Часто-густо сам зміст об'єктивного права дозволяє використовувати суб'єктивні права і повноваження на шкоду суспільним відносинам, установлюючи для деяких суб'єктів різного роду "юридичні привілеї". Йдеться про тих осіб, яким законодавство надало особливий правовий статус для здійснення покладених на них функцій — народних депутатів, вищих посадовців. Зловживання має місце в тих випадках, коли надане право реалізується суб'єктом у протиріччі з його призначенням. Так, зловживанням варто вважати використання права на депутатський запит з метою натиснути на перебіг попереднього розслідування, лобіювання законопроектів, вигідних особисто депутату, або за гроші. Обіцяючи підняття моральної планки урядовців, Президент Віктор Ющенко проголосив у Верховній Раді України: "Уряд не буде заносити гроші в парламент для того, щоб провести будь-яку кандидатуру або будь-який закон".

Моральні аспекти зловживання правом виявляються в психічному ставленні суб'єкта до реалізації права в протиріччі з його призначенням, внаслідок чого заподіюється шкода особистості, суспільству, державі. В одних випадках суб'єкт, здійснюючи своє суб'єктивне право, передбачає негативні наслідки своїх дій і прагне їхнього настання, в інших — не бажає заподіяти зло, але хоче будь-що реалізувати своє право. Причому факт заподіяння шкоди за допомогою здійснення свого суб'єктивного права ним може не усвідомлюватися. "Зло, взагалі, — зазначає І. Ільїн, — зовсім не зводиться до "поганої мети"; для нього настільки ж характерні й "погані засоби". Його формула закликає: всіма і злими, і добрими засобами — до злої мети; причому термін "злий" містить не ідею "відступу від добра", а ідею "байдужості" або "відрази" до добра" [64, 165].

Звичайно, реалізуючи суб'єктивне право, одна людина може керуватися не тільки постановами чинного законодавства, а й біблійними твердженнями, а в спірних питаннях запитувати себе: "Чи можна це зробити у славу Божу?" І за позитивної відповіді, яку підкаже їй її совість, здійснювати своє право, сподіваючись, що тим самим вона не заподіє нікому зла. Інша, узявши за основу категоричний імператив Канта, поводитиме себе так, щоб її поведінка могла стати загальним законом. Отже, з метою незаподіяння зла шляхом легальних зловживань необхідно керуватися релігійно-моральною свідомістю. Правосвідомість здатна утримати людину лише в межах закону, але не моралі. "Якщо я бажаю, — зазначав В. Соловйов, — здійснювати своє право або забезпечувати собі ділянку вільної дії, то, звичайно, міру цього здійснення або обсяг цієї вільної ділянки я повинен визначити тими основними вимогами суспільного блага, без задоволення яких не може бути ніякого здійснення моїх прав і ніякого забезпечення моєї свободи" [147, 531].

На жаль, право не є винятково зведеним у закон добром, а його реалізація лише благою справою. І саме в тій сфері, де право не збігається з мораллю можливі легальні зловживання правом, може бути безкарне заподіяння зла. Відносність і несталість моральних категорій, мінливість права залежно від конкретно-історичних умов розмивають межі соціально прийнятної поведінки. Тому суб'єкт, який зловживає правом, може щиро вважати, що робить добру справу, досягає благих цілей. Якщо в даному разі він діє в межах власного розсуду, то є вільним, у тому числі й правомірно зловживати правом. Єдине, що суспільство не може, — це визначити йому моральні критерії оцінки соціально прийнятної поведінки шляхом закріплення їх у законі або засудити його правомірні, але аморальні дії.

Таким чином, зловживання правом — неминучий супутник будь- якої реалізації права. Усі ми навмисне або необережно, здійснюючи свої права і свободи, заподіюємо тим самим зло іншим. Те саме відбувається і стосовно нас. Потужним засобом мінімізації зловживання правом є використання духовних, моральних чинників як у розробленні державно-правових рішень, так і в їх застосуванні.

Способи обмеження зловживань правом. З метою обмеження зловживань правом і запобігання спричиненому цим злу в літературі рекомендується використовувати як суто юридичні, так і морально- психологічні способи.

Право прагне мінімізувати зло, поширюючи сферу свого впливу на суспільні відносини. Додаючи загальнообов'язкового характеру моральним категоріям, право обмежує свободу уповноважених суб'єктів. Це здійснюється шляхом законодавчого закріплення таких категорій, як "сумлінність", "добра совість", "справедливість". Крім того, з огляду на небажаність і суспільну шкідливість деяких легальних зловживань правом законодавець робить їх протиправними і карними.

