Аналіз соціальної напруженості та її проявів в перехідному суспільстві дає змогу визначити найефективніші шляхи здійснення державної регуляторної політики із зниження цієї напруженості, а отже і рівня національної небезпеки. У зв'язку з подіями Помаранчевої революції актуалізуються дослідження причин соціальної напруженості, виявлення чинників зростання потенціалу соціального протесту. Готовність людей до вираження протесту в певних формах безпосередньо залежить від ступеня ефективності таких акцій. Помаранчева революція довела, що зростання протестного потенціалу, зумовлене застосуванням владою незаконних, деструктивних засобів боротьби за свої інтереси, не обов'язково призводить до використання нелегітимних засобів впливу на політичні процеси. Зростає ефективність саме легальних протестних актів. Так, акції народної непокори, які почалися під час Помаранчевої революції в Києві 22 листопада 2004 р., в цілому відбувалися в межах конституційного правового поля і були підтримані місцевою владою — мером міста, Київрадою.

Поняття "потенціал соціального протесту" характеризує ступінь поширення в соціумі готовності людей до участі у різноманітних масових акціях, а "соціальна напруженість" — ступінь загрози для стабільності суспільства цього протестного потенціалу. У широкому, загальнотеоретичному аспекті соціальну напруженість можна охарактеризувати як стан суспільства, що визначається наявністю певного потенціалу деструктивності соціальної організації. Вона реалізується у стихійних формах масової участі в соціально- політичному житті, у масових формах впливу на політику органів влади — соціального протесту. До важливих характеристик соціального протесту, що означає ступінь соціальної напруженості, належать (крім ознаки легітимності чи нелигітимності) масовість, тривалість, стихійність, загальна кількість різноманітних акцій протесту, їхня періодичність. В умовах деструктивності соціальної організації перестають діяти імперативні правові норми як загаль- нообов'язкові правила поведінки, настає криза (правова, владна) у суспільстві.

Важливим чинником, що впливає на характер і рівень соціальної напруженості, є рівень легітимності вищих органів державної влади, основний показник якої — ступінь довіри населення до них. Низький рівень легітимності влади, стимулюючи створення і розвиток опозиційних ідеологій, сприяє зростанню соціальної напруженості в суспільстві.

Причини соціальної напруженості в перехідному суспільстві — якість і справедливість ДПР, порушення яких спричиняють конфліктогенність. Ці чинники настільки значні, що породжують масовий соціальний протест. Всі суспільства, що трансформуються, несправедливі, значною мірою конфліктогенні, характеризуються домінуванням держави над суспільством, що в Україні набуло форм злочинності.

Термін "злочинна влада" давно використовувався при характеристиці державної влади за період кучмівського режиму, набув особливого поширення під час Помаранчевої революції. Злочинність влади є чи не найсуттєвішою загрозою національній безпеці країни. Ознаки злочинної влади — її непрозорість, бюрократичність, основна мета — пограбування власного народу, своєї країни, тобто зловживання владою. Шляхи такого зловживання — це прийняття злочинних рішень, застосування усього арсеналу владних повноважень, починаючи від прийняття регуляторних актів, що санкціонують незаконну приватизацію, встановлюють незаконні пільги для окремих суб'єктів господарювання, до звичайнісінького рекету, широкого застосування при цьому всієї потужності репресивного апарату: постійного втручання в господарську діяльність і контролю над нею, вимагання поборів, хабарів, порушення незаконних кримінальних справ, арештів з метою відібрання бізнесу, одержання і присвоєння коштів, майна репресованих.

Завжди за необхідності виправити сформовану ситуацію виникає потреба відмовитися від домінування держави над суспільством, її постійного втручання і контролю над всіма сторонами життя. Це можливо за рахунок демократизації суспільства, чіткого окреслення і забезпечення прозорості у здійсненні владних повноважень державних органів та органів місцевого самоврядування, розширення сфери громадських інститутів.

Суттєву загрозу національній безпеці становить так зване зловживання правом, детальний аналіз якого наведено у наступному розділі. У давнину проблема зловживання правом була незагрозливою і зводилася до випадків використання права для нанесення шкоди ближньому (як кажуть "зроблю на зло"). Це засуджувалося: здійснюючи своє право, ми не повинні, за висловом римського юриста Цельса, "скочуватися до злості". У сучасних умовах, особливо у перехідний період, проблема зловживання владою набуває національного масштабу.

