Не кращими є справи і з економікою в країні. Можливо, за часів старої влади бюрократична діяльність Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України влаштовувала керівництво країни. Але нині, якщо Мінекономіки — колишній Держплан України — так само впливатиме на економіку, як і досі, тобто лише розтрачуватиме бюджетні кошти — сотні мільйонів щорічно, то навіщо це обтяження українському народу? З цим Міністерством, як і з багатьма іншими, доцільно було б вчинити так, як з Комітетом з питань релігії. Талановиті чиновники знайдуть своє місце, а щодо інших, то їх утримання не повинно дублювати службу із безробіття.

Потрібно розробити принципи формування влади. По-перше, пропонуємо створювати відомство не під проблему, а під ціль, коли вже достеменно відомо, що тільки створення такого відомства і саме з такою кількістю та якістю фахівців має вирішити проблему, тобто створення такого відомства — це найефективніше рішення.

По-друге, управлінські структури необов'язково мають бути вічними. Існують так звані програмно-цільові структури, які створюються під відповідні програми. Це можуть бути невеликі колективи вчених-професіоналів. Досягнуто ціль — структура має елімінуватися, перетворитися на засіб досягнення іншої цілі.

По-третє, хто має вдосконалювати органи державної влади? Раніше, якщо йшлося про органи державної виконавчої влади, відповідні пропозиції готували самі відомства, але вони мають займатися лише тим, що пов'язано з функціонуванням. Проблеми їх подальшого розвитку, вдосконалення повинні вирішувати інші структури. Пропонується покласти функції із забезпечення робіт щодо вдосконалення організаційної структури управління народним господарством на Раду безпеки і оборони. Адже питання національної безпеки, національних інтересів обов'язково пов'язані з вдосконаленням структури діяльності державного апарату. Його якість (сукупність системотвірних властивостей) може створювати загрозу національній безпеці країни. Ще набагато більшу загрозу становлять для суспільства системи, створені колишньою злочинною владою. Тому руйнування корупційної вертикалі, створення чорного реєстру (карти бою), за що люди вимушені платити хабарі, все, про що говорила Ю.Тимошенко, — це справи силових структур, які мають бути зорганізовані до цієї роботи саме РНБО. Дійсно, потрібно налагодити, як і вимагає прем'єр-міністр, систему так, щоб корупції не було в Україні. Ревізія з метою виявлення можливих випадків зловживання правом — корупційних дій (перегляд "повністю і докорінно всіх дозволів, довідок, всіх ліцензій та інших функцій чиновників, за які вони беруть хабарі") повинна вирішити проблему.

Як побудувати систему, організацію управління, яка практично могла б виключити зловживання правом? Перш ніж запропонувати таку систему, нагадаємо, що, виступаючи на засіданні Верховної Ради 4 лютого 2004 р., В. Ющенко сказав: "Добре жити в країні, де від уряду мало що залежить, бо там працюють закони, традиції, норми, етика традиційна і таке інше. На жаль, ми живемо в тій країні, де від тих людей, які сидітимуть на цих поки що порожніх кріслах, залежатиме доля майже 48 мільйонів людей. Залежатиме від того, яка в них мораль, чи вони будуть красти, чи не будуть красти, залежно від того, як вони професійно, публічно бачать свою місію. Із цього огляду я хочу сказати, що це — суперважливе питання і в політичному контексті" (з виступу Президента України Віктора Ющенка у Верховній Раді перед голосуванням щодо затвердження Юлії Тимошенко на посту прем'єр-міністра України). Одна з головних думок у цій цитаті — створення такої системи, такої організації управління, за якої чиновники позбавлені можливості впливати на правопорядок, соціальний порядок в країні. Іншими словами, благодатна та країна, де люди не знають ім'я свого Президента. Коли людям живеться добре, вони не займаються політикою. І, навпаки, у країні, де не працюють закони, більшість населення добре знає чи не всіх своїх 450 народних депутатів, а порядок у ній встановлюється керуванням вручну. Який це буде порядок і для кого? Якщо для людей, то добре, але ж владні структури, керуються передусім, а, можливо, і завжди здебільшого власними інтересами, встановлюючи добро виключно для себе. Тому слід, як вважає Ю. Тимошенко, "гармонізувати стосунки і будувати системи, а не керувати в прямому режимі". Безумовно, така система і є правовою державою, де панує верховенство права, прав людини, конституція країни. До речі, у американців це і є ідеал системи управління. Система управління, організація вважається доброю, якщо найнерозумніший їх керівник не зможе завдати системі відчутної шкоди. Така система не розрахована на генія (хоча, безумовно, виграє, якщо очолюватиметься геніальною людиною). Це має бути система прийняття і реалізації справедливих, моральних і ефективних правових актів, яку ми маємо створити. Детально ці питання розглядаються у наступних розділах роботи.

Законодавчі гарантії попередження і припинення зловживань владою своїми правами. З метою запобігання зловживанням і припинення їх, а також покарання осіб, які зловживають правом, законодавство передбачає досить широке коло мір відповідальності. За Конституцією України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).

Певну роль у попередженні та припиненні зловживань владою своїми правами мають відігравати відповідні норми ГКУ. Так, ст. 6 цього Кодексу до загальних принципів господарювання відносить обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави, а також заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Забороняються незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду (ч. 5 ст. 19). Забороняються також незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються непередбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць (ч. 4 ст. 23).

За ознакою суб'єктивності зловживання класифікуються на навмисні та необережні. Навмисне зловживання правом — здійснення права з метою заподіяти шкоду іншій особі або цілеспрямовано використовувати своє право всупереч інтересам суспільства і держави. За необережного зловживання правом заподіяна шкода не охоплюється наміром суб'єкта. Цей підхід має не лише наукове, а й практичне значення, оскільки дає змогу визначити форму провини і спрямованість наміру. Це, безумовно, впливає на юридичні наслідки зловживання. Проаналізуємо деякі види відповідальності за зловживання правом.

До осіб, які здійснили злочинні зловживання, застосовуються заходи кримінальної відповідальності. Причому разом з позбавленням свободи або штрафом судом, як правило, призначається додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (відповідно до Кримінального кодексу України)1, обмеження правоздатності, позбавлення політичних прав (згідно з Кримінальним кодексом Франції). Деякі із цих санкцій в Україні не застосовуються, наприклад позбавлення політичних прав. Водночас за окремі види правопорушень, зокрема за участь у фальсифікації виборів до Верховної Ради або у президенти України, доцільно було б внести відповідні зміни до чинного законодавства, передбачивши можливість у судовому порядку позбавляти порушників — організаторів (замовників) фальсифікації права бути обраними на ці посади. І це сприяло б запобіганню зловживанням правом у подальшій регуляторній діяльності. Більш того, за законодавством деяких країн до таких осіб у певних випадках можуть застосовуватися і заходи конфіскаційного характеру. Так, ст. 39 Конституції Німеччини встановлює: "Ніяке зловживання економічною свободою — особливо спрямоване на монополістичну концентрацію

виробництва або захоплення політичної влади — не допускається. Майно, що створює небезпеку такого зловживання економічною свободою, повинне бути передане в суспільну власність на основі розпоряджень закону. ... Власникові, як правило, варто відмовити у відшкодуванні майна".

У законодавстві деяких держав, наприклад Росії, юридичні конструкції спрямовані на те, щоб перешкодити зловживанню правом у сфері цивільних правовідносин. Так, згідно зі ст. 10 Цивільного кодексу РФ,