правотворення, яка є складовою філософії права і вивчає лише позитивне право — правові акти, що приймаються державною владою. Доцільно виділяти також філософію державотворення. Ця наука, на нашу думку, повинна вивчати філософію тієї частини регуляторної політики, яка займається правовими актами, що стосуються побудови (створення і функціонування) органів державної влади.

На сьогодні ні філософії правотворення, ні філософії державотворення як самостійних наук немає. Відсутні відповідні розділи в теорії права і в юридичних галузевих науках, які "відповідальні" за регуляторну політику. А це адміністративне та господарське право України. Саме тому ми змушені розглянути теоретико-філософські питання як правотворення (для формулювання пропозицій щодо розробки ефективних регуляторних актів), так і державотворення (стосовно створення ефективних структур державної влади). Ці питання могли б становити відповідні розділи згаданих вище наук (адміністративне та господарське право України). Як зазначає Л. Петрова, за своєю сутністю філософія права не може вдаватися до вивчення того різноманіття плинних і мінливих явищ, яке є об'єктом дослідження саме галузевої юриспруденції. Але кожна галузева наука, керуючись загальними засадами філософії права, повинна: "1) розвинути її головні принципи стосовно своєї галузі; 2) вказати засоби реалізації отриманих висновків у певних умовах місця і часу" [133, 77].

У сучасній українській юридичній літературі здебільшого розглядається лише проблематика філософії права, причому далеко не у конструктивному (практично результативному) аспекті. Філософія держави взагалі спеціально не досліджувалась, хоча ці питання були завжди в центрі уваги світової філософської думки, мали і мають неабияке аксіологічне (ціннісне) значення1. Метою нашого дослідження є започаткування:

1) конструктивного філософського підходу до правотворення (побудови філософських засад регуляторної політики). Це підхід, який давав би змогу застосовувати філософські наукові засади безпосередньо на практиці, в процесі законотворчої (правозастосовчої) діяльності, формування і реалізації регуляторної політики;

2) філософії держави, по можливості, теж конструктивної, яка б давала змогу науково обґрунтовано створювати (проектувати, моделювати) форму держави (правління, державного устрою, політичний режим), побудову і функціонування державної влади2.

Особливої актуальності набувають дослідження реалізації курсу української держави, проголошеного в Конституції щодо людини, її прав. Утвердження і забезпечення цих прав розглядається як головний обов'язок держави (ст. 3 Конституції України), а визнання міжнародно-правових договорів, ратифікованих Верховною Радою як частини національного законодавства (ст. 9 Конституції), ставить під державний і позадержавний (з боку міжнародних і європейських організацій, міжнародного та європейського судів) контроль додержання цього обов'язку, реалізації головного обов'язку держави в процесі здійснення нею регуляторної політики.

Під конструктивним філософським підходом до державо-правот- ворення розуміємо передусім філософське підґрунтя розроблення законодавчих актів, зокрема забезпечення їх справедливості, а також критеріїв вибору політичного режиму (форми) держави, оптимізації співвідношення централізації та децентралізації влади (централізованого державного управління і місцевого самоуправління (влади

територіальних громад, недержавних неурядових структур). На основі цього філософського підґрунтя має здійснюватися моделювання (для наступного закріплення в правових нормах) відносин: людина (населення) ^ держава і, навпаки: уряд ^ людина. Ці відносини можуть бути або агресивними, загрозливими, або толерантними. Для обґрунтованого моделювання необхідно на філософському рівні розв'язати проблему співвідношення влади держави і суверенітету особи (право на приватне життя) тощо. Без наявної конструктивної філософської платформи оптимальне вирішення цих питань, а отже політична або, скажімо, адміністративна реформа, ефективно не можуть бути здійснені в принципі. Це стосується і права власності. Як вирішити питання співвідношення державної власності з іншими формами власності, збереження державного суверенітету, національної культури і власних соціальних цінностей при входженні країни у світові та регіональні структури (СОТ, ЄС, ЄЕП, НАТО та ін.)? Останні питання особливо важливі у зв'язку із світовими процесами глобалізації та інтеграції (нейтралізація можливого негативного впливу на Україну з боку міжнародних організацій за допомогою фінансових важелів, нейтралізація негативних наслідків вступу до згаданих світових і регіональних структур). Розроблення відповідного філософського підґрунтя необхідне для створення дійсного права, формулювання критеріїв небюрократичного конкурентного уряду тощо.

