Третя ознака (номенклатурний капіталізм). Багато хто з високо- посадовців, народних депутатів продовжують мати потужний власний бізнес: найкрупніші високорентабельні підприємства (нерідко стратегічного значення); банки, численні фірми, на які "скидають" великі державні замовлення, підряди тощо. Умовою для процвітання номенклатурного капіталізму була непрозорість управління і, як наслідок, створене владою повністю неконкурентне середовище (тіньова приватизація, наявність каналів незаконної мінімізації сплати імпортного мита, контрабандного ввезення, встановлення монополій в завезенні певних найвигідніших імпортних товарів, відсутність контролю якості, експорту сировини тощо).

Наявність наведених ознак свідчить про кризу в державній виконавчій владі, бюрократизацію суб'єктів регуляторної політики. Безумовно, криза влади фіксується з точки зору суспільства. Щодо самооцінки державної влади, то її діяльність є оптимальною, ефективною (показники ефективності — таємні валютні особові рахунки в закордонних банках, реальні доходи високопоставлених чиновників, членів їхніх сімей). Розмір кризи залежить від масштабів поширення корупційності, номенклатурного капіталізму і є прямо пропорційним ступеню економічної бідності більшості населення.

Системний аналіз проблеми вступу України до ЄС політиками держав — членів ЄС, українськими політиками і політологами виявив низку факторів, що негативно впливають на процес євроінтег- рації. Це і "жахливий", за виразом західних експертів, економічний рівень життя в Україні, й міжнародний імідж колишнього її Президента, і створений ним політичний режим, і "відсутність реформ", і неповага до "європейських цінностей", прийняття законодавчих актів, що суперечать вимогам ЄС, і українські атомні станції, які не відповідають європейським стандартам, і понад 200 тис. засуджених, утримання і поводження з якими далекі від згаданих стандартів, тощо. Серед цих чинників — несумісність правового та адміністративного просторів України і ЄС. Саме цей фактор відіграє далеко не останню роль і поділяє країни на "нас" і "їх", "своїх" і "чужих". Це і зумовлює необхідність реформування відповідних сфер державного управління.

Важливими завданнями як правової так і адміністративної реформ в Україні мають стати наближення не тільки національного законодавства, а й діяльності адміністративних структур до світових (європейських) стандартів. Згідно з висновком Парламентської Асамблеї Ради Європи № 190 (95) Україні запропоновано понад 50 положень щодо правового, політичного та організаційного забезпечення найважливіших аспектів формування суспільства. Частина з них стосується виконання нових управлінських функцій, реформування органів виконавчої влади.

Водночас більшість заходів, що здійснюються в Україні, обмежуються переважно впровадженням у законодавство міжнародно-правових норм і норм права Ради Європи та ЄС. З цією метою за розпорядженням колишнього Президента України було створено Державну міжвідомчу комісію з питань упровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи (ДМК). Періодично провадяться її засідання, під час яких обговорюються переважно питання, щодо імплементації міжнародного та європейського законодавств. Питання реформування діяльності органів державної влади практично на ДМК не розглядаються. Хоча з 1995 р. діє Спільна програма між Європейською комісією та Радою Європи щодо реформи правової системи, сприяння правам людини, реформи місцевого самоврядування та трансформації правоохоронної системи в Україні. Проте, якщо в галузі впровадження в законодавство міжнародно- правових норм та норм права Ради Європи дещо зроблено (зокрема, за час членства в РЄ Україна стала учасницею її основних конвенцій; нею підписано понад 50 документів), то в галузі реформування державного управління відчутних зрушень не відбулося.

Водночас виконання самих стандартів, неформальне додержання вимог конвенцій залежать не стільки від їх підписання, ратифікації та надання статусу цим документам частини національного законодавства, скільки від трансформації діяльності відповідних органів державної виконавчої влади. До речі, і сам термін "імплементація" означає не наближення національного законодавства до міжнародного, не впровадження останнього у склад українського права (як це розуміють деякі політики і науковці), а здійснення, виконання. Англійське дієслово "implement" походить від латинського "implere", який має значення "виконувати". Таким чином, термін "імплементація міжнародного права" означає практичне здійснення, реалізацію норм міжнародного права в практиці держави. А в цьому процесі визначною є роль саме перебудови, трансформації функцій, форм і методів діяльності відповідних органів виконавчої влади.

Розрізнятимемо дві сфери діяльності останніх:

1) діяльність адміністративних органів щодо забезпечення політичних і природних прав та свобод людини (виборче право, права заарештованих, засуджених стосовно яких в Україні є ще великі проблеми), а також прав економічних і соціальних;

2) регуляторна політика, прийняття ефективних регуляторних актів, які визначають економічні права (право приватної власності, права людини в галузі підприємництва тощо); проблеми цієї сфери не менш великі та важливі. Саме вирішенню цих проблем присвячене наше дослідження.

