Завдання практичної (конструктивної) філософії — не лише узагальнювати (а в термінах призначення колишніх соціалістичних "наук" — виправдовувати) цю практику (офіційну), а й, використовуючи науковий арсенал, формувати ефективну модель цієї практики. В межах конструктивної філософії, концепція якої розглядається, розрізнятимемо такі поняття (об'єкти дослідження): 1) філософія, 2) філософія права і 3) філософія національного права або його частини: публічного, приватного права; конкретної галузі права — міжнародного, конкурентного тощо. Може йтися і про філософію гармонізації права, його адаптації (наприклад, філософію адаптації права України до вимог ЄС) тощо. Погоджуючись у принципі, з думкою французьких вчених-юристів Р. Давида і К. Жоффре-Спинози, які стверджують, що нібито філософія права повинна бути загальною ("Немає потреби говорити про злиденність і вузькість філософії права, — зазначають вони, — яка базувалася б лише на вивченні свого національного права"), ми водночас наполягаємо на не менш важливому завданні дослідити філософію національного права або його структурної частини. Можна стверджувати, що ці три об'єкти дослідження співвідносяться між собою на рівні філософських категорій загального, особливого та одиничного. Безумовно, філософія права повинна була б бути єдиною для всієї планети, що нараховує понад 140 законодавчих систем, об'єднаних у три (як стверджують теоретики права, наприклад, в Україні та Росії) родини правових систем. Проте є специфічні особливості цієї філософії також на рівні філософських узагальнень, властиві лише національній системі права і навіть її частині. Вище зазначалося, що, наприклад, критерії поняття "справедливість" (загальновизнаної правильності, добра) визначаються народами по-різному, залежно від конкретних умов. Ми наводили приклад з човном, коли, на питання: "Кого ви будете рятувати (матір, дружину чи дитину)?", — у різних регіонах світу відповіді звучать по-різному. Таким чином, визнати щось одне єдино справедливим з позицій загального визнання неможливо. Такі самі висновки одержано і в результаті дослідження ставлення до загального блага, соціальних цінностей, наприклад таких ціннісних інститутів, як демократія, права людини. В одних країнах (країнах Заходу) ці інститути, як зазначалося вище, належать до вищих суспільних цінностей, в інших (Корея, В'єтнам, Сінгапур, Тайвань, певною мірою Японія) увага акцентується на пріоритеті групи над особистістю, влади над свободою, відповідальності над правами тощо.

Зрозуміло, що завдання кожного з наведених об'єктів дослідження (філософії права в цілому, філософії національного права або його структурної частини) різні. Філософія права внаслідок своєї загальності повинна містити (обґрунтовувати) справжні загальнолюдські цінності. Критерієм їх істинності може бути їх спрямованість на досягнення глобальної мети людства. Такою метою пропонуємо вважати виживання людини. Досягнення її залежить від додержання людиною духовних законів, встановлених Природою, законів гармонії з Природою (Абсолютним Розумом, який створив увесь світ і людину) і з людським співтовариством. Основу духовних (або космічних, щоб відрізняти від "людських", створених людьми) законів створюють прості, елементарні атоми того, що ми називаємо моральністю, добром. Це такі одвічні істини, як "не вбий", "не вкради", "не вчини перелюбства", "не свідчи неправдиво проти ближнього свого" тощо. До елементарних норм моральності, одвічних істин належать також правила, що пропонують піклуватися про батьків, поважати їх, старанно виховувати дітей, дбайливо вести домашнє господарство тощо. Потрібно бути миролюбним, добрим, справедливим. Ці норми, елементарні правила моральності, що містяться у релігійних джерелах норм поведінки, були відомі людству ще до появи цих джерел, "вгадані" людством (і вгадані правильно), а отже, вони дійсні, тому що підтверджені всім досвідом людства, і саме тому переходять з покоління в покоління, входять у плоть і кров народної психології, не мають територіальних, матеріальних кордонів, формують прислів'я і приказки різних народів. Вони містяться в гімнах індійських вед, міфах Еллади, рунах "Калювали" та ін. У всіх мовах світу ми знаходимо слова засудження порушення цих норм (низькість, підлість, мерзенність, лиходійство, лицемірство тощо). Ці самі норми містить і народна мудрість: "під лежачий камінь вода не тече"; "не рий іншому яму — сам у неї потрапиш"; "бережи честь змолоду" та ін. Такі правила загальнолюдські (становлять загальнолюдську цінність), справедливі, щирі. На відміну від суб'єктивних, "суто людських" норм, вони задані ззовні й разом з наслідками їх дотримання (порушення) утворюють так звані космічні закономірності.