У найважливіших сферах громадського життя, де зло від реалізації права може бути досить істотним, суспільство намагається обмежити негативні прояви правомірних зловживань. Це досягається насамперед прийняттям суб'єктами, "схильними" до зловживань у силу їх особливого правового статусу, точно визначених моральних обов'язків на додаток до правових заборон. Президент, суддя, прокурор, журналіст, лікар — от далеко не повний перелік тих осіб, на яких суспільство покладає додатковий моральний обов'язок. Такого роду моральні табу відрізняються від моральних норм тим, що вони формально закріплені в конституційних актах, законах, етичних кодексах у вигляді присяги або клятви. Так, відповідно до ст. 2 розділу 1 Конституції США перед вступом на посаду президент складає присягу, в якій заявляє, що сумлінно працюватиме на посаді президента й у міру своїх сил підтримуватиме, охоронятиме і захищатиме Конституцію США. Тут є як деяку гарантію від зловживань закріплено принцип сумлінності, але повніша гарантія — це духовність влади (посадових осіб). В. Ющенко своєю клятвою у парламенті на Біблії показав, що хоче правити країною за законами, встановленими Богом, а отже правдиво і справедливо. Перший день свого президентства він розпочав з молитви в церкві. На наш погляд, це означає, що важливо починати не тільки з визначення економічних шляхів розвитку (інновації, транзитні переміщення, сільське господарство — це все додається), а й з духовності — побудови роботи уряду на засадах правди та справедливості.

Принцип неприпустимості зловживання правом щодо регуляторних актів потрібно розуміти як заборону, зокрема на:

• здійснення права в протиріччі з його призначенням;

• юридичне закріплення несправедливого способу розподілу (організаційна структура) або несправедливої моделі функціонування (уповноваження) управлінської (адміністративної) та господарської діяльності;

• аморальне або недоцільне здійснення суб'єктивного права;

• заподіяння шкоди особі, суспільству, державі у процесі реалізації права.

Безумовно, у контексті запропонованої концепції цей принцип має морально-правовий зміст. Крім того, оскільки принцип неприпустимості зловживання правом стосується насамперед процесу здійснення суб'єктивних прав, то його застосування (врахування) має упереджувальний зміст. Він (принцип неприпустимості) покликаний справляти певний регулятивний вплив на майбутню діяльність суб'єкта, на дії, які він чинить або збирається вчинити. Причому свою поведінку суб'єкт зобов'язаний співвідносити не тільки з правовими нормами, а й з нормами моралі. У морально-філософському аспекті ця вимога може бути названа принципом "неза- подіяння зла за допомогою права". Теоретично результатом дотримання цього принципу стане зникнення правомірних і протиправних зловживань.

Слід зазначити, що практично всі дослідження зловживання правом як в нашій країні, так і за кордоном зводяться до випадків виявлення цього феномена з боку фізичної особи у цивільно-правих або сімейних правовідносинах і значно рідше — з боку юридичної особи, яка теж може зловживати своїми корпоративними правами. Безумовно, існують корпоративні інтереси, і неможливо, як і у випадку з фізичною особою, вимагати від організації альтруістської поведінки. Водночас існують певні морально-правові або виключно моральні обмеження, які недопустимо, з точки зору справедливості, порушувати ні фізичній, ні юридичній особі. Морально-правовими є, наприклад, конституційні положення щодо заборони використовувати власність на шкоду іншим ("власність зобов'язує", "власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству" — ст. 13 Конституції України). Або, скажімо, заборона недобросовісної конкуренції ("Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності; не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція" — ст. 42 Конституції України). Прикладами морально-правових обмежень є Кодекс поведінки працівника акціонерного товариства1; Кодекс професійної відповідальності членів Асоціації "Позабіржова Фондова торговельна система" (затверджений загальними зборами Асоціації 25 квітня 1997 р.)2; Кодекс честі Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв (затверджений третіми загальними зборами Асоціації від 4 квітня 1997 р. протокол № 1)3 та ін.

Виключно моральні обмеження можуть переходити у морально- правові. Наприклад, Кодекс честі Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД) передбачає створення комісії з питань етики та вирішення спорів про випадки та факти порушень цього Кодексу. Комісія з етики здійснює нагляд за додержанням положень Кодексу честі членами ПАРД, розглядає порушення його положень і приймає рішення щодо накладання дисциплінарних стягнень (п. 7.3. Кодексу честі ПАРД). Можливе, нарешті, внесення у контракт, який укладається з відповідним працівником, положень щодо дотримання ним норм моральності.

Водночас досліджень, в яких розглядався б феномен зловживання правом з боку держави, державних органів, посадових осіб, зокрема в процесі здійснення регуляторної політики, практично