Сукупність запропонованих пропозицій, які можна розглядати як рекомендації щодо продовження адміністративної реформи, — її наступний етап. Від повноти і послідовності його реалізації залежать як успішність функціонування України у Світовій організації торгівлі (СОТ), так і подальше входження її в ЄС. Вступ до СОТ і ЄС стане саме тим інструментом, який сприятиме вирішенню проблеми кризи державного управління (передусім за рахунок створення конкурентного середовища), переходу до конкурентного уряду, наближення діяльності органів державного управління до забезпечення прав і свобод громадян.

Вдосконалення регуляторної політики має бути спрямоване на забезпечення прав людини шляхом побудови конкурентного середовища, усунення монополізму, зловживання домінуючим становищем, захист промислової та інтелектуальної власності, зрівняння прав у підприємництві, збільшення (за рахунок виходу з "тіні") доходів у державний бюджет, введення нових нетарифних методів регулювання (якості) імпорту, охорону природи тощо.

До засобів забезпечення прав людини потрібно віднести також прозорість у прийнятті ДПР. Цієї прозорості (транспарентності) можна досягти, по перше, за рахунок забезпечення доступу населення до вже прийнятих рішень. Для цього необхідно створити відповідні сайти в Інтернеті, на яких мають міститися не тільки всі рішення відповідних органів, а й обґрунтування, розрахунки, необхідні для їх прийняття. Тобто потрібно зробити так, як відбувається у Великобританії та інших розвинутих демократичних країнах. По друге — шляхом залучення до розроблення, обговорення і прийняття ДПР широких кіл громадськості, громадських організацій. Це називається створенням громадянського суспільства.

Вдосконалення митної політики. Як свідчать розрахунки [135, 23], загалом середньозважена ставка імпортного мита внаслідок вступу до СОТ має бути знижена лише на 19 %. Проте реальний обсяг тарифної лібералізації торгівлі буде меншим. Адже в Україні діяли пролобійовані відповідними особами (кланами) численні звільнення від сплати імпортного мита внаслідок застосування як режиму вільної торгівлі, "вільних економічних зон", так і пільг щодо імпортного мита. Внаслідок цього ввізним митом обкладався лише кожний четвертий імпортний товар. Так що в цілому реальна ставка імпортного мита не перевищувала 2 %.

Вступ України до СОТ зумовить скасування низки незаконних (з точки зору конкурентного права) пільг і преференцій, які не відповідають вимогам цієї організації. Крім того, Україна буде змушена вживати заходи щодо узгодження системи митного контролю із стандартами СОТ. Зокрема, мають бути впроваджені нові методи митної оцінки товарів, що ускладнюють використання одного з найважливіших каналів незаконної мінімізації сплати імпортного мита. Отже, можна передбачити, що реальні його сплати через деякий час після приєднання України до СОТ можуть навіть зрости. А це — і додаткові можливості щодо створення конкурентного поля, і вирішення за рахунок збільшення бюджету соціальних проблем.

В Україні нерідко драматизують заходи тарифної лібералізації як аргумент "проти" вступу країни до СОТ. Безумовно, в тих випадках, коли мито скасовується повністю, в умовах відкритого ринкового середовища за окремими групами товарів ми відчуємо наслідки цієї лібералізації. Але це повинне, по перше, лише спонукати українських політиків разом з управлінцями при проведенні переговорів із СОТ, підписанні відповідних протоколів регулювати процес вступу України секторальними угодами; по друге — стимулювати уряд, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади на розроблення заходів з підвищення конкурентоспроможності нашої продукції.

У цілому ж, враховуючи досягнутий в Україні рівень тарифної лібералізації імпорту, не варто перебільшувати її наслідки. Більш того, слід мати на увазі, що загальною тенденцією розвитку світової торгівлі є сьогодні відносне зниження ролі цінової конкуренції, на яку передусім впливає тарифна лібералізація. Водночас зростає роль нецінових важелів, на жаль, непопулярних в українській законодавчій практиці, та діяльності відповідних органів державної виконавчої влади. Йдеться про такі нові нетарифні заходи технічного регулювання, як стандарти та технічні умови, санітарні та фітосанісарні правила тощо. А це саме те, від чого виграють споживач, населення. Адже Україна стала за останнє десятиріччя "смітником" низькопробної, шкідливої продукції, від якої відмовляється Захід, місцем поглинання великої кількості продуктів, на які закінчились (або закінчуються) терміни зберігання. Спритні дільці, скуповуючи безліч таких "товарів" за безцінь або одержуючи їх безкоштовно, перепродують в Україні за цінами якісного товару, що становить велику загрозу національній безпеці, порушує права громадян.

Подальшому утвердженню прав людини сприятиме також виконання Україною угод про технічні бар'єри в торгівлі та угоди про санітарні та фітосанітарні заходи. Країна буде змушена не застосовувати диференційований підхід до системи сертифікації імпортних товарів порівняно з вимогами та процедурами щодо вітчизняних виробників. Процедури сертифікації не будуть більше заходами