Джерела космічних законів — передусім духовні: Біблія, Коран та ін. Наше дослідження присвячено розкриттю духовних законів, що містяться в Біблії, але ми виходимо з того, що духовні норми містять всі релігійні системи: християнство, мусульманство, буддизм, джайнізм, конфуціанство, даосизм та ін. Лише перерахування, наприклад, заповідей Будди: "не вбий", "не вкради", "не вчини перелюбства", "не бреши", "не злослов", "не говори грубо", "не займайся дозвільними розмовами", "не домагайся чужої власності", "не виявляй ненависті", "думай праведно" [181; 14], — по суті, проголошує принципи Вічного Закону. Ніхто з християн не назве ці заповіді чужими.

Космічні закони мають об'єктивний характер, створюючи суспільні закономірності. Філософія права має розкривати їх сутність, об'єктивний характер. Саме тут перевіряється здатність науки, зокрема філософії права, до виконання завдань, пов'язаних з досягненням глобальної мети людства. Стосовно походження цих закономірностей однозначної відповіді наука дати не може, і в принципі не зможе ніколи, оскільки вони мають трансцендентальний характер, перебувають за межами можливостей пізнання у матеріальному світі (теорія Г. Геделя про неповноту). Водночас багато мислителів, наділені провидінням, дали зрозумілу відповідь на це питання: Г. Гегель, який пов'язав походження об'єктивних законів із розвитком Світового духу, І. Кант, видатні вітчизняні вчені — К. Ціол- ковський, І. Вернадський та ін1.

Ця концепція підтримується багатьма представниками різних наук і пов'язана з гіпотезою про енергоінформаційне поле Землі як своєрідний нагромаджувач інформації, який не пропадає

безвісти після зникнення живих організмів та індивідів. Фізичною основою такого поля можуть бути відкриті відносно нещодавно мікролептонні частки і створювані ними "тонкі" структури матерії. Висловлюються припущення, що саме це поле здійснює корекцію біосфери Землі в процесі її розвитку, впливає на поведінку людей .

Не ставлячи перед наукою завдань, підвладних лише геніям, підкреслимо, що дослідити проблему необхідності дотримання духовних законів наука, філософія права просто зобов'язані. І це можна здійснити, використовуючи, наприклад, відомий в кібернетиці прийом так званого "чорного ящика", коли відомі лише "вхід" — поведінка людини (людей) і "вихід" — наслідки відповідної поведінки. На жаль, на сьогодні серед відповідей науки наявний і так званий нігілістичний волюнтаризм: об'єктивних духовних законів, заданих ззовні, немає. Людина може робити усе, що завгодно; вона має повну свободу, поняття "необхідна заданість" ніби не існує. На таких нігілістичних волюнтаристських позиціях перебувало, по суті, марксистсько-ленінське вчення, у тій його частині, в якій стверджувалося, що людина може перетворювати і природу, і суспільство, і саму людину (виховання людини нового типу) в тому напрямі, в якому їй забажається.

Саме на таких вольових засадах протягом багатьох десятиліть у країнах, що сприйняли це вчення, будувалися вся законодавча база, практика державно-правового будівництва, правові звичаї щодо відносин держави з природою, населенням країни, громадянами, їхніми об'єднаннями, інститутами місцевого самоврядування тощо. Ідеологи того часу не без допомоги науковців, теоретиків і філософів права, абсолютизувавши владу, державу, перевели всі сфери життєдіяльності людини в публічну площину, під політичний контроль. Внаслідок цього не тільки порушувалися умови забезпечення функціонування (економіка, науковий прогрес) цих сфер, а й зневажалися права і свободи людей. Все це призводило до того, що і повинно було відбутися, якщо порушуються космічні закони, — до масової загибелі людей. А оскільки у цих країнах духовні закони порушувалися повсюдно і повсякчасно, то й відповідно відбувалося небачене за масштабами порушення прав людини, знищення внаслідок масштабних терористичних актів мільйонів людей.

Космічні закони об'єктивні у тому розумінні, що встановлені не людиною. Вони універсальні, оскільки управляють не лише природою, а й соціумом, людським співтовариством. Залежно від того, чи збігається поведінка людини (людей) з векторною спрямованістю дії космічних закономірностей, настають певні наслідки: процвітання, достаток, або, навпаки, негативні. Поведінка, вчинки, дії (у тому числі колективні), суспільне поводження, зумовлені суспільною свідомістю, що суперечать згаданим законам, неминуче тягнуть за собою зубожіння, крах, катастрофу, катаклізми, хвороби, загибель тощо. Водночас філософія права має не тільки досліджувати вказані причинно-наслідкові зв'язки, а й визначати шляхи врахування цих закономірностей в науковій, освітянській, законотворчій і правозасто- совчій діяльності. Саме в цьому і полягає конструктивізм цієї науки.

Одвічні істини добра, справедливості, що становлять сутність духовності, моральності, є "цеглинками" світобудови. Вони повинні розглядатися як підвалини, методологічний фундамент, на якому і за допомогою якого "вибудовуються" відносини між людьми, людьми і державними інститутами: законодавчою, виконавчою і