Складові соціального порядку. В становленні соціального порядку значну роль відіграють духовні імперативи поведінки. При цьому можуть бути дві ситуації. В першій правові імперативи суперечать моралі, духовному закону. Тоді маємо підстави вважати, що права в таких випадках немає, є закон, який не відповідає моральним, духовним вимогам. У другій ситуації правові імперативи відповідають ду-

ховним, тобто можна стверджувати про моральність закону, наявність права. З аналізу вимог, що містяться у преамбулі до ГКУ, випливає, що цей кодекс має утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України. Серед загальних принципів господарювання в Україні у ст. 6 цього кодексу з однойменною назвою зазначається "обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави"; ст. 9 розкриває зміст справедливості державної економічної політики та економічної стратегії. Блок уявлень про справедливе (добре, добросовісне) містять спеціальні статті ГКУ, присвячені забороні недобросовісної конкуренції, обмеженню монополізму. Цим самим завданням присвячено главу 3 ГКУ. "Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції". У ст. 32 "Недобросовісна конкуренція" дається визначення заборонених дій в цій сфері.

Ступінь узгодженості моралі та права досліджується в контексті філософії права, де існують відповідні школи права, зокрема позитивістська і природно-правова. Якщо позитивізм виступає за розмежування права і моралі, їх відособлення, то в межах школи природного права мораль розглядається як необхідний фундамент, критерій відмежування права від закону. З позицій позитивістської школи права відмінність права від свавілля має формальний характер. З цих позицій можна виправдати репресивні дії тоталітарної держави, оскільки вони можуть не суперечити законам, прийнятим тією ж державою. Правопорядок, який існує без справедливості, морального обґрунтування права, нічим не відрізняється від насилля, до якого вдаються злочинні угруповання [49, 11].

Космічні закономірності є вічним та універсальним за своєю дією фактором визначення стану життєдіяльності людей. Біблія встановлює (і це підтверджуються всім досвідом людського існування), що справи, бізнес йдуть успішніше за умови переважання духовності, якщо усе робиться по совісті, з усвідомленням відповідальності перед Богом. Якщо ж на передній план виступає плоть, а не дух, то все це, у тому числі сама влада, минуще, короткочасне, гине і занепадає. "Тому що всяка плоть, як трава, і всяка слава людська, як цвітіння на траві, засохла трава — і цвітіння її обпало", — говорить апостол Петро. "Усяка тварина піднебесна розуміє зло і добро для себе", і в боротьбі відстоює свої інтереси.

Найважливішою космічною закономірністю є обов'язок дбати про ближнього. Він розкривається, зокрема, у відомій біблійній притчі про самарянина; він натрапив по дорозі на пораненого, який потребував допомоги. Левіт і священик не хотіли утруднювати себе турботою про іншого — занадто любили себе. Але самарянин — людина добра і милосердна — перев'язав рани потерпілому, посадив його на свого осла, а сам йшов пішки, підтримуючи пораненого, до притулку, де залишив його, а потім піклувався про нього, аж до видужання. Добро — до кінця добро, на півшляху не зупиняється; тому що це те, що робить людину людиною, як зазначає Біблія. Право справедливості, уособлюючи згадану закономірність, установлює таке важливе правило, таку космічну закономірність у взаєминах людей між собою: "Отже, в усьому як хочете, щоб з вами поводили себе люди, так поводьтеся і ви з ними" (Мф. 7:12). Все це повністю стосується і організації економічної діяльності, партнерських взаємовідносин у бізнесі, з (іноземними) інвесторами тощо.