Отже, проблематика філософії державо-правотворення (регуляторної політики) є не надуманою, а надзвичайно важливою та актуальною. Саме відсутністю методології державо-правотворення, єдиної ідеології у правовій політиці значною мірою зумовлено багато юридичних непорозумінь, протиріч у праві тощо. Наприклад, з аналізу ст. 13 Конституції України ("Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону") випливає, що земля в Україні не може бути у приватній власності. У ст. 14 цього ж документа ("Земля є ос- новним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону") — навпаки, легітимізується приватна власність на землю. Ця невизначеність призвела до гарячих дебатів у Верховній Раді під час прийняття Земельного кодексу.

Відсутність методології державо-правотворення, регуляторної політики, заснованої на найефективнішій філософській базі, ідеології (сумі концептуальних ідей, доктрин) з урахуванням національних традицій та особливостей, призводить до запозичення правових моделей західного зразка, які не завжди відповідають не тільки найвищим цінностям, а й національним традиціям. Низку законодавчих актів внаслідок цього можна віднести до таких, які не відповідають вимогам моралі. Наявні також часті зміни у законодавстві, які доходять до абсурду, наприклад зміни до затверджених законодавчих актів, які ще не почали працювати на практиці, або призупинення дії Сімейного, Цивільного та Господарського кодексів тощо. Прикладом втрат через відсутність власної філософської доктрини державо-пра- вотворення, чітких критеріїв оцінки правової політики є неморальність, недосконалість окремих положень деяких актів.

У цьому розділі ми мали на меті не обмежитись лише критикою соціалістичного минулого, сучасного стану філософії державо-пра- вотворення або традиційною постановкою відповідних завдань перед юридичною (філософсько-правовою) наукою, а запропонувати нову (в плані конструктивізму) філософію державо-правотворення, його теорію і методологію. При цьому не претендуємо на їх завершеність, а також на унікальність запропонованого підходу як єдино можливого способу вирішення відповідних проблем. Але перш ніж переходити до викладу ідей — конструктивної теорії, розглянемо коротко накопичені філософсько-правові погляди.

Почнемо з визначення категорії "моральність", оскільки низка правових норм різного рівня вимагає додержання засад суспільства. Моральність, якщо продовжити І. Канта, — готовність людини підходити не тільки відповідно до веління категоричного імперативу — вимог про безкорисливе ставлення до інших, а й ставитися до цього іншого як до самого себе. Цей імператив передбачає дотримання всіх інших норм моральності. Справді, якщо ставитися до інших, як до самого себе, то норми "не вбий", "не вкради" та ін. стають звичними правилами поведінки. Можна розуміти норму про терпляче ставлення до інших як мінімально достатню, що не виключає можливість підвищення планки вимог до себе. "Шляхетна людина висуває вимоги до себе, низька людина висуває вимоги до інших", — писав Кон- фуцій.

Проаналізуємо філософські питання, які можна було б віднести до філософії правотворення — головних її принципів, що їх потрібно розвинути стосовно галузей адміністративного та господарського права. Основним питанням, що виникає у контексті конструктивного правотворення, є забезпечення відповідності регуляторних рішень вимогам моралі, справедливості. У цьому аспекті достатньо послідовною є філософська ідея поділяти право на дійсне (справедливе, моральне) і недійсне. В основі цього поділу, на нашу думку, — ідея спрямованості позитивного права на досягнення своєї мети — забезпечення природних прав людини. Отже, всі юридичні норми, які ми відносимо до права, можна поділити на ті, що відповідають (дійсне право) і не відповідають (псевдоправо, антиправо) своїй меті.

Дійсне право самодостатнє, не потребує для здійснення правозас- тосування будь-яких додаткових рішень. Прикладом дійсної норми може бути ч. 2 ст. 8 Конституції України, згідно з якою "норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується."

Поняття "антиправо" за Г. Гегелем використовується у розумінні видимості права. Тобто це правові норми, які спрямовані на нерозумне обмеження прав людини або діють лише укупі з адміністративними рішеннями. До перших можна віднести, наприклад, руйнівні рішення щодо заперечення приватного права, заборони підприємницької діяльності, згортання і обмеження діяльності приватних підсобних господарств громадян