Для забезпечення реалізації Закону України від 11 вересня 2003 р. "Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності" Кабінетом Міністрів України прийнято низку нормативно- правових актів:

• Постанову Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2004 р. № 150 "Про офіційне оприлюднення регуляторних актів, прийнятих місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади та їх посадовими особами, і внесення змін до Порядку оприлюднення у мережі Інтер- нет інформації про діяльність органів виконавчої влади";

• Постанову Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 226 "Про затвердження Положення про апеляційну регуляторну комісію";

• Постанову Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. № 308 "Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відсте- ження результативності регуляторного акта";

• Постанову Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 14 квітня 2004 р. № 471 "Про затвердження методик проведення аналізу впливу та відстеження результативності регуляторного акта Національного банку України";

• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 березня 2004 р. № 152-р "Про підготовку та оприлюднення щорічної інформації

Кабінету Міністрів України про здійснення державної регуляторної політики органами виконавчої влади" та ін. Засобами здійснення регуляторної політики, державного регулювання господарської діяльності, реалізації цільових економічних, інших програм, а також програм економічного і соціального розвитку є, згідно зі ст. 12 ГКУ, державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів і лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Особливості регуляторної політики, правового регулювання господарських відносин визначаються залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини, особливостей галузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної форми її результату, простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку), особливостей суб'єктів, між якими виникають господарські відносини. Правове регулювання господарських відносин здійснюється з урахуванням суспільного розподілу праці, що склався, та об'єктивно існуючих галузей народного господарства (ст. 258 ГКУ).

Одним з напрямів регуляторної політики, оптимізації правового регулювання економічних відносин є визначення меж державного втручання в економічну діяльність. (Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, — зазначено у ч. 3 ст. 8 ГКУ "Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності".) Зокрема, межі державного втручання в економічну діяльність визначені такими двома параметрами: 1) контроль над господарською діяльністю шляхом державної реєстрації її суб'єктів; 2) визначення сфер державного контролю і нагляду за господарською діяльністю.

Згідно із ст. 19 ГКУ суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Контроль над нею з боку держави виконується шляхом державної реєстрації суб'єктів господарювання відповідно до законодавства України.

За ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" (ВВР. — 2003. — № 31-32, ст. 263) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців — це засвідчення факту створення або припинення діяльності юридичної особи; набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок здійснення державної реєстрації цих осіб передбачає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, вказаних у реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу — підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру (ч. 2 ст. 4). Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Єдиний державний реєстр ведеться на електронних носіях відповідно до державних стандартів, що забезпечують його сумісність і взаємодію з іншими інформаційними системами та мережами, які становлять інформаційний ресурс держави (ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців").

Межі державного втручання в економічну діяльність окреслюються також шляхом визначення сфер державного контролю і нагляду за господарською діяльністю. Ст. 19 ГКУ встановлює, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

• збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин — за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

• фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, дотриманням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

• цін і ціноутворення — з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

• монополізму та конкуренції — з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

• земельних відносин — за використанням і охороною земель;

• водних відносин і лісового господарства — за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

• виробництва і праці — за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

• споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг;

• зовнішньоекономічної діяльності — з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки. Ці сфери діяльності належать до тих, які, згідно зі ст. 92 Конституції України, визначаються виключно її законами.

Державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю здійснюються органами державної влади та уповноваженими на це посадовими особами. Їх статус, загальні умови і порядок здійснення контролю та нагляду визначаються законами. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання не- упереджено, об'єктивно та оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси цих суб'єктів. Водночас суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через 30 днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які здійснювали інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність і статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом (ст. 19 ГКУ).

Таким чином, регламентуючи межі державного втручання в економічну діяльність, Господарський кодекс України встановлює широкий вичерпний перелік сфер контролю і нагляду за цією діяльністю з боку держави. Кодексом передбачено, що тільки законом визначаються і самі сфери контролю, і статус осіб, які його здійснюють. Ці особи повинні діяти не лише законно, неупереджено, а й небюрократично, морально і справедливо, поважати права і законні інтереси суб'єктів господарювання. У ГКУ міститься свого роду правова модель відносин соціального партнерства між державними контролюючими органами і суб'єктами господарювання. За цією моделлю органи держави стосовно суб'єктів господарювання діють законно і морально, а останні добросовісно ведуть облік своєї роботи, виконують обов'язки щодо надання передбаченої законом звітної інформації.

Література

1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. — М.: Владос, 1994. — 336 с.

2. Абдуллин А. И. Правовая охрана баз данных в Европейском Союзе // Журн. междунар. частн. права. — 1997. — № 2. — С. 17-21.

3. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. — 2000. — № 7. — С. 6-9.

4. Авер'янов В. Б. Формування і нормативне втілення нової доктрини адміністративного права — закономірність українського державотворення // Правова держава: Щорічник наук. праць ІДПАН. — 2000. — Вип. 11. — С. 201-209.

5. Авер'янов В. Б. До питання про поняття так званих "управлінських послуг" // Право України. — 2002. — № 6. — С. 7-11.

6. Авер'янов В. Б. Проблеми демократизації державного управління в контексті адміністративної реформи в Україні // Часопис Київ. ун-ту права. — К., 2002. — № 2. — С. 3-8.

7. Авер'янов В. Б. Система органів виконавчої влади: проблеми реформування у світлі конституційних вимог // Право України. —

2003. — № 9. — С. 24-31.

8. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: необхідність