У межах обов'язку піклування про ближнього вирішується дилема протистояння особистості та суспільства — добра і зла в полі соціальності. При цьому суспільство, соціальна спільнота виступають як добро, а крайня індивідуальність (як і агресивний колективізм) асоціюється зі злом. Стверджується справедливість як проти абсолютної свободи (в тому числі й у розпорядженні своєю власністю), хижацьких методів ведення бізнесу: намагань домінувати на ринку, монополізувати його, демпінгування (демпінговані ціни ще А. Сміт називав хижацькими), так і проти утриманських настроїв, справедливість щодо соціальної допомоги, але тільки для тих, хто її дійсно потребує. Місіанські пошуки російських і українських мислителів, вихованих на традиціях духовно-інтелектуальної соборності, свідчать, що свобода починається не з усвідомлення своїх прав на соціальні гарантії або на власність, а з переборення свого егоїстичного "Я". Намагання панувати над річчю у християнській (зокрема, православній) традиції вважається ознакою людини ницьої, яка не має дійсної свободи. Так, російський мислитель В. Ерн, називаючи три похоті людини — економічну, соціальну і політичну, зауважує, що потрібно приборкати похіть економічну [178, 223]. Проте тут потрібна жертва, треба злізти з осла і йти пішки, узяти на себе непе- редбачену турботу, віддати незайвий динарій і зробити шлях довшим, ніж необхідно. Чи варто бути справедливими і добрими, якщо це шкодить нам самим, — сумніваються герої платонівського "Государства" Каллікл і Фразимах. Але якби самарянин сам виявився у стані "пораненого", він би дуже хотів отримати таку ж турботу й увагу, і ця потреба у людях добрих, милостивих пробуджується, у будь-кого, "пораненого розбійниками". Якщо під "розбійниками" розуміти всі можливі загрози національній безпеці країни, правам і свободам людини, в тому числі з боку злочинної влади, то стає зрозумілим звернення до тих, хто за обов'язком служби повинен бути справедливим, не бюрократично реагувати на порушення прав: "О ви — левіти і священики, що донині проходили повз нестаток, повз горе і сльози, повз скорботи і сум — послухайте Христа: Будьте милосердні, як Батько ваш милосердний".

Несправедливість, неправда злочинної влади в Україні стала головною причиною Помаранчевої революції. Саме цією владою в Україні були порушені духовні закони побудови відносин у суспільстві — вимоги, встановлені Богом, внаслідок чого спрацювала визначена Ним закономірність — люди повстали для знищення неправдивої, несправедливої влади. Ця думка прозвучала і у новорічному вітанні з 2005 роком Голови Верховної Ради України В. Литвина: "Революція, що відбулася, була моральною. Люди вийшли на вулицю за правдою і свободою ...".

У межах цього дослідження нами зроблено спробу зрозуміти і запропонувати оптимальні шляхи руху до суспільного ідеалу — визначити моральні межі необхідної свободи для самореалізації індивіда і суспільства, які несуть відповідальність один перед одним за цілісність взаємодії. Це є спроба обґрунтувати необхідність здійснення регуляторної політики на засадах духовності, християнської моралі. Слід, мабуть, оновленому складу РНБОУ переглянути саму концепцію національної безпеки країни, визначити як одну з найсуттєвіших загроз цій безпеці несправедливість та неправдивість офіційної влади. Усвідомлення важливості цієї загрози стане реальною гарантією того, що новий політичний режим функціонуватиме надійно і стабільно.

З позицій християнської доктрини по-іншому виглядає і феномен зловживання правом, зловживання владою правами, які вона має. Адже ті, хто може і знає, як допомогти людині, але не намагається зробити це, вчиняє злочин перед Богом. У кримінальному законодавстві України й інших країн злочином вважається залишена лікарем людина в небезпечному для життя стані, неповідомлення про тяжкий злочин, що готується. Відмова чиновника в допомозі, яку він може і повинен надати за своїми посадовими обов'язками, відповідальності, як правило, не тягне. У цьому зв'язку можна погодитися з С. Алексєєвим в тому, що світське право виступає у вигляді якогось "мінімуму моралі" [13, 59]. У цьому сенсі багато неморальних дій (байдужість, зневажливе ставлення до людей, егоїзм тощо) залишаються поза сферою правового регулювання. Світське право є "нечутливим" до подібних дій (людських недоліків, так званого людського фактора), але тут має спрацьовувати вже соціальний порядок, побудований на духовності. Отже, відповідні норми слід вносити у кодекси честі, етичні правила для держслужбовців. Велике значення має особистий приклад керівника. Коли ж в суспільстві немає такого прикладу, то немає порядку, з'являється спокуса бути непорядним. Так, норма "не вкради" виконуватиметься ефективніше в суспільстві, в якому не буде прикладу крадіжки з боку влади [173, 161].

Агресивний колективізм. На думку А. Сміта, Д. Юма, І. Канта, індивідуальний егоїзм не є основною проблемою моральності та політики. Головна небезпека полягає у соціальному партикуляризмі, корпоративності, свого роду "груповому егоїзмі" (егоцентризмі). Звідси необхідність створення системи "стримувань і противаг" в "народі дияволів", якими, за визначенням, є всі. Проблема зміщується у політико-правову площину. Формується система представницької демократії з такими інститутами і нормами, як "одна людина — один голос", конституційні гарантії свобод, антимонопольне законодавство та ін. Як результат, благо і справедливість не передують правовій регламентації, а визначаються за її допомогою. Саме правова регламентація зумовлює взаємоузгодження приватних і суспільних інтересів, яке досягається за допомогою консенсусу. Егоїзм і консенсус — ось базові принципи теорії державотворення за Т. Гоббсом.