Адміністративна реформа як складова системи забезпечення національної безпеки. Перехід до стратегії держави-реформатора суттєво підвищує вимоги щодо кваліфікованості та оперативності дій органів державної влади. Неминучий конфлікт інтересів у процесі здійснення економічної політики буде тим меншим, чим адекватніше здатна владна система збирати й переробляти інформацію про передумови та наслідки управлінських рішень і виробляти відповідні засоби координації інтересів.

Конструктивність державної влади полягає як в її здатності розробити напрями і завдання економічної стратегії, так і в спроможності реалізувати розроблені закони і прийняті рішення. Адекватність законодавчої активності держави забезпечується використанням відповідних методик оцінки і вироблення рішень та своєчасним надходженням інформації про стан соціально-економічної системи, економічні передумови та результат законодавчих рішень. Отже, єдність та динамічна співпраця законодавчої та виконавчої гілок влади є критично важливими для успіху стабілізаційних стратегій.

Динамічність економічних процесів зумовлює потребу в здійсненні органами виконавчої влади оперативних дій з тактичного і короткострокового стратегічного регулювання. Тому існує тенденція до концентрації цієї влади в руках компактного авторитетного і компетентного суб'єкта. Компактність зумовлює мінімізацію лага прийняття рішень, пов'язаного з виявленням проблеми, обробкою інформації та узгодженням висновків. Авторитетність забезпечує виконання управлінських рішень. Компетентність дає змогу уникнути хибних рішень за умов "затягування" в поточні проблеми.

Важливу роль у цьому процесі відіграє адміністративна реформа. Ефективність реалізації урядом об'єктивно зумовлених завдань дер- жави-реформатора в майбутньому залежить від рівня ефективності здійснення ним адміністративної реформи сьогодні. Оскільки ініціатором і провідником реформ в Україні є держава, то і система державного управління повинна:

• сприяти реалізації політики реформ;

• відповідати на зміни, що відбуваються в суспільстві без втручання держави, реагувати і впливати на ці зміни;

• організовувати діяльність і процедури адекватно до економічної моделі, що існує в суспільстві.

Головним обов'язком апарату державного управління є усунення суперечностей між системою соціально-економічних відносин, що об'єктивно склалася в Україні, та структурою і процедурами системи державного управління. Адміністративна реформа повинна також закласти методологічні та теоретичні підвалини постійного вдосконалення і перебудови апарату в напрямі зростання ефективності відповідно до вдосконалення складових суспільної системи.

З моменту ухвалення Концепції адміністративної реформи в Україні накопичено певний досвід здійснення практичних заходів, які переважно стосувалися реорганізації системи центральних органів виконавчої влади. Загалом слід зазначити необхідність посилення фінансово-економічного обґрунтування (в термінах Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" — аналізу регуляторного впливу проектів нормативних актів), моніторингу та оцінки заходів адміністративної реформи. Реформаторські дії повинні мати як прогнозні, так і фактичні показники ефективності. Зміни цих кількісних показників як протягом часу, так і порівняно із встановленими цілями можуть бути виміряні стосовно використаних ресурсів. Це створить підґрунтя для кваліфікованої оцінки ефективності здійснених чи запропонованих змін. Особливо в нагоді цей підхід повинен стати, наприклад, при визначенні витрат на утримання державного апарату. Поки що пропозиції значно скоротити витрати на державне управління не обґрунтовувались і не обґрунтовуються відповідними розрахунками та пов'язані переважно з кон'юнктурними ідеологічними міркуваннями. Під таким кутом зору адміністративна реформа по суті не відрізняється від кампаній з поліпшення та вдосконалення управлінської діяльності радянських часів, характерною рисою яких було формальне скорочення кількості без поліпшення якості управління. Специфічним для перехідних економік є те, що уряди продовжують діяти у режимі звичних для них технологій прийняття адміністративно-політичних, а не економічних рішень, що, безумовно, загрожує національній безпеці. Та обставина, що завдання, які стоять перед нинішнім урядом, є за низкою параметрів значно складнішими та відповідальнішими, ніж ті, що стояли перед владою у минулі часи, лише підвищує рівень загрози.

На сьогодні обґрунтування нормативно-правових актів, що приймаються, є досить загальним. Широке визначення "неефективна система державного управління" (Концепція адміністративної реформи) не можна, по суті, використовувати як підставу для будь-яких реформаторських дій. Наприклад, ключовими аргументами, які використовувалися при зміні в структурі центральних органів виконавчої влади, були "скорочення" та "консолідація". Проте не доведено, що система, яка створюватиметься внаслідок перетворень, значно ефективніше виконуватиме покладені на неї завдання.

На підставі вивчення вітчизняного досвіду реформування системи державного управління можна із значною імовірністю передбачити,