Особливості зловживань правом у сфері регуляторної політики

Зловживання правом можуть класифікуватися за різними критеріями, в тому числі за сферою зловживання. Так, здійснення права в протиріччі з його призначенням, внаслідок чого заподіюється шкода особі, суспільству і державі, може бути класифіковане як зловживання суб'єктивними правами у сфері конституційного, адміністративного, господарського, земельного, трудового, цивільного права тощо. Перевага такого підходу в тому, що він дає змогу визначити призначення конкретного суб'єктивного права на основі аналізу принципів правового регулювання в певній сфері, а отже і виявити ті випадки, коли суб'єкт реалізує своє право в протиріччі з його призначенням.

За суб'єктом зловживання особи поділяються на фізичні та юридичні; суспільні об'єднання і державні органи. Щодо останніх, то сюди можна віднести зловживання владою, службовим становищем, посадовими повноваженнями. Завдання нашого дослідження пов'язані зі зловживаннями правом з боку саме державних органів, посадових осіб при здійсненні ними регуляторної політики.

Зловживання владою своїми правами у сфері цивільного та господарського права. З проблемою зловживання суб'єктивними цивільними правами, як зазначено вище, стикалися ще римські юристи. Проте йшлося переважно про шикану (тобто навмисне використання свого права на шкоду іншим), що, безумовно, не вичерпувало всіх можливих зловживань. Ми розглядатимемо зловживання у сфері цивільного права з боку влади.

У колишньому радянському цивільному законодавстві зловживання владою своїм правом закладалося ще у Цивільному кодексі РСФСР 1922 р. У ст. 1 цього кодексу проголошувалося: "Цивільні права охороняються законом, за винятком тих випадків, коли вони здійснюються у протиріччі з їх соціально-господарським призначенням". Існують різні оцінки цього запису. Що це — обмежена можливість зловживати економічними правами з боку громадян або надання можливості зловживати правами самій владі — втручання в приватні справи — підприємницький бізнес тощо? Іншими словами, в цій ситуації можна говорити як про те, що законодавцем було обмежено можливість зловживати громадянами своїми економічними правами, наданими їм за часів НЕП, так і про надання права владі суто політично вирішувати економічні питання, незважаючи на закон. Адже тоді вважалося, що здійснення цивільних прав повинне стосуватися лише задоволення нагальних життєвих потреб. Не дозволялося здійснення угод, що, на думку політиків, могли вплинути на погіршення економічної ситуації в країні, сприяти розшаруванню суспільства і зубожінню народу.

Таким чином, соціально-господарське призначення суб'єктивного права визначалося історично важливими перетвореннями у державі. Багато діянь, пов'язаних з природними правами людини, у колишньому СРСР (наприклад, заняття підприємницькою діяльністю, одержання відсотків від грошової позики, операції з іноземною валютою, спекуляція тощо) розглядалися як зловживання і каралися в карному порядку. Логіка була такою: при здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни й організації повинні дотримувати законів, поважати правила соціалістичного співжиття, моральні принципи суспільства, яке будує комунізм, моральний кодекс "будівника комунізму". Як одне з основних зловживань у цей історичний період розглядалося одержання нетрудового доходу. Оскільки в цьому випадку порушувався принцип "від кожного за здібностями, кожному — за працею", вважалося, що суб'єкт, збагачуючись без докладання власної праці (наприклад, здаючи в найом кімнату у своїй квартирі), реалізує надане йому суб'єктивне право у протиріччі з його призначенням.

У результаті здійснення ринкових реформ, зміни чинного законодавства "соціалістичні зловживання правом" залишилися в минулому. Одержання доходу від акцій, позики або стягування орендної плати вже не розглядаються як нетрудові доходи. У законодавстві у загальному вигляді сформульовано заборону на зловживання правом у певних формах, що з'являються в умовах ринку (не допускаються використання господарських прав з метою неправомірного об- меження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція).

