Протягом останніх років зобов'язання держави відповідно до чинного законодавства суттєво перевищували можливості державного бюджету забезпечити їх виконання. І це також є загрозою національній безпеці країни. Усунення цієї загрози в контексті адміністративної реформи в Україні пов'язане з пошуком механізмів розробки та реалізації державної політики, які за мінімальних витрат забезпечували б максимальну ефективність координації інтересів акторів вітчизняної економіки. Основними засобами такого регулювання конфлікту політичних інтересів та економічних можливостей є забезпечення прозорості процесу прийняття ДПР та посилення громадського контролю за цим процесом. За слабкої держави (а Україна, очевидно, поки є такою) єдиною можливістю виконання зазначеної стратегії є орієнтація на узгодження різноспрямованих інтересів суспільних сил на базі мінімізації їх конфліктів. Це виводить на передній план систему інститутів, які сприяють оформленню корпоративних інтересів економічних суб'єктів, їх доведенню до органів, що приймають рішення, та забезпеченню за допомогою постійного моніторингу регуляторних рішень зворотного зв'язку між об'єктами та суб'єктами державної економічної політики.

Організованість корпоративних інтересів досягається в процесі інституціалізації об'єднань економічних суб'єктів — створення відповідних ділових союзів на рівні галузей та економіки в цілому. Недержавні інститути, спрямовані на структурування інтересів економічних суб'єктів, формулювання групових інтересів та узгодження підприємницьких дій на всіх рівнях (об'єднання та асоціації професійного, галузевого, міжгалузевого та всеукраїнського рівнів), повинні бути тісно пов'язані з державними узгоджувальними органами. Для цього доцільним є вироблення пакету договірних умов, в яких було б сформульовано узгоджені напрями, завдання і пріоритети стратегічного розвитку та методи громадського контролю за їхнім дотриманням. У цьому контексті важливим кроком є запровадження рад громадських організацій при всіх урядових комітетах, як це передбачено відповідним рішенням уряду [113, 369-374].

Бюрократизація державних інституцій як загроза національній безпеці, фактор стримування процесів інтеграції України у світове та європейське співтовариства. Під державними інституціями будемо розуміти не тільки органи державної влади та управління (державні інститути), а й певні процедури (наприклад, тендери, аукціони, що провадяться державними органами, — аукціони з продажу об'єктів державної власності), їх організаційні моделі (чинні регламенти розроблення і прийняття проектів ДПР) тощо. Роль державних інституцій в реформуванні суспільства, подоланні соціальної напруженості, конфліктогенності самої держави є одним з найактуальніших питань. Незадоволення різноманітних груп населення діяльністю інститутів законодавчої і виконавчої влади за певних умов може призвести до широкомасштабних конфліктів у суспільстві, суттєвих загроз національній безпеці.

Конфліктогенними виявилися такі напрями регуляторної політики реформування, як несправедлива приватизація важливих об'єктів народного господарства (розбазарювання, розкрадання), фінансова та податкова політика, політика у сфері правопорядку, заробітної плати, розподілу прибутків в цілому і в різних сферах діяльності. Відсутність ефективної регуляції економічної діяльності в умовах ринку, чіткої регуляторної політики — інституціональної основи для прийняття і реалізації рішень, неефективність інститутів виконавчої влади призвели до того, що самі інститути державної влади стали конфліктогенним чинником, загрозою національній безпеці.

Суттєве значення серед чинників конфліктогенності держави в перехідному суспільстві, а отже і загроз національній безпеці країни, має криза самих державних інститутів, яка настала за часів Л. Кучми. Ця криза виявляється у безвідповідальності держави, невиконанні нею своїх власних функцій, нездатності подолати бюрократизм в різноманітних сферах життя суспільства, в корупційності державних посадовців. Держава не забезпечила правової підтримки для здійснення реформ, а також відповідного контролю, що захищали б суспільство від номенклатурного капіталізму, широкомасштабної корупції. Більш того, держава не забезпечувала виконання навіть тих законів, які сама приймала. Це свідчить про некерованість державних органів. Правова нестабільність виявляється не тільки у відсутності окремих законів або інших нормативних актів, а й в їх незадовільному виконанні, періодичному коригуванні та змінах.

Як показали наші дослідження, головною причиною кризи державних інститутів, стримування процесів інтеграції України у світове і європейське співтовариства був бюрократизм у державному управлінні суспільством — бюрократичне управління, тобто управління формальне. Не торкаючись бюрократії за Вебером, що є суспільно корисною, розглядатимемо формальне як антипод змістовному.

