Ще раз підкреслимо висновок про важливість духовності в організації будь-якої спільної діяльності людей. Центральним тут є постулат про те, що будь-які людські організації, об'єднання людей, як господарські, так і політичні, повинні будуватися на принципах взаємодопомоги і співробітництва. Ці правила, право справедливості випливають з визнання, у межах християнського вчення, людської гідності. Вона, виражаючи внутрішні цінність і святість, властиві кожній людині, є першоосновою, джерелом прав і обов'язків людини. Гідність передбачає як природні, особистісні, так і соціальні права кожного. Отже, вона нормативно як би детермінує життя будь-якого людського співтовариства і його інституції. Звідси, відповідно до навчань Церков, політична спільність "існує для загального блага" (Душ- пастирська Конституція про Церкви в сучасному світлі, Gaudium et Spes. "Радість і надія", 1965, с. 74) і люди повинні сприяти цьому благу шляхом участі в політичному житті (Іоанн XXEL Pacem in Terris ."Світ на землі", 1963, с. 73). Політичні партії ніколи не повинні віддавати перевагу своїм інтересам на шкоду загальному благу (Душпастирська Конституція про Церкви в сучасному світлі, Gaudium et Spes. "Радість і надія", с. 75). Національні меншини й етнічні групи зобов'язані уникати замкнутості і "жити в єдності з іншими" (Іоанн XXKL Pacem in Terris. "Світ на землі", с. 100). Меншість, а, отже і кожний (найбільша меншість), повинні "дотримуватися своїх обов'язків щодо політичної спільноти", в якій живуть. Так само остання повинна поважати їхні права (Душпастирська Конституція про Церкви в сучасному світлі, Gaudium et Spes. "Радість і надія", с. 73).

Можливо, ці розпорядження є занадто ідеалістичними, а тому і піддаються критиці, оскільки не в змозі реально відповісти на конфлікт між різноманітними й антагоністичними інтересами. Політичне зіткнення між протилежними інтересами є неминучим, а часто й оздоровчим, оскільки здійснюється в контексті культурно вмотивованих правил. Методи, якими вирішується конфлікт, і міра, якою антагоністи усвідомлюють співіснування суперечливих інтересів і цілей, залежать від нормативного характеру тієї спільноти, в якій згадані конфлікти мають місце.

Отже, дослідження феномена зловживання правом свідчить, що сутність його полягає у тому, що суб'єкт цього права, реалізуючи своє суб'єктивне право (в тому числі владні повноваження) в протиріччі з його призначенням, заподіює шкоду особі, суспільству, державі. Якщо тим самим суб'єкт завдав шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам, то ми маємо справу з протиправним використанням прав. Якщо шкода заподіяна охоронюваним законом відносинам, необхідно говорити про правомірне зловживання правом, за якого суб'єкт аморально або недоцільно реалізує своє суб'єктивне право. Філософія правотворення, чітко розрізняючи право і закон та виходячи з уявлень про те, що право є зведене в закон добро і справедливість, має заперечувати саму можливість зловживання правом. Головний аргумент зрозумілий: якщо законодавча норма надає можливість людині заподіювати зло іншим, це означає, що вона ще не стала правовою, оскільки нечітко визначила і закріпила однакову для всіх міру свободи, не піднесла в закон справедливість. Водночас, правильно визначаючи право належне і критикуючи чинне право, існуюча філософія права не уточнює шляхи досягнення правового ідеалу. З погляду науки і практики важливими є не лише зміст права, а й можливість вдосконалення механізму його реалізації. Йдеться про таку можливість, за якої суб'єкт, досягаючи своїх цілей і задовольняючи свої інтереси, не завдавав би шкоди іншим, не утискав би їхні права і свободи.