Щодо класичних випадків шикани, то зловживаннями визнаються наприклад, угоди, укладені з метою, яка свідомо суперечить засадам правопорядку або моральності. Зокрема, за ст. 13 "Межі здійснення цивільних прав" ЦКУ цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав вона зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Розумне поєднання двох принципів (свободи приватної власності та використання власності без заподіяння збитку третім особам) створює умови, що виключають заподіяння шкоди [127, 335— 337]. Це стосується використання цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також зловживання домінуючим становищем на ринку. Як відомо, ринковий механізм базується на конкуренції, тобто на сумлінному суперництві учасників економічних відносин. Право регламентує ці відносини так, щоб забезпечити змагальність суб'єктів господарювання, гарантуючи їм рівні умови і свободу здійснення підприємницької діяльності. Якщо суб'єкт реалізує суб'єктивне право в цій сфері з метою обмеження конкуренції, то він використовує своє право у протиріччі з його призначенням.

Термінологічно зловживання у цій сфері (практично у всіх країнах) позначається як "несумлінна конкуренція". Так, § 1 Закону ФРН про несумлінну конкуренцію (1909 р.) визначає її як дії, що суперечать добрим вдачам. До зловживань Закон відносить:

• надання неправдивих відомостей про якість, походження, спосіб виробництва або визначення ціни товару чи послуги;

• несумлінну рекламу, що має на меті створити сприятливі умови для збуту товарів;

• підкуп службовців конкурента;*

збут товарів за допомогою рекламних знижок або надання премій

при купівлі та ін.

За угорським законом 1996 р. несумлінну конкуренцію становлять дії, спрямовані на обмеження або підрив доброго імені, кредитоспроможності конкурента шляхом повідомлення помилкових відомостей, а також хибного тлумачення фактичних даних. Закон РФ "Про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ранках" (у редакції 1995 р.) під несумлінною конкуренцією має на увазі будь-які спрямовані на придбання переваг у підприємницькій діяльності дії суб'єктів господарювання, що суперечать положенням чинного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам добропорядності, розумності та справедливості та можуть заподіяти або заподіяли збитки іншим суб'єктам господарювання — конкурентам або завдати шкоди їхній діловій репутації. Шкода, заподіяна у подібних випадках, стосується не тільки, наприклад, підприємця, якого розорили конкуренти, а й усього суспільства. Соціальне зло виявляється в руйнуванні засад ринкової економіки і, як наслідок, — у погіршенні якості виробленої продукції, зростанні цін на товари і послуги тощо.

Деякі суб'єкти господарювання у силу свого особливого статусу (наприклад, підприємство-монополіст) можуть зловживати домінуючим становищем на ринку, завдаючи шкоду іншим виробникам. Таке зловживання заборонене як міжнародним, так і внутрідержавним правом. У ст. 86 Римського договору ("Про створення ЄЕС") 1957 р. зазначено, що будь-яке зловживання одним або кількома підприємствами домінуючим становищем на загальному ринку забороняється як несумісне із загальним ринком, оскільки може завдати шкоди торгівлі між державами-членами. Таке зловживання може бути:

а) прямим чи непрямим встановленням несправедливих цін купівлі-продажу або інших несправедливих умов торгівлі;

б) обмеженням виробництва, торгівлі та технічного розвитку на шкоду споживачам;

в) застосуванням різних застережень до однакових угод з іншими торговельними партнерами, що ставить їх у невигідні умови;

г) підпорядкуванням укладення контрактів прийняттю іншими сторонами додаткових зобов'язань, що за своєю природою або відповідно до звичаїв у торгівлі не пов'язані з предметом таких контрактів [123; 18—24].

Законодавство України про конкуренцію теж робить певні кроки до вирішення проблеми справедливості, сформулювавши поняття та переліки несумлінних дій. Так, у главі 2 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" ст. 4 "Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки" визнає неправомірним використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання (підприємця), який має пріоритет в їх використанні.

Ст. 5 "Неправомірне використання товару іншого виробника" встановлено, що неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи. За ст. 16 "Неправомірне збирання комерційної таємниці" такими діями вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (підприємцю). У ст. 17 "Розголошення комерційної таємниці" зазначено, що розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (підприємцю).

Проблема зловживання владою і шляхи її вирішення.