У контексті нашого об'єкта (суспільство, держава) бюрократичне управління — це управління, здійснюване публічною владою (державне управління), в якому зміст (справжні цілі, тобто фактичні) та форма (цілі, проголошувані привселюдно) не збігаються. Бюрократичне управління — це видимість, симуляція діяльності. Якщо у небюрократичній діяльності зміст і форма збігаються, то в бюрократичній форма протистоїть змісту. Бюрократичне, формальне — це здійснюване для вигляду, тобто діяльність, що прикриває собою іншу. Справжньою ж є та, інша, яка з певних причин прикривається бюрократом. Формальна публічна діяльність — те, що виставляється напоказ. Це суспільні інтереси, турботи про загальне благо. Приховувана діяльність обслуговує, як правило, власні егоїстичні (наприклад, корупційні), а не суспільні інтереси. При цьому бюрократичність регуляторної політики, корупційність бюрократії, державність інституцій стали настільки масштабними, що набули характеру національної катастрофи. Не випадково Президент України В. Ющенко головною, центральною метою своєї політики проголосив боротьбу з корупцією, розкраданням з боку злочинної влади. "Мій уряд не буде красти," — заявив він під час обговорення кандидатури на посаду прем'єр-міністра.

Джерелами зазначеної загрози — сучасної бюрократії України — є:

1) адміністративно-командна система в управлінні як виробництвом, так і народним господарством у цілому, що залишилася в спадщину від Радянського Союзу;

2) суб'єкти цієї системи — "червоні командири", яких відносять до загубленого покоління, оскільки апологетичні освіта та наука лише частково відображали накопичені людством знання (зокрема, в галузях економіки, управління, права), що належать до дійсних;

3) поглинені "із плоттю і кров'ю" соціальні цінності, справедливість у розподілі виробленого, набутий помилковий, негативний (з точки зору дійсної економіки) досвід, шкідливі стереотипи.

Розглянемо феномен бюрократизації нашого часу (часів президентства Л. Кучми). Бюрократія його також вписується у наведені вище визначення. Водночас, порівнюючи діяльність колишньої бюрократії з бюрократизацією сьогодення, варто підкреслити, що остання значно агресивніша і становить собою (злочинна влада) незрівнянно більшу загрозу для національної безпеки країни та успішного розвитку інтеграційних процесів. Ця загроза є більшою, оскільки колишня бюрократія спричинила лише нераціональне використання економічного потенціалу, а сучасна руйнує, знищує його.

Введемо таку тезу: діяльність держапарату настільки бюрократична, наскільки вона: 1) зберегла в процесі здійснення регуляторної політики колишні методи і форми управління; 2) корупційна; 3) сприяє розвиткові апаратного (номенклатурного) капіталізму.

Перша ознака (збереження колишніх методів і форм управління). Реалізуючи регуляторну політику, державна влада здійснювала бюджетне фінансування (субсидіювання) національних підпри- ємств-виробників, демпінгування з широкого асортименту продукції. Зокрема, законами України: "Про стимулювання виробництва в Україні" (від 19 вересня 1997 р.), "Про державну підтримку суднобудівної промисловості" (від 23 грудня 1997 р.), "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні" (від 18 листопада 1999 р.), "Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничопромислового комплексу" (від 14 липня 1999 р.), "Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості та заходи щодо надання їй державної підтримки" (від 11 січня 2001 р.), "Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні" (від 12 липня 2001 р.); заходами за Програмою "Українське вугілля" (Постанова Кабінету Міністрів від 19 вересня 2001 р.), "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки" (від 18 січня 2001 р.) та ін. передбачено потужне субсидіювання відповідних виробників. А це якраз те, що за правилами СОТ і законодавством ЄС вважається суттєвим правопорушенням. Не випадково проти нашої країни дедалі частіше порушуються антидемпінгові процеси, які вирішуються, як правило, не на користь України. Країна зазнає великих збитків від програшів антидемпінгових процесів, застосування до неї компенсаційних та інших спеціальних заходів.

Українські управлінці, виховані на соціалістичних традиціях, ще й досі не можуть зрозуміти відмінність у державній підтримці галузей і підприємств у країнах з ринковою економікою і в Україні. Наводять приклади, що, скажімо, сільське господарство одержує державну підтримку і в США, і в країнах — членах ЄС. Це дійсно так, але підтримка у цих країнах докорінно відрізняється від підтримки в Україні. У нашій державі технологія управління розвитком підприємств, галузей, продовжуючи традиції соціалістичного минулого, спрямована на використання заходів, що безпосередньо впливають на цінову пропозицію (насамперед надання різноманітних ресурсів за демпінговими цінами, податкових пільг, списання кредиторської, податкової заборгованості та ін.). У західних країнах з ринковою економікою використовуються заходи підтримки, які не спотворюють конкуренції: розвиток інфраструктури, допомога відсталим регіонам, підтримка доходів фермерів та соціальні виплати, фінансування програм науково- дослідних робіт у відповідній галузі, підготовка кадрів, охорона довкілля тощо.

Друга ознака (корупція). Бюджетні кошти (кошти платників податків) використовуються не тільки вкрай нераціонально і неефективно, а й злочинно. Будь-яка закупівля державним коштом (товарів, послуг, робіт) супроводжувалась хабарем чиновнику, який здійснює закупівлю (підписує