У розділі XII Кримінального кодексу України "Злочини проти громадського порядку та моральності" злочини проти моральності вказані у ст. 297 "Наруга над могилою"; ст. 298 "Знищення, руйнування або пошкодження пам'яток — об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці"; ст. 299 "Жорстоке поводження з тваринами"; ст. 300 "Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості"; ст. 301 "Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів"; ст. 302 "Створення або утримання місць розпусти і звідництво"; ст. 303 "Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією" та ст. 304 "Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність".

Отже, багато правових актів національного законодавства містять вимоги щодо моральності та справедливості. Завдання стосовно вирішення проблем несправедливості регуляторних актів шляхом розроблення теоретико-філософських, методологічних положень передбачає:

1) визначення поняття "справедливість";

2) виявлення загроз справедливості, що виникають на практиці, в процесі формування і реалізації регуляторної політики;

3) розв'язання проблем несправедливості регуляторної політики шляхом розроблення відповідних рекомендацій теоретико-філо- софського та методологічного характеру.

Сутність поняття "справедливість". Це, безумовно, категорія не тільки філософії права, а й загальної філософії. Чітко визначивши сутність справедливості (моральності, правдивості, добросовісності, істинності, правильності), одержимо свого роду важливий вимірювач, за допомогою якого можна оцінити певне регуляторне рішення, або регуляторний акт, регуляторну політику. Проте законодавець, формулюючи вимоги справедливості, моральності, добросовісності не розкриває суті цих понять. Так, у ст. 3 ЦКУ серед загальних засад цивільного законодавства названо "справедливість, добросовісність та розумність" (ч. 6), але не визначено їх змісту. Як зазначалося вище, у низці статей ЦКУ йдеться про "моральні засади суспільства", добросовісну конкуренцію тощо, проте який саме зміст вкладено у ці поняття, невідомо. Щоправда, у ст. 32 ГКУ "Недобросовісна конкуренція" дається визначення заборонених дій у цій сфері: недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, проте не роз'яснюється, що є "чесними" звичаями.

Визначивши поняття "добросовісність", зможемо з'ясувати, і що таке недобросовісність, зловмисність. У ст. 232 ЦКУ "Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною" зловмисну домовленість пов'язано з правом вимагати відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між сторонами. Отже, розкриття зазначених понять дасть змогу визначити і головну підставу виникнення юридичної відповідальності.

У ст. 442 ЦКУ "Опублікування твору (випуск твору у світ)" йдеться про моральність населення: ("твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення"). Отже, не визначивши сутність терміна "моральність населення", неможливо вирішити, чи можна публікувати твір.

Звернемося до довідкових видань. За енциклопедичними виданнями радянського періоду "справедливість" — це категорія моралі, пов'язана з прагненням позбутися нерівності (див., наприклад, МСЕ. — Вид. 3-тє. — Т. 8. — С. 1011). Мораль — одна з форм суспільної свідомості; відображення моральних відносин в уявленнях і поняттях. При цьому протиставлялася мораль соціалістична моралі буржуазній тощо (там само. — Т. 6. — С. 186). На жаль, ми не можемо скористатися жодним з існуючих визначень справедливості, оскільки більшість з них нас не влаштовують. Зрозуміло, що під справедливістю, моральністю, добросовісністю мають на увазі позитив, добро, але все це відносно, а отже і невизначено1. Адже можна говорити про моральність класів або злочинців (вони теж мають свій моральний кодекс, моральну етику), проте ми ні на йоту не наближаємося, а, навпаки, віддаляємося від цілей визначення позитиву. Мало що дає і звернення до загальнолюдських цінностей. Отже, будь-які уявлення людини про позитив є відносними й необов'язково справді позитивними протягом більш-менш тривалого часу. Мається на увазі, що існують задані ззовні людського буття певні соціальні цінності, той позитив — Добро, додержання якого зумовлює виживання людини. Вони задані людям Творцем, і тому справедливість, моральність, правдивість, добросовісність, істинність, правильність (а ці якості людської поведінки можна вважати синонімами однієї властивості — Добра — це додержання Його завітів (угод з людьми) під страхом кари, встановленої Богом. І, навпаки, існує негатив — порушення визначених Творцем правил, що означає аморальну, несправедливу, неправдиву поведінку, несе зло людям, призводить до руйнації суспільства (особливо, якщо це зло спричиняє влада), знищення людей і, в

кінцевому рахунку, самого джерела зла (в нашому випадку — злочинної влади).