Соціологія права дає змогу говорити про можливість зловживати правом, у тому числі й легально, оскільки право в її уявленні виявляється і в суспільних відносинах. Але вона перебільшує законодавчу форму, значення позитивного права у процесі зловживань і його роль у боротьбі з ними. Не будемо забувати, що можливість зловживати суб'єктивним правом зумовлена наявністю в об'єктивному праві диспозитивних норм, що встановлюють волю розсуду суб'єкта. А шкода, заподіяна внаслідок зловживань, — це ціна не прогалин і протиріч чинного законодавства, а дефіцит духовності, превалювання ницих сторін людської натури. Розгляд зловживання правом лише як правопорушення є нормативізмом у підході до досліджуваної проблеми. Нормативізм у принципі заперечує легальні зловживання, оскільки ще за часів Г. Кельзена психологія, соціологія, етика, а разом з ними і мораль були практично вилучені з цього вчення. Проте філософія правотворення, виправляючи недоліки вказаних підходів і з огляду на їхні досягнення, дає можливість розглядати проблему зловживання правом ширше і передусім за рахунок реалізації принципу цілісності знань, застосування тієї інформації, яка міститься у релігійних джерелах. Вирішуючи питання юридичної теорії й практики крізь призму концепції зловживання правом, ми можемо уточнити наші уявлення про взаємодію моралі та права, про співвідношення суспільних та індивідуальних інтересів у процесі праворе- алізації. Проблема зловживання правом не зводиться винятково до точного визначення меж здійснення суб'єктивних прав. Нами запропонована концепція, згідно з якою у галузі вдосконалення регуляторної політики виділено проблеми двох класів: 1) несправедливості, неправдивості, неморальності частини регуляторних актів (їх невідповідність вимогам справедливості, моральності, добросовісності); 2) неякісності цих рішень. Проблеми першого класу мають вирішуватися в межах спеціальної науки — філософії державо- правотворення, яка, по-перше, повинна мати конструктивний характер, а, по-друге — загальну і галузеву складові, тобто виступати як окрема наука і як відповідна частина галузевих правових наук, зокрема адміністративного і господарського права.

Кардинальним питанням цієї науки є визначення категорій моральності, справедливості, правдивості. Справедливість, моральність, добросовісність, правдивість — відтінки одного явища — Добра. Його критерії не можуть бути задані людьми, інакше згадані феномени будуть обмеженими проміжками історичного часу (наприклад, справедливість, моральність рабовласницького періоду, соціалізму) або інтересами певного колективу (корпоративна моральність) чи регіону тощо. Будь-які уявлення про позитив, сформульовані людиною, є відносними і необов'язково дійсно позитивними протягом більш- менш тривалого часу. Існують задані ззовні людського буття певні соціальні цінності, той позитив — Добро, дотримання якого забезпечує виживання людини. Ці цінності задані людям Творцем, і тому справедливість, моральність, правдивість, добросовісність, істинність, правильність є назвами однієї і тієї ж, по суті, властивості (якості Добра) — це додержання Його завітів (договорів з людьми) під страхом кари, визначеної Богом. І, навпаки, існує негатив — порушення встановлених Творцем правил, які зумовлюють неморальну, несправедливу, неправдиву поведінку прийняття несправедливих регуляторних рішень. Ці поведінка, рішення несуть зло людям, призводять до руйнації суспільства (особливо, якщо це зло спричиняє влада), знищення людей і, в кінцевому рахунку, самого того, хто заподіяв зло (в нашому випадку — злочинної влади).

Як зазначалося вище, виступаючи у парламенті України 4 лютого 2005 р., Ю Тимошенко наголосила на важливості моральності як першочергової вимоги до кандидата на владну посаду. Першим напрямом вдосконалення владної діяльності, регуляторної політики є духовний. Не випадково перший із шести розділів Програми уряду "Назустріч людям" називається "Віра".

Завдання, що стоїть перед філософією право-державотворення, положення якої пропонуються в нашій роботі, полягає в тому, щоб міністерства і відомства, що працювали за старої влади, були, по-перше, проінвентаризовані з позицій їх суспільної корисності (положення філософії теорії державотворення), по-друге, функціонували, розробляли проекти регуляторних актів на основі філософії правотворення. Конструктив цієї філософії полягає в узгодженні проектів зазначених актів з вимогами справедливості, моральності. Це має здійснюватися шляхом забезпечення несуперечності, узгодженості положень законопроектів із зразками, правилами, встановленими Творцем. Для перевірки відповідності проектів регуляторних рішень згаданим зразкам і правилам пропонуємо створити "моральний фільтр" для влади. Сама ідея "фільтру" для перевірки певної якості проекту правового акта не нова. Законотворчій техніці відомий так званий "антикорупційний фільтр" тощо. "Моральний фільтр" є стрижнем розробленої нами теорії мудрих рішень (як сказано у Біблії, мудрість починається із страху порушити настанови Бога). Крім "морального фільтру" засобом отримати справжній моральний стрижень нашого життя є запровадження в освітній процес християнських цінностей. (Рекомендації щодо цього наведено в Додатках).

Література

1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. — М.: Владос, 1994. — 336 с.

2. Абдуллин А. И. Правовая охрана баз данных в Европейском Союзе // Журн. междунар. частн. права. — 1997. — № 2. — С. 17-21.

3. Авер'янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. — 2000. — №