Електронний уряд, уряд інформаційної доби, для державного регулювання, громадян і підприємницьких структур, повинен відповідати багатьом умовам, у тому числі щодо трьох основних модулів (G-G; G-B, G-C), проте сьогодні Україна реально здатна забезпечити лише частину функцій. Скажімо, сегмент G-G представлений лише електронною базою правової інформації, деякими базами статистичних даних та ін.

Він може забезпечити такі послуги:

• замовлення іспитів з теорії і практики водіння;

• пошук роботи й електронна процедура перевірки професійної відповідності;

• надання власної оцінки обсягу податкових пільг;

• одержання інформації та консультацій щодо доходів;

• надання в режимі он-лайн інформації і консультацій щодо здоров'я;

• використання національної мережі навчання;

• подання заявок про позички на навчання і студентську підтримку (стипендію).

Відповідно сегмент G-B зможе надавати тільки обмежену кількість послуг, зокрема таких, як заповнення реєстраційних форм на ПДВ і його повернення; подання заявок на регіональні гранти підтримки й одержання оплати від уряду за надані товари і послуги.

Водночас вже сьогодні реально забезпечити функціонування системою моніторингу регуляторних рішень. Зокрема, нами ще у 2000 р. здійснювались розроблення і впровадження системи моніторингу регуляторної політики, регуляторних рішень (детальніше про це у підрозділі "Практика моніторингу у здійсненні регуляторної політики").

Щодо двох наступних сегментів, то урядовий портал повинен надавати громадянам і юридичним особам легкий доступ до таких інформаційних ресурсів: база даних щодо ринку праці, заповнення електронних бланків і форм, електронний обмін даними між урядом і громадянами, здійснення на сайті уряду (після прийняття відповідних нормативно-правових актів) платежів за послуги за допомогою кредитних карт.

Загалом, скільки б сервісів не містив урядовий портал, він повинен відповідати кільком основним вимогам: електронна інфраструктура кожної складової електронного уряду повинна створюватися на основі єдиних стандартів; урядовий портал має бути єдиним джерелом доступу до всіх послуг електронного уряду (що дає змогу громадянам різко зменшити витрати часу на виконання стандартних операцій); головним критерієм діяльності будь-якого елемента електронного уряду повинна бути орієнтація на вигоди платника податків.

Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерству економіки, Державному комітету зв'язку й інформатизації та Службі безпеки України доручено для інтеграції інформаційних ресурсів органів виконавчої влади, розміщених у мережі Інтернет, забезпечити розроблення і реалізацію проекту єдиного порталу Кабінету Міністрів України. Так, відповідно до встановленого порядку на сайті органу виконавчої влади рівня міністерства або іншого центрального органу повинна розміщатися така інформація:

• найменування органу;

• основні завдання і нормативно-правові засади діяльності;

• структура і керівництво органу;

• прізвища, імена і по батькові керівників;

• місцезнаходження апарату, урядових органів держуправління, створених у його складі, територіальних органів і відповідних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій (поштові адреси, номери телефонів, факси, адреси сайтів та електронної пошти);

• основні функції структурних підрозділів, а також прізвища, номери телефонів, адреси електронної пошти їх керівників;

• нормативно-правові акти з питань, що перебувають у компетенції органу;

• порядок реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності у відповідній галузі (зразки документів, розрахункові рахунки для внесення необхідних платежів, розміри цих платежів та ін.);

• зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу;

• розклад роботи органу і години прийому керівництва;

• підприємства, установи й організації, що перебувають у сфері управління органу;

• цільові програми у відповідній галузі;

• відомості про здійснення закупівель товару (робіт, послуг) за державні кошти;

• державні інформаційні ресурси з питань, що входять до компетенції органу;

• поточні та заплановані заходи і події у відповідній галузі;

• відомості про існуючі вакансії.

Крім того, органи виконавчої влади рівня Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських адміністрацій повинні розмістити на своїх сайтах таку інформацію:

• про виконання бюджету відповідного рівня;

• показники розрахунку за енергоносії;

• зведення про оплату місцевих податків і зборів, комунальних платежів, у тому числі тарифи і пільги окремим групам платників, розрахунок юридичних і фізичних осіб з бюджетом відповідного рівня;

• зведення про установи соціальної сфери;

• список комунальних підприємств, правоохоронних органів, лікувальних, оздоровчих, дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів, що перебувають на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці, з наданням адреси, номерів телефонів, розпорядку робіт;

• порядок оскарження рішень, прийнятих органом відповідного рівня.

Органи того ж рівня повинні додатково розміщати інформацію про районні, районні у Києві та Севастополі держадміністрації, а також про показники виплати заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій, стипендій та ін.

На сайтах Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських адміністрацій повинна також розміщатися інформація про території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

• сучасна територія й історія регіону, його адміністративно-територіальний устрій, місце;

• загальний огляд економіки, опис природних ресурсів, відомості про транспортну інфраструктуру, засоби комунікацій, промисловості, сільське господарство, створення привабливих інвестиційних умов у регіоні;

• про розвиток туризму, науки й освіти (список навчальних закладів і наукових установ, установ культури і мистецтва);

• посилання на інші інтернет-ресурси регіону.

Сайти державних органів можуть містити також іншу інформацію, яку керівництво місцевої виконавчої влади вважає за доцільне опублікувати. На думку фахівців у галузі інформатизації, створювані інтернет-ресурси державних органів сьогодні є більшою мірою інформативними, ніж функціональними. Цей висновок є цілком правиль- ним і стосовно України. На жаль, державні інтернет-ресурси є переважно презентаційними проектами, у гіршому випадку вони представляють (або, радше, рекламують) керівника відомства, області (галузі, іншої адміністративної одиниці), у кращому — саме відомство, область. І лише деякі офіційні сайти облдержадміністрацій можна з певною вірогідністю назвати бізнес-ресурсами, стверджувати, що вони все-таки кращі за безцільну презентацію. Проте про чітку сервісну організацію інформаційного ресурсу, про орієнтацію на зручність і потреби саме працівників влади при прийнятті рішень або звичайного користувача, який звернувся для вирішення певного питання за допомогою електронної адміністрації, ще не може бути і мови. Крім того, більшість користувачів самі слабко уявляють, що їм може бути потрібно на урядовому сайті, яким він повинен бути для зручної роботи. В українських користувачів мережі (в тому числі у розробників регуляторних актів) поки що не сформувалося чітких вимог щодо можливості взаємодії з урядом в Інтернеті. Це підтверджується спеціальними дослідженнями.

Прикладом може бути, зокрема, дослідження Інституту інформаційного суспільства. Було запропоновано запитання: "Якими повинні бути критерії оцінки офіційних сайтів і порталів державних структур і служб?" Респонденти могли обрати один з чотирьох варіантів відповіді: критерій неважливий; важливий почасти; досить важливий; важливий. Перелік критеріїв був різноманітний. Доцільно навести його повністю:

• інформативність;

• наявність внутрішньої пошукової системи;

• функціональність;

• дружність інтерфейсу;

• наявність он-лайнового сервісу;

• наявність пошти;

• рівень дизайну;

• наявність функцій для обслуговування користувачів з фізичними обмеженнями;

• наявність інтернет-адрес інших державних служб;

• наявність текстів прийнятих документів;

• наявність довідкових і допоміжних ресурсів для заповнення форм, оформлення заявок тощо;

• наявність портрета глави структури, його біографії;

• наявність контактних телефонів, адрес, годин роботи окремих офф-лайнових служб і відповідальних осіб; наявність сторінки новин, час її відновлення;

• час відновлення сторінки документів; наявність прогнозу погоди, телевізійної програми тощо;

• наявність карт міста (району) області;

• наявність культурної афіші;

• орієнтованість на клієнта;

• орієнтованість на презентабельність структури;

• орієнтованість на строгу офіційність ресурсу;

• дизайн, розрахований на максимально швидке завантаження сторінки;

• наявність історичної довідки про місто області (країни);

• наявність проектів документів; наявність форуму для обговорення проектів документів;

• наявність зобов'язань відповідальних осіб державного органу щодо звернень громадян і обмеження часу на відповідь;

• наявність гіда по місту (району), області (країні);

• наявність інформації про економічні ресурси міста/країни/області;

• наявність бізнес-порталу з інформацією про основні бізнес-структу- ри міста району (області), їх контактні телефони, адреси, фінансова інформація тощо;

• наявність адрес соціально значущих об'єктів — шкіл, лікарень, аптек, поліклінік, органів місцевого самоврядування, театрів, кінотеатрів, бібліотек, вузів тощо міста району (області);

• двомовне (укр/рос, укр/англ, рос/англ), тримовне виконання сайта (Голобуцкий А. Шевчук О. Электронное правительство http://www.kmu.gov.ua/).

Пріоритетними виявилися наявність новин, інтернет-адреса інших органів влади, контактних даних посадових осіб і структурних підрозділів органу влади, а також наявність форуму та іншомовного варіанта ресурсу. Це свідчить про цілковиту відсутність уявлення про функції навіть не стільки інтернет-ресурсу, скільки самого органу влади, що можна пояснити слабкістю інститутів цивільного суспільства в Україні. Тим складнішим є завдання державних органів, зокрема відповідальних за розроблення інтернет-ресурсів. Таким чином, споживач не знає, чого вимагати, урядові служби не уявляють, що

пропонувати і, ймовірно, навіть не