За В. Далем, "добросовісність — добра совість, чесність, правдивість, сувора богобоязкість у вчинках"1. Мораль завжди асоціюється з духовним, протиставляється плотському ("моральний — протилежний тілесному, плотському2). Влада може приймати рішення (регуляторні акти), здійснювати політику, виходячи з національних інтересів країни, свого народу, що відповідатиме вимогам моральності, справедливості, а може, навпаки, стати зрадником народу,*

о 3

приймаючи злочинні рішення, які призводять до знищення людей .

Таким чином, справедливість, моральність, добросовісність, правдивість — це все відтінки одного і того ж явища — Добра. Його критерії не можуть бути задані людьми, оскільки людські уявлення щодо справедливості, моральності, добросовісності, правдивості будуть зумовлені межами історичного часу (наприклад, справедливість, моральність рабовласницького періоду, соціалізму) або певного колективу (корпоративна моральність) чи регіону тощо.

Аналізуючи регуляторну політику, слід відповісти і на таке непросте питання — чи є справедливою національна протекціоністська політика, яка полягає у захисті товаровиробника від економічної агресії (конкуренції) з боку інших підприємств шляхом надання економічних преференцій, пільг тощо? Йдеться, по-перше, про захист від іноземних товаровиробників, митних союзів або економічних угруповань, оскільки, якщо преференції надаватимуться владою одним українським підприємствам стосовно інших, то це буде пряме зловживання правами, порушення конституційних засад у господарюванні. По-друге, мається на увазі неправомірна економічна агресія з боку іноземних виробників (митних союзів, економічних угруповань). В Україні, як відомо, діють два закони, прийняті 22 грудня 1998 р.: Закон України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" та Закон України "Про захист національ- ного товаровиробника від субсидованого імпорту". Ці закони становлять основу так званого антидемпінгового кодексу України. Субсидований або демпінговий імпорт є недобросовісною конкуренцією. Щодо правомірної економічної агресії (добросовісної конкуренції), то національна протекціоністська політика буде справедливою в разі спрямування не на безпосередні дотації виробникові, а на підвищення його конкурентоспроможності (модернізацію виробництва, вдосконалення управління, підвищення кваліфікації кадрів та ін.).

Вимогами до критеріїв оцінки моральності, справедливості певного явища (в тому числі рішення) пропонуємо вважати: а) сприяння цього явища виживанню людини; б) універсальність критерію для всього людства; в) незалежність критерію оцінки явища від часу (критерії мають бути вічними). Проте жоден з критеріїв, введених людьми, не відповідає цим вимогам. Водночас їм відповідають критерії Добра, задані людям ззовні — Творцем світу і сформульовані у релігійних вченнях (доктринах). Щодо християнської доктрини, то це заповіді Бога (головних, як відомо, десять) з визначенням відповідних наслідків їх дотримання або порушення (див. Біблію, Старий Завіт, Повторення закону). Заповіді Творця разом з визначенням наслідків за їх порушення (дотримання) утворюють, за нашою термінологією, космічні закономірності, або духовні закони. Дія їх, на нашу думку (на підставі аналізу Біблії, історичних праць та соціологічних досліджень автора [194]), є більш вірогідною, невблаганною і невідворотною, ніж навіть законів матеріального світу (наприклад, закону тяжіння, який, на відміну від духовних законів, не діє у космосі).

Протилежністю Добра є зло, яке ототожнюється з термінами "несправедливість", "неправдивість", "аморальність". Яке ж співвідношення права і моралі (в запропонованому нами розумінні — Божої моралі)? Необхідно розрізняти право як властивість людини — можливість вибору, надана їй природою (її Творцем), і право позитивне, яке творить людина, в тому числі й регуляторну політику.

Якщо мати на увазі позитивне право, то логічно припустити, що для того, щоб наше право сприяло виживанню людини, мало стабільний характер, а не змінювалось безперервно, як відбувається в нашій країні протягом багатьох років, потрібно забезпечити відповідність його, в тому числі й регуляторної політики, духовним законам (тобто право має бути завжди моральним)1. А це і є той критерій, який дає змогу розрізняти правові акти моральні та неморальні, справедливі, правдиві та несправедливі, неправдиві тощо.

Наприклад, закони, які закріплюють природне право людини на свободу совісті або ефективну соціальну політику, є моральними, справедливими; закони, які